Про то, як я все спав в каптьорі
Знайшов якис запис з тих часів як я чатіше їздив до печер. Хе-хе.
Я сиджу в каптьорі, а через стіну чути, як лунає музика. Це патріотичні пісні, а також легкі, але вигадливі композиції (інструментальні). Ці два стилі окреслюют левову частку кола моїх музичних зацікавлень. Г-г. Я б не хотів, аби тих людей там не було, а також я б не хотів бути зараз з ними в кімнаті. Я через стіну від них, і це чудово. Можна було б сказати, що то доля, якби не той факт, що я твердо знаю, що то випадок, лотерея, статистика. Через стіну грає, як не «За новими ворітьми», то «Ян Тірсен», а я чекаю доки пройде півгодини після того, як я з’їв рогальок, аби зробити собі чаю.
Як вже стало ясно - харчуюся я скверно, того, принаймні зара, стараюси робити так, як каже Дідьо З Книжки; а він каже, шо не корисно пити менш ніж півгодини до чи після їжі. Взагалі в мене зара два авторитета в життю: Дідьо З Книжки і пророчиця з магазинних чеків. Дідьо З Книжки багато прожив і багато знає, а пророчиця мені подобається свойою безпристрасністю, тому, шо вона робот, і не говоре мені приємних речей, аби тілько я їй позолотив ручку, а каже всьо як є.
Я сиджу тут в цій каптьорі і пишу вугликом по звороті карти. То вже два листки, бо вуглик мізерний - майже кулька, а букви великі і масні.
З цьою коміркою в мене хіба приємні спогади: раз я сюда прийшов, а тут по підлозі застелено травою. Свіжою, мнягкою, зеленою. І я так ходжу по ті траві і лягаю спати. Вночи чую: цвіркуни цвіркочут. Я рано, встаючи, кажу до Бориса, шо в траві повно цвіркунів; а Борис каже, шо то хіба в мої голові цвіркуни.
В мої голові нема цвіркунів, якби хто питав.
