Jul 02, 2009 22:14
в дитинстві мене взбудоражили 2 оповідання:
- про дівчинку, яка пережила блокаду лєнінграда і їхала з батьком в потязі. а потім хтось вночі заглянув до неї під подушку, а там акуратно лежали шкаралупки від яйця, яким вона повечеряла
- про хлопчика, найбільшою мрією якого була миска картопляного пюре. просто пюре. без масла, але шоб трошки солі.
а тут дитина вкусила бутер з отборнєйшею вєтчиною, кинула і побігла далі. і всьо. бутер в сміття (тобто в компост). туди ж стройними рядами йдуть надкушене яблуко , нектарин з чорною крапочкою і занадто мякий банан.
шо з обіду не доїли - теж. бо два рази тут одне й те саме не їдять.
я попервах просто шизіла від того, що нормальні харчі в сміття йдуть. я не могла себе змусити викинути, бо то як гріх вчинити. ледь не плакала, чесне слово. то якийсь ген голодомору чи шо..
намагалась все доїсти, вставала серед ночі і запихала каструлі в холодильник.
потім зрозуміла, що я одна світ не врятую все не зїм. і забила.
сьодні викинули півбаняка прекраснєших спагетті болоньєзе (провина яких тільки в тому, що вони були вчора на вечерю зготовлені).
austria,
дике в еуропі