Сьогодні - річниця однієї з найтрагічніших подій в Києві - Куренівської катастрофи.
Сьогодні - річниця однієї з найтрагічніших подій в Києві - Куренівської катастрофи.
Для повоєнної відбудови Києва потрібна була цегла. Багато цегли. Звичайно, найбільш доцільно видобувати глину поблизу цегельні, в ярах, непридатних до забудови. Саме так і організували роботу цегельних заводів на межі Сирця та Куренівки. Зайвий грунт вимивався водою, від чого утворилося кілька озер з пульпою - сумішшю грунту, глини і води. Рідина заповнювала довколишні яри. Десятки тисяч кубометрів важкої пульпи стримувала благенька земляна гребля, яка березневого ранку 1961 року не витримала...
Зазвичай, вказують на кілька помилок, що призвели до трагедії. Вважалось, що дно ярів суглинкове, і пропускатиме воду, а виявилось насправді, що на дні була водонепроникна глина. Витоки з озер не були облаштовані, їх жодного разу ніхто не чистив. Зайву воду відкачували насосами, але насосну станцію якраз демонтували. Мали звести бетонні греблі, але обмежилися земляними...
Проте, кажуть і про помсту мертвих живим. Адептам побєдобєсія варто було б знати, що у 50-ті роки було якось не прийнято ані святкувати День Перемоги, ані згадувати про численні жертви, принесені заради тої самої Перемоги. То вже років за двадцять можна було починати творити переможну міфологію, коли героїв та свідків істотно поменшало...
Парний бік нинішньої вулиці Олени Теліги майже по всій довжині являє собою яри. В роки війни назва найвіддаленішого від Куренівки урвища стала відома на весь світ - Бабин Яр, який став братською могилою для ста тисяч людей (чи двохсот? імперія ніколи не рахувала людських життів, хіба з точністю до десятків мільйонів... Скільки згинуло у війні - 20 мільйонів? 27? 36? Скільки померло від Голодомору - 3 мільйони? 7? 10? І таких питань можна ставити і ставити безліч...).
У 50-ті роки про вшанування жертв не йшлося. Зрештою, хто опинився в тих могилах? Євреї? Так в СРСР з кінця 40-х років, ще від часів вбивства Міхоелса, антисемітизм хіба що офіційно не був піднесений до рівня державної політики. Військовополонені? Ці вважалися зрадниками, і сотні тисяч нещасних змінили нари європейських освенцимів на бараки колимських гулагів. Мирні жителі? Тавро перебування на окупованій території попсувало не один десяток життів. Роми? Цих взагалі за людей не вважали. Українські націоналісти? Так радянська влада їх знищувала так само фанатично...
Тому, аби не згадувати зайвий раз про трагедію (а ще - аби уникнути питань, хто ті сотні тисяч, і чому не врятували, не евакуювали...) - вважали за краще сховати кінці в воду. Часи були не надто сентиментальні, монументів тоді ще не зводили...
Подейкують, що воду від цегелень не пропускав товстий шар людського жиру, що утворився на місці масових вбивств. Особисто я мало вірю в це (ще раз підкреслю: Бабин Яр розташований найбільш віддалено від Куренівки), проте - існує така версія...
Отже. 13 березня 1961 року, 6.45 ранку. Гребля не витримала і почала пропускати воду. За півтори години її взагалі знесло. Сельовий потік за півгодини накрив 30 гектарів землі. Дослідники наводять різні цифри трагедії. Висота валу - від трьох метрів до чотирнадцяти. Кількість пульпи - від 60 тис кубометрів до кількох мільйонів. Кількість жертв - від 145 осіб до 7 тисяч. При повному мовчанні офіційної влади - нібито 16 березня прозвучало повідомлення по радіо, і лише 31 березня газета “Правда України” надрукувала "Повідомлення Урядової комісії про закінчення розслідування причин аварії намитих земляних мас у Бабиному Яру", де зазначалися цифри - 145 загиблих, 143 травмованих. Проте, скоріше за все, справжня цифра відрізняється на порядок. Півтори тисячі - так вважає дослідник-києвознавець Олександр Анісімов.
На цвинтарях людям забороняли зазначати дату смерті. В офіційних архівах подекуди взагалі відсутні дані за березень-квітень. Один з трамвайних вагонів, вщент наповнених людьми, відкопали лише за два тижні. На пам'ятній дошці біля трамвайного депо - 50 прізвищ лише працівників депо - слюсарі, бухгалтери, касири... Проте дошку встановили вже в наші часи. Наскільки мені відомо, в березні 1961-го було списано щонайменше 6 трамвайних вагонів і один тролейбус, і ще кілька автобусів, які опинилися в епіцентрі подій. В ранковий час пік вони були забиті вщерть...
Грязеві маси повністю чи частково зруйнували 41 житловий будинок, трамвайне депо, управління енергогосподарства “Київенерго”, інші об єкти.
...Матеріали суду над винними у Куренівській трагедії були знищені “за давністю терміну зберігання”. Разом з іншими документами, були втрачені два особливо цінних томи зі свідченнями очевидців та більшість оперативної фотозйомки з місця подій...
...Тодішній очільник міста Олексій Давидов, який насправді зробив дуже багато для Києва за 16 років свого керівництва (міст Патона, аеропорт Бориспіль, цирк, метро, Повітрофлотський міст, забудова Лівобережжя, відбудова Хрещатика...) помер за два роки, за офіційною версією - від інфаркту. За неофіційною - застрелився, не витримавши таки докорів сумління. Згодом його могилу на Байковому цвинтарі ще кілька років охороняли від можливої наруги...
...В парку відпочинку, поблизу однойменної тролейбусної зупинки, в 1996 році відкрили пам'ятник жертвам трагедії. Насправді, це була передвиборча піар-акція однієї з партій, яка примудрилася увічнити на монументі навіть свій номер в виборчому бюлетені. За кілька років мармуровий дзвін, що був одним з елементів пам'ятника, розбився. Його так і не спромоглися відновити ані кляті папіреднікі, ані недолугі паслідовнікі...
...Неподалік місця трагедії бовваніє недобудований Подільський міст, який наступного року відзначатиме 25-ту річницю з дня початку будівництва. Особистості масштабу Олексія Давидова на чолі столиці перевелися, і масштабних будівельних звершень Київ не бачив вже давно. Але то вже зовсім інша історія...
Пам'ятаємо. Вивчаємо. Застерігаємо.
Dmytro Kaliszewski
Для повоєнної відбудови Києва потрібна була цегла. Багато цегли. Звичайно, найбільш доцільно видобувати глину поблизу цегельні, в ярах, непридатних до забудови. Саме так і організували роботу цегельних заводів на межі Сирця та Куренівки. Зайвий грунт вимивався водою, від чого утворилося кілька озер з пульпою - сумішшю грунту, глини і води. Рідина заповнювала довколишні яри. Десятки тисяч кубометрів важкої пульпи стримувала благенька земляна гребля, яка березневого ранку 1961 року не витримала...
Зазвичай, вказують на кілька помилок, що призвели до трагедії. Вважалось, що дно ярів суглинкове, і пропускатиме воду, а виявилось насправді, що на дні була водонепроникна глина. Витоки з озер не були облаштовані, їх жодного разу ніхто не чистив. Зайву воду відкачували насосами, але насосну станцію якраз демонтували. Мали звести бетонні греблі, але обмежилися земляними...
Проте, кажуть і про помсту мертвих живим. Адептам побєдобєсія варто було б знати, що у 50-ті роки було якось не прийнято ані святкувати День Перемоги, ані згадувати про численні жертви, принесені заради тої самої Перемоги. То вже років за двадцять можна було починати творити переможну міфологію, коли героїв та свідків істотно поменшало...
Парний бік нинішньої вулиці Олени Теліги майже по всій довжині являє собою яри. В роки війни назва найвіддаленішого від Куренівки урвища стала відома на весь світ - Бабин Яр, який став братською могилою для ста тисяч людей (чи двохсот? імперія ніколи не рахувала людських життів, хіба з точністю до десятків мільйонів... Скільки згинуло у війні - 20 мільйонів? 27? 36? Скільки померло від Голодомору - 3 мільйони? 7? 10? І таких питань можна ставити і ставити безліч...).
У 50-ті роки про вшанування жертв не йшлося. Зрештою, хто опинився в тих могилах? Євреї? Так в СРСР з кінця 40-х років, ще від часів вбивства Міхоелса, антисемітизм хіба що офіційно не був піднесений до рівня державної політики. Військовополонені? Ці вважалися зрадниками, і сотні тисяч нещасних змінили нари європейських освенцимів на бараки колимських гулагів. Мирні жителі? Тавро перебування на окупованій території попсувало не один десяток життів. Роми? Цих взагалі за людей не вважали. Українські націоналісти? Так радянська влада їх знищувала так само фанатично...
Тому, аби не згадувати зайвий раз про трагедію (а ще - аби уникнути питань, хто ті сотні тисяч, і чому не врятували, не евакуювали...) - вважали за краще сховати кінці в воду. Часи були не надто сентиментальні, монументів тоді ще не зводили...
Подейкують, що воду від цегелень не пропускав товстий шар людського жиру, що утворився на місці масових вбивств. Особисто я мало вірю в це (ще раз підкреслю: Бабин Яр розташований найбільш віддалено від Куренівки), проте - існує така версія...
Отже. 13 березня 1961 року, 6.45 ранку. Гребля не витримала і почала пропускати воду. За півтори години її взагалі знесло. Сельовий потік за півгодини накрив 30 гектарів землі. Дослідники наводять різні цифри трагедії. Висота валу - від трьох метрів до чотирнадцяти. Кількість пульпи - від 60 тис кубометрів до кількох мільйонів. Кількість жертв - від 145 осіб до 7 тисяч. При повному мовчанні офіційної влади - нібито 16 березня прозвучало повідомлення по радіо, і лише 31 березня газета “Правда України” надрукувала "Повідомлення Урядової комісії про закінчення розслідування причин аварії намитих земляних мас у Бабиному Яру", де зазначалися цифри - 145 загиблих, 143 травмованих. Проте, скоріше за все, справжня цифра відрізняється на порядок. Півтори тисячі - так вважає дослідник-києвознавець Олександр Анісімов.
На цвинтарях людям забороняли зазначати дату смерті. В офіційних архівах подекуди взагалі відсутні дані за березень-квітень. Один з трамвайних вагонів, вщент наповнених людьми, відкопали лише за два тижні. На пам'ятній дошці біля трамвайного депо - 50 прізвищ лише працівників депо - слюсарі, бухгалтери, касири... Проте дошку встановили вже в наші часи. Наскільки мені відомо, в березні 1961-го було списано щонайменше 6 трамвайних вагонів і один тролейбус, і ще кілька автобусів, які опинилися в епіцентрі подій. В ранковий час пік вони були забиті вщерть...
Грязеві маси повністю чи частково зруйнували 41 житловий будинок, трамвайне депо, управління енергогосподарства “Київенерго”, інші об єкти.
...Матеріали суду над винними у Куренівській трагедії були знищені “за давністю терміну зберігання”. Разом з іншими документами, були втрачені два особливо цінних томи зі свідченнями очевидців та більшість оперативної фотозйомки з місця подій...
...Тодішній очільник міста Олексій Давидов, який насправді зробив дуже багато для Києва за 16 років свого керівництва (міст Патона, аеропорт Бориспіль, цирк, метро, Повітрофлотський міст, забудова Лівобережжя, відбудова Хрещатика...) помер за два роки, за офіційною версією - від інфаркту. За неофіційною - застрелився, не витримавши таки докорів сумління. Згодом його могилу на Байковому цвинтарі ще кілька років охороняли від можливої наруги...
...В парку відпочинку, поблизу однойменної тролейбусної зупинки, в 1996 році відкрили пам'ятник жертвам трагедії. Насправді, це була передвиборча піар-акція однієї з партій, яка примудрилася увічнити на монументі навіть свій номер в виборчому бюлетені. За кілька років мармуровий дзвін, що був одним з елементів пам'ятника, розбився. Його так і не спромоглися відновити ані кляті папіреднікі, ані недолугі паслідовнікі...
...Неподалік місця трагедії бовваніє недобудований Подільський міст, який наступного року відзначатиме 25-ту річницю з дня початку будівництва. Особистості масштабу Олексія Давидова на чолі столиці перевелися, і масштабних будівельних звершень Київ не бачив вже давно. Але то вже зовсім інша історія...
Пам'ятаємо. Вивчаємо. Застерігаємо.
Dmytro Kaliszewski