Мирослав Маринович і його лекція «місце релігії в сучасному суспільстві»
15 грудня, колишній дисидент і політв’язень, Мирослав Маринович приїхав до Одеси, щоб прочитати 12-у лекцію у «Вільному університеті». Його тема - роль і місце релігії у сучасному суспільстві - привернула увагу доволі великої кількості різного люду. Окрім постійних відвідувачів лекцій «ВУ» приємно було бачити нові, зацікавлені обличчя слухачів. Забігаючи вперед, відмічу, що і питання, які ставилися пану Мирославу були більш-менш адекватними, що є доброю тенденцію, зважаючи на неодмінну наявність досить смішних, та навіть провокаційних, запитань на попередніх лекціях «ВУ».
Отже, Мирослав Маринович розпочав свою лекцію із тези, що в Україні, незважаючи на строкатість представлених конфесій, незважаючи на нестабільність і кризове становище суспільства, за 20 років незалежності не було серйозних конфліктів на релігійному ґрунті. Лектор наголосив, що в нашій країні є лише поодинокі випадки нетолерантності до представників інших релігій.
Ми відійшли від часу коли людина оцінювалась по її формальній приналежності до певної конфесії, зараз людина оцінюється за її діями, а не лише по формальному співвіднесенню до якоїсь спільноти.
Таким чином, Мирослав Маринович вважає поліконфесійність України лише плюсом сучасної релігійної ситуації.
Інша тема, якої торкнувся гість, став екуменічній рух. На відміну від символу віри, догматів, є певні поля для сумісної діяльності, як представників різних напрямків у християнстві, так і навіть представників різних релігій. Ці проблеми: загальної духовності, благодійності тощо вважаються автором цілком вагомими для констатації позитивного досвіду такого діалогу між представниками різних релігій.
Маринович, визначаючи становище традиційних конфесій в українському суспільстві, приходить до наступного її визначення, як «конкурентної ситуації». Іншими словами: принцип релігійної свободи приводить до появи великої кількості різних утворень, які претендують на функцію опікування духовним світом людини. А отже у людини є вибір. Причому, не завжди ситуація релігійної свободи сприяє саме новим релігійним утворенням. Хоча ця теза викликає певні сумніви і звучить занадто декларативно з вуст Мариновича.
Виступаючи послідовним прихильником діалогу між різними напрямами християнства пан Мирослав підкреслює, що Україні потрібен «понад конфесійний» патріархат. Визначаючи основні ідеї, які живлять різні конфесії, він описує їх, як «дорозкольну» (єдність у багатоманітності, версія християнства до розколу у 1054 році) та ідею «руського миру» (яка ставить під сумнів релігійну свободу).
Але це більше історія ніж сучасність. В сучасному світі, секуляризованому, релігія втрачає свої позиції, але за словами лектора відроджується індивідуальна віра, позбавлена дискредитованого посередника (церкви). Секуляризована держава стає не стільки нейтральною до релігії, скільки до неї ворожою, толерантність обертається дистанціюванням від проявлення релігійності в публічній сфері. За словами Мариновича, зараз в США не прийнято поздоровляти з Різдвом. Це некоректно. Можна поздоровити лише зі «зміною сезонів». У зв’язку з цим слід наголосити і про майбутню долю України коли вона увійде до ЄС. Поважний гість «Вільного університету» підкреслює, що нашій країні прийдеться щось втрачати, можливо саме в сфері релігійних відносин.
Сучасний світ втратив релігійність, а Європа особливо. Люди більше не вірять?! Такий стереотип дуже поширений серед пересічних українців. Але це хибне твердження. За словами Мариновича люди вірять, хоча великі релігійні масиви зазнають руйнації. Віра у Бога, це ще і ставлення один до одного з повагою і чемністю. Те, чого так бракує Україні.
Мирослав Маринович висловив надію на можливість порозуміння, він підкреслив, що навіть знаходячись в таборах, він намагався прощати. Можливо саме прощати та слухати і чути, що найголовніше, іншого, це і є запорука порозуміння і відбудови України?
Станіслав Кінка.
Отже, Мирослав Маринович розпочав свою лекцію із тези, що в Україні, незважаючи на строкатість представлених конфесій, незважаючи на нестабільність і кризове становище суспільства, за 20 років незалежності не було серйозних конфліктів на релігійному ґрунті. Лектор наголосив, що в нашій країні є лише поодинокі випадки нетолерантності до представників інших релігій.
Ми відійшли від часу коли людина оцінювалась по її формальній приналежності до певної конфесії, зараз людина оцінюється за її діями, а не лише по формальному співвіднесенню до якоїсь спільноти.
Таким чином, Мирослав Маринович вважає поліконфесійність України лише плюсом сучасної релігійної ситуації.
Інша тема, якої торкнувся гість, став екуменічній рух. На відміну від символу віри, догматів, є певні поля для сумісної діяльності, як представників різних напрямків у християнстві, так і навіть представників різних релігій. Ці проблеми: загальної духовності, благодійності тощо вважаються автором цілком вагомими для констатації позитивного досвіду такого діалогу між представниками різних релігій.
Маринович, визначаючи становище традиційних конфесій в українському суспільстві, приходить до наступного її визначення, як «конкурентної ситуації». Іншими словами: принцип релігійної свободи приводить до появи великої кількості різних утворень, які претендують на функцію опікування духовним світом людини. А отже у людини є вибір. Причому, не завжди ситуація релігійної свободи сприяє саме новим релігійним утворенням. Хоча ця теза викликає певні сумніви і звучить занадто декларативно з вуст Мариновича.
Виступаючи послідовним прихильником діалогу між різними напрямами християнства пан Мирослав підкреслює, що Україні потрібен «понад конфесійний» патріархат. Визначаючи основні ідеї, які живлять різні конфесії, він описує їх, як «дорозкольну» (єдність у багатоманітності, версія християнства до розколу у 1054 році) та ідею «руського миру» (яка ставить під сумнів релігійну свободу).
Але це більше історія ніж сучасність. В сучасному світі, секуляризованому, релігія втрачає свої позиції, але за словами лектора відроджується індивідуальна віра, позбавлена дискредитованого посередника (церкви). Секуляризована держава стає не стільки нейтральною до релігії, скільки до неї ворожою, толерантність обертається дистанціюванням від проявлення релігійності в публічній сфері. За словами Мариновича, зараз в США не прийнято поздоровляти з Різдвом. Це некоректно. Можна поздоровити лише зі «зміною сезонів». У зв’язку з цим слід наголосити і про майбутню долю України коли вона увійде до ЄС. Поважний гість «Вільного університету» підкреслює, що нашій країні прийдеться щось втрачати, можливо саме в сфері релігійних відносин.
Сучасний світ втратив релігійність, а Європа особливо. Люди більше не вірять?! Такий стереотип дуже поширений серед пересічних українців. Але це хибне твердження. За словами Мариновича люди вірять, хоча великі релігійні масиви зазнають руйнації. Віра у Бога, це ще і ставлення один до одного з повагою і чемністю. Те, чого так бракує Україні.
Мирослав Маринович висловив надію на можливість порозуміння, він підкреслив, що навіть знаходячись в таборах, він намагався прощати. Можливо саме прощати та слухати і чути, що найголовніше, іншого, це і є запорука порозуміння і відбудови України?
Станіслав Кінка.