рисунок на свіжім повітю
наніч збираєси на мороз. то вже пізна осінь, ми стоїмо посеред закинутого польського цвинтару в лісі. треба готувати лежанку - скоро стемніє. не покидає відчуттє причасности. я дивлюси в глибину - а там замість просвіту - темінь, тілько світлі листки хитаютси і падают, а просто очей - стоїт під променем світла фігурка матки боскої з білого каменю. дивимси, сидимо на камені. шургаю по нім рукою, тут спит якись поляк. хлопака в спортовому костюмі з перекинутим через плече на шлеї радіом проходе на горизонті, музика стихає.
коли треба облаштувати яму від просілого гробу, для нічлігу - головне поставити собі за правило: хоч би хто вночи не ходив кругом, хто би не шарудів - спимо. аж якби нас били патиками по схабах - о тоди зразу зриваємси. якшо так наперід не обумовити - не вийде добре виспатиси.
ми лежимо під натягнутим над ямою плащ-наметом, під нашими каріматами встелена купа листя, в головах - заплічники закривают від вітру, з боків стінки ями, в ногах дзюра. звечора ми постановили надихати сю халабуду, але на трету ночі ніколи не спізнюєтси дядько колотун. дубак пролазе всередину дешевого спальника-ковдри, котрий я все беру в свого старшого брата, а він в свою чергу поучив його од хіміка, котрий нажив його в час мирної революції 2004-го року. ота зимінь залазе ше й під мою вітрівку. від землі тягне. карімат дрімучих совєцьких часів (так само братовий) чисто втрамбований, листки бука не тримают тепла. я підкладаю руку під крижі, вона терпне, я забуваю шо вона моя - решта тіла чуєси дуже добре, засинаю.
зраня зриваю плащ. встаю, вилажу зо спи-мішка і так трохи мушу постояти на каріматі, балакаю, роблю скору руханку і біжу, аби оправитиси під дерево, в самих ґацях і не зашнурованих шкрабах. надворі ше свіжіше ніж в нашому курені, але якшо трохи пробігтиси стає тепло і хороше. відчуттє ранку. наливаєм в минаху води, теребимо березову кору, запалюєм вогонь з одного сірника - березова кора горит як своя хата. сипем в воду трохи м’яти, але так з розумом, шоб не вийшло, як тоті м’ятні леденці, шо писок розкидают. суну менашку до вогника, накриваю кришкою. за пару хвилин вже є чай. тепер вже чисто тепло - ночі не було, доки рухаєшся і вживаєш тепле - доти жиєш. «…спасіння приходит, тоди як здійснитси повнота пізнання… …мир виникає від спогляданнє ладу, порядку, який ти розумієш, яким насолоджуєшси… »* доки робилоси чай, лежанку чисто засипало листям. то давай ше запечем сала дo хліба, а потому гречку з квашеним помідором, а потим ше чаю.
*у. еко
