Символическое насилие
Публикую статью, которая изменила моё мнение о проблеме феминизма, так как я согласился с тезисом о недостаточности "революции сознания". Из книги "Про рівність статей", К.: Альтерпрес, - 2007.
СИМВОЛІЧНЕ НАСИЛЬСТВО
П'єр Бурдьє, соціолог, професор Колеж де Франс
Усі поводяться так, ніби феміністична революція стала доконаним фактом. Перелічують жіночі завоювання, суспільні позиції, які нині посідають жінки і колись для них недоступні. Дехто намагається прибрати занепокоєного вигляду через загроженість чоловіків внаслідок цієї нової потуги [pouvoir], а дехто навіть доходить до створення рухів на захист чоловічих інтересів.
Ті, хто панує, завжди схильні перебільшувати завоювання тих, над ким [вони] панують, і ставити ці завоювання в заслугу собі, навіть якщо їх у них доводилось виривати [силою]. Сьогодні неомачизм [neomachisme] занадто переоцінює трансформації становища жінок і недооцінює масштаб того, що не змінилося. Він навіть може скористатися зі змін, щоб зміцнити усталене: наприклад, дехто може, під приводом загрози свободам (білого гетеросексуала чоловічої статі) з боку протестних рухів [mouvements de revendication], зорганізованих чорними, гомосексуалістами і жінками (і доповнених фобійним фантазмом politically correct), оскаржити феміністичний протест в самому його принципі, тоді як інші можуть перетворити «сексуальне звільнення» на аргумент чи інструмент імперативного зваблення. Інтелектуали, що так охоче вважають себе визволителями, насправді виявляються далеко не останніми, коли потрібно поставити пророцтва про звільнення на службу новій формі панування. Маю на увазі, наприклад, тих, хто апелює до психоаналізу задля викриття репресивності прагнення до задоволень, потрактованого вродженим і універсальним, і «десексуалізації жінок», тобто пасивності й фриґідності, від яких їх слід звільнити, або тих, хто, як-от Батай, Клосовскі, Роб-Ґрійє чи Солерс. під обгорткою естетизму живої трансгресії як радикального знетронення [subversion] та за допомоги ірреалістичності й безвідповідальності, опертих на літературну фікцію, відтворюють чоловічі фантазми всемогутності, що задешево утверджуються в умовах тотального панування над жіночими тілами, зведеними до [самої лише] пасивності.
То чим же насправді є ці зміни у стосунках між статями? Чоловіче панування, і в тому немає сумнівів, уже не накидає себе як якась самоочевидність. Воно тепер є чимось таким, що слід захищати або виправдовувати, чимось таким, чому слід захищатись або виправдовуватись Те, що називають «звільненням» жінок, і одним з аспектів чого, хоч і найразючішим, є «сексуальне звільнення», мабуть, здійснило глибокий вплив на царину уявлень [représentations]. І підваження очевидностей іде поряд з глибокими трансформаціями, що їх зазнало становище жінок, наприклад - з полегшенням доступу до середньої і вищої освіти та до оплачуваної праці, а відтак і до публічної сфери, а ще - з дистанціюванням від суто репродуктивних цілей, що особливо [виразно] виявляється у збільшенні офіційного порогу досягнення репродуктивного віку і в скороченні перерви у професійній діяльності, пов'язаної з народженням дитини.
Але за цими видимими змінами приховуються незмінності як об'єктивних структур, так і уявлень. Якщо широкий доступ до середньої і вищої освіти є водночас однією з найістотніших змін об'єктивних стосунків між статями та одним з найвирішальніших факторів трансформації цих стосунків, то все ж зрівняння шансів доступу [до освіти] не повинне приховувати від нас тієї нерівності, яка і далі існує в царині розподілу посадових рівнів і, відтак, кар'єрних можливостей. Якщо кількість дівчат, котрі отримують ступінь бакалавра і навчаються в університетах, перевищує відповідну кількість хлопців, то перші все ж набагато менше репрезентовані в найпрестижніших галузях. Скажімо, відсоток дівчат у науці є незрівнянно нижчим [за відсоток хлопців], і це попри стрімке зростання кількості дівчат, які отримали бакалаврський диплом профілю А. Те саме - в спеціалізованих ліцеях, де отримують ті чи ті професії: дівчата присвячують себе спеціальностям, які традиційно вважаються «жіночими» і малокваліфікованими (як-от місцеве самоврядування чи торгівля, секретарювання і професії, пов'язані з охороною здоров'я). Та сама незмінна нерівність існує у підготовчих класах великих наукових шкіл й у самих цих школах. На медичних факультетах відсоток жінок тим менший, що вище місце в ієрархії посідає спеціальність, а деякі спеціальності, наприклад, хірургія, практично закриті для жінок, тоді як інші, приміром, педіатрія чи гінекологія, практично заброньовані для них.
Та ж логіка визначає доступ до різноманітних професій і, відповідно, до різноманітних позицій у кожному професійному середовищі. Скажімо, якщо справді постійно збільшується репрезентованість жінок у публічній сфері, то за ними [незмінно] закріплюються найнижчі та найхисткіші позиції (жінки особливо численні серед тих. хто працює на непостійних посадах і серед зайнятих протягом неповного робочого дня, наприклад, в організації місцевого самоврядування вони бачать себе на підпорядкованих і обслуговувальних посадах, пов'язаних з наданням допомоги і піклуванням - домашніх робітниць, буфетниць у громадських закладах [cantinieres], годувальниць тощо). Те саме й у інших царинах: їм майже завжди і на всіх рівнях ієрархії випадають позиції та платня нижчі, ніж у чоловіків. На провідних позиціях вони стають дедалі численнішими головно у царинах. підпорядкованих сфері влади, тобто у виробництві й обігу символічних благ (як-от видавнича діяльність, журналістика, медії, освіта тощо).
Щоб зрозуміти ті усталеності, які можуть приховуватись поза непомітним [на перший погляд] зміщенням кордону між статями, як-от в освіті, слід брати до розгляду зовсім не ефекти зовнішнього примусу і злої чоловічої волі. Проте було б не менш наївним (і скандальним) покладати відповідальність за ці усталеності, як іноді роблять, на самих жінок, хоч незрідка видається, що останні ніби самі сприяють своєму вилученню. Якщо опитати дівчат-підлітків про їхній шкільний досвід, нас неодмінно вразить сила «колективних очікувань», як висловився Марсель Мос, і навіть -тягар тих ініціацій (як позитивних, так і неґативних), що їх вони зазнають від батьків, учителів (і, зокрема, консультантів із профорієнтації) або своїх товаришів, і які полягають у відвертому нагадуванні про ту долю, що накреслена їм згідно з принципом традиційного [світо]бачення. Приміром, чимало з-поміж них помічають, що вчителі з наукових дисциплін частіше заохочують і підбадьорюють саме дівчат, а не хлопців, що батьки, як і вчителі та консультанти з профорієнтації, відвертають їх «для їхньої ж користі» від обрання занять, що вважаються чоловічими («Коли твій батько каже тобі: "Ти ніколи не спроможешся опанувати цей фах", це завдає неабиякої прикрості»), тоді як їхніх братів заохочують обирати ці заняття. Але ці заклики до порядку значною частиною своєї ефективності завдячують тому фактові, що ціла низка свідчень попереднього досвіду, передовсім у спорті, де часто можна стикнутись з дискримінацією, готує їх до прийняття усіх цих наказів у формі антиципацій, і так їх примушують інтеріорувати принцип, на який спирається традиційне [світо]бачення: вони «показуються погано» «на будівництві» чи «коли дають розпорядження чоловікам», чи просто займаючись типово чоловічою професією. Статевий розподіл завдань, вписаний у об'єктивний стан справ, і стихійна статистика, під впливом якої формуються властиві кожному з нас уявлення нормального, переконують їх у тому, що, як висловилась одна з них, вдавшись до однієї з тих чудових тавтологій, через які виявляють себе соціальні очевидності: «у наш час не побачиш, щоб надто багато жінок опановували чоловічі професії», або, якщо висловлюватись точніше, механіки майже завжди чоловіки, а відтак і шлях до опанування цієї професії, як-от здобуття технічного бакалаврату зі спеціалізацією «механіка», - не для жінок. Якщо ж вони про це забудуть, їх закличуть до порядку, причому йтиметься не про якесь недоброзичливе ставлення однокласників чи вчителів, а про засвідчену всіма ними складність самого перебування однієї чи кількох дівчат у класі, майже цілковито сформованому з хлопців. («Ніхто не знає, що це таке - бути єдиною дівчиною в класі, де самі лише хлопці. Повернувшись додому, я часто плакала в обіймах батька»)
Словом, через досвід сприйняття соціального ладу, згідно з яким різні завдання і далі суворо закріплені за тією чи тією статтю, і через недвозначні заклики до порядку, що лунають на їхню адресу від батьків, учителів і однокласників, що самі проникнуті принципами [світо]бачення і розподілу [соціальних ролей], набутими через подібний-таки досвід [сприйняття] світу, дівчата запозичили (у формі глибоко закорінених і важкодоступних для свідомості схем сприйняття і оцінювання) панівний принцип [світо]бачення, який схиляє їх вважати нормальним, або навіть природним, очевидним, наявний соціальний лад. Опитування показують, що чоловіча точка зору і далі панує в уявленнях (навіть якщо молоді люди оголошують себе меншими «сексистами», ніж дорослі), а надто у практиці. Це видно, наприклад, з того, що вік чоловіка в подружній парі залишається більшим за вік дружини (жінки переважно висловлюють бажання, щоб їхній чоловік був вищим і старшим за них).
Виходить, що жінки все-таки певним чином сприяють тому, щоб над ними панували, бо вони набувають налаштованостей, які, постаючи продуктами існуючого ладу, схиляють їх підкоритись останньому як без жодної добровільної, свідомої згоди, так і без жодного прямого примусу. Для функціонування символічного панування, чиїми жертвами вони є, як і в будь-яких формах поведінки, через які вони певним чином обирають свою долю, відмовляючись від тих різновидів кар'єри чи професійної діяльності, від яких їх відлучено, і приймаючи ті, для яких вони призначені, - потрібно, щоби вони, як і всі жертви символічного насильства, були інкорпоровані в структури, через які здійснюється панування, що його об'єктами вони є, і щоби підкорення не було наслідком акту усвідомлення й волі (тобто, як за «добровільного рабства»). Аби зрозуміти символічне панування і його тривкість, слід полишити ґрунт філософій свідомості, до яких залишались прив'язаними критичні теорії, як-от Марксова у тому, що стосується соціального панування, чи концепції теоретикинь фемінізму в тому, що стосується панування статевого. Існують речі, усвідомлювані лише дуже незначною мірою, бо вони містяться на рівні тілесних налаштованостей. Саме таким є випадок статевого панування, форми символічного панування, здійснюваного за спільництва тієї, над якою панують, точніше - за спільництва [глибоко] інкорпорованих структур, яких та, що зазнає панування, набула через тривале зіставлення з об'єктивними структурами панування.
Слід було б скласти перелік усіх випадків, коли чоловіки з найліпшими намірами (символічне насильство не діє на рівні свідомих намірів) здійснювали дискримінаційні акти, піддаючи жінок вилученню, і при цьому в них навіть не виникало питання про ті владні позиції, з яких вимоги жінок власне й зводяться до примх, що їх можна вгамувати закликом до заспокоєння чи ляпасом тощо. Відтак ці нескінченно малі «вибори» несвідомого, накопичуючись, створюють глибоко несправедливу ситуацію, в якій перебувають геть усі жінки і яку періодично засвідчують статистичні дані про представництво жінок у владі, особливо в політичній.
Чоловіче панування, яке робить з жінки свій символічний об'єкт, чиє буття (esse) полягає у бутті-сприйнятою (регсірі), мас наслідком переведення жінок у стан постійної тілесної неубезпеченості або, ліпше сказати, символічного відчуження. Наділених буттям, яке полягає лише в тому, щоб [комусь чимось] «здаватись», їх мовчазно примушують виявляти у властивому їм способі утримувати і презентувати своє тіло (одяг, макіяж, зовнішність тощо) певний різновид призначеності для чоловіків (сексуальної чи потенційно сексуальної). Арґументом від супротивного, що підтверджує істинність цього (вочевидь приреченого виглядати надто схильним до крайнощів) аналізу, є трансформація суб'єктивного і об'єктивного досвіду тіла, що спонукає жінок до активних занять спортом. З точки зору жінки, спорт глибоко змінює ставлення до власного тіла, яке, перестаючи бути лише для когось іншого, або, що виходить на те саме, дзеркалом (інструментом, що дає змогу не бачити себе, як вважають, а спробувати побачити, як тебе бачать), обертається на тіло для себе, з тіла пасивного й об'єкта чиєїсь дії - на активне і діяльне. З чоловічої точки зору. ті. хто, розриваючи мовчазно припущений зв'язок призначеності, певною мірою узурпують свій тілесний образ, сприймаються як особи не «жіночої статі», і навіть як лесбійки; утвердження інтелектуальної незалежності, що також має тілесні маніфестації, породжує цілком подібні ефекти.
Насамкінець слід послатися на те, що деякі феміністичні розвідки зараховують до категорії «жіночого мазохізму», тобто до певного різновиду еротизації соціальних стосунків панування, який зумовлює те, що, за словами Сандри Лі Барткі, «dominance in men is exciting* . Досить зазначити, що спокуса, практикована володарями і владою, знаходить свій принцип не в якомусь різновиді умисного розбещення свідомості, а в покорі, що вписана в тіла у формі несвідомих налаштованостей за допомоги всіх наявних мовчазних наказів соціального ладу як ладу чоловічого. Оскільки підмурок символічного насильства полягає не у містифікованості свідомостей, які досить було б просвітничити, а у налаштованостях, відповідних структурам панування, продуктами яких вони є, - то символічна революція, до якої закликає феміністичний рух, не може звестись до революції свідомості. Очікувати на розрив зв'язку спільництва, у який жертва символічного насильства вступає з тим, хто панує, можна тільки від радикальної трансформації соціальних умов виробництва налаштованостей, що дадуть змогу тим, над ким панують, стати на таку точку зору на тих, хто панує, і на самих себе, яка буде власною точкою зору тих, над ким панують, і нічиєю більше.
Примітки
' - Sandra Lee Bartky Feminity and Domination. Studies in the Phenomenology of Oppression. - New York & London: Rouiledge, 1990.
СИМВОЛІЧНЕ НАСИЛЬСТВО
П'єр Бурдьє, соціолог, професор Колеж де Франс
Усі поводяться так, ніби феміністична революція стала доконаним фактом. Перелічують жіночі завоювання, суспільні позиції, які нині посідають жінки і колись для них недоступні. Дехто намагається прибрати занепокоєного вигляду через загроженість чоловіків внаслідок цієї нової потуги [pouvoir], а дехто навіть доходить до створення рухів на захист чоловічих інтересів.
Ті, хто панує, завжди схильні перебільшувати завоювання тих, над ким [вони] панують, і ставити ці завоювання в заслугу собі, навіть якщо їх у них доводилось виривати [силою]. Сьогодні неомачизм [neomachisme] занадто переоцінює трансформації становища жінок і недооцінює масштаб того, що не змінилося. Він навіть може скористатися зі змін, щоб зміцнити усталене: наприклад, дехто може, під приводом загрози свободам (білого гетеросексуала чоловічої статі) з боку протестних рухів [mouvements de revendication], зорганізованих чорними, гомосексуалістами і жінками (і доповнених фобійним фантазмом politically correct), оскаржити феміністичний протест в самому його принципі, тоді як інші можуть перетворити «сексуальне звільнення» на аргумент чи інструмент імперативного зваблення. Інтелектуали, що так охоче вважають себе визволителями, насправді виявляються далеко не останніми, коли потрібно поставити пророцтва про звільнення на службу новій формі панування. Маю на увазі, наприклад, тих, хто апелює до психоаналізу задля викриття репресивності прагнення до задоволень, потрактованого вродженим і універсальним, і «десексуалізації жінок», тобто пасивності й фриґідності, від яких їх слід звільнити, або тих, хто, як-от Батай, Клосовскі, Роб-Ґрійє чи Солерс. під обгорткою естетизму живої трансгресії як радикального знетронення [subversion] та за допомоги ірреалістичності й безвідповідальності, опертих на літературну фікцію, відтворюють чоловічі фантазми всемогутності, що задешево утверджуються в умовах тотального панування над жіночими тілами, зведеними до [самої лише] пасивності.
То чим же насправді є ці зміни у стосунках між статями? Чоловіче панування, і в тому немає сумнівів, уже не накидає себе як якась самоочевидність. Воно тепер є чимось таким, що слід захищати або виправдовувати, чимось таким, чому слід захищатись або виправдовуватись Те, що називають «звільненням» жінок, і одним з аспектів чого, хоч і найразючішим, є «сексуальне звільнення», мабуть, здійснило глибокий вплив на царину уявлень [représentations]. І підваження очевидностей іде поряд з глибокими трансформаціями, що їх зазнало становище жінок, наприклад - з полегшенням доступу до середньої і вищої освіти та до оплачуваної праці, а відтак і до публічної сфери, а ще - з дистанціюванням від суто репродуктивних цілей, що особливо [виразно] виявляється у збільшенні офіційного порогу досягнення репродуктивного віку і в скороченні перерви у професійній діяльності, пов'язаної з народженням дитини.
Але за цими видимими змінами приховуються незмінності як об'єктивних структур, так і уявлень. Якщо широкий доступ до середньої і вищої освіти є водночас однією з найістотніших змін об'єктивних стосунків між статями та одним з найвирішальніших факторів трансформації цих стосунків, то все ж зрівняння шансів доступу [до освіти] не повинне приховувати від нас тієї нерівності, яка і далі існує в царині розподілу посадових рівнів і, відтак, кар'єрних можливостей. Якщо кількість дівчат, котрі отримують ступінь бакалавра і навчаються в університетах, перевищує відповідну кількість хлопців, то перші все ж набагато менше репрезентовані в найпрестижніших галузях. Скажімо, відсоток дівчат у науці є незрівнянно нижчим [за відсоток хлопців], і це попри стрімке зростання кількості дівчат, які отримали бакалаврський диплом профілю А. Те саме - в спеціалізованих ліцеях, де отримують ті чи ті професії: дівчата присвячують себе спеціальностям, які традиційно вважаються «жіночими» і малокваліфікованими (як-от місцеве самоврядування чи торгівля, секретарювання і професії, пов'язані з охороною здоров'я). Та сама незмінна нерівність існує у підготовчих класах великих наукових шкіл й у самих цих школах. На медичних факультетах відсоток жінок тим менший, що вище місце в ієрархії посідає спеціальність, а деякі спеціальності, наприклад, хірургія, практично закриті для жінок, тоді як інші, приміром, педіатрія чи гінекологія, практично заброньовані для них.
Та ж логіка визначає доступ до різноманітних професій і, відповідно, до різноманітних позицій у кожному професійному середовищі. Скажімо, якщо справді постійно збільшується репрезентованість жінок у публічній сфері, то за ними [незмінно] закріплюються найнижчі та найхисткіші позиції (жінки особливо численні серед тих. хто працює на непостійних посадах і серед зайнятих протягом неповного робочого дня, наприклад, в організації місцевого самоврядування вони бачать себе на підпорядкованих і обслуговувальних посадах, пов'язаних з наданням допомоги і піклуванням - домашніх робітниць, буфетниць у громадських закладах [cantinieres], годувальниць тощо). Те саме й у інших царинах: їм майже завжди і на всіх рівнях ієрархії випадають позиції та платня нижчі, ніж у чоловіків. На провідних позиціях вони стають дедалі численнішими головно у царинах. підпорядкованих сфері влади, тобто у виробництві й обігу символічних благ (як-от видавнича діяльність, журналістика, медії, освіта тощо).
Щоб зрозуміти ті усталеності, які можуть приховуватись поза непомітним [на перший погляд] зміщенням кордону між статями, як-от в освіті, слід брати до розгляду зовсім не ефекти зовнішнього примусу і злої чоловічої волі. Проте було б не менш наївним (і скандальним) покладати відповідальність за ці усталеності, як іноді роблять, на самих жінок, хоч незрідка видається, що останні ніби самі сприяють своєму вилученню. Якщо опитати дівчат-підлітків про їхній шкільний досвід, нас неодмінно вразить сила «колективних очікувань», як висловився Марсель Мос, і навіть -тягар тих ініціацій (як позитивних, так і неґативних), що їх вони зазнають від батьків, учителів (і, зокрема, консультантів із профорієнтації) або своїх товаришів, і які полягають у відвертому нагадуванні про ту долю, що накреслена їм згідно з принципом традиційного [світо]бачення. Приміром, чимало з-поміж них помічають, що вчителі з наукових дисциплін частіше заохочують і підбадьорюють саме дівчат, а не хлопців, що батьки, як і вчителі та консультанти з профорієнтації, відвертають їх «для їхньої ж користі» від обрання занять, що вважаються чоловічими («Коли твій батько каже тобі: "Ти ніколи не спроможешся опанувати цей фах", це завдає неабиякої прикрості»), тоді як їхніх братів заохочують обирати ці заняття. Але ці заклики до порядку значною частиною своєї ефективності завдячують тому фактові, що ціла низка свідчень попереднього досвіду, передовсім у спорті, де часто можна стикнутись з дискримінацією, готує їх до прийняття усіх цих наказів у формі антиципацій, і так їх примушують інтеріорувати принцип, на який спирається традиційне [світо]бачення: вони «показуються погано» «на будівництві» чи «коли дають розпорядження чоловікам», чи просто займаючись типово чоловічою професією. Статевий розподіл завдань, вписаний у об'єктивний стан справ, і стихійна статистика, під впливом якої формуються властиві кожному з нас уявлення нормального, переконують їх у тому, що, як висловилась одна з них, вдавшись до однієї з тих чудових тавтологій, через які виявляють себе соціальні очевидності: «у наш час не побачиш, щоб надто багато жінок опановували чоловічі професії», або, якщо висловлюватись точніше, механіки майже завжди чоловіки, а відтак і шлях до опанування цієї професії, як-от здобуття технічного бакалаврату зі спеціалізацією «механіка», - не для жінок. Якщо ж вони про це забудуть, їх закличуть до порядку, причому йтиметься не про якесь недоброзичливе ставлення однокласників чи вчителів, а про засвідчену всіма ними складність самого перебування однієї чи кількох дівчат у класі, майже цілковито сформованому з хлопців. («Ніхто не знає, що це таке - бути єдиною дівчиною в класі, де самі лише хлопці. Повернувшись додому, я часто плакала в обіймах батька»)
Словом, через досвід сприйняття соціального ладу, згідно з яким різні завдання і далі суворо закріплені за тією чи тією статтю, і через недвозначні заклики до порядку, що лунають на їхню адресу від батьків, учителів і однокласників, що самі проникнуті принципами [світо]бачення і розподілу [соціальних ролей], набутими через подібний-таки досвід [сприйняття] світу, дівчата запозичили (у формі глибоко закорінених і важкодоступних для свідомості схем сприйняття і оцінювання) панівний принцип [світо]бачення, який схиляє їх вважати нормальним, або навіть природним, очевидним, наявний соціальний лад. Опитування показують, що чоловіча точка зору і далі панує в уявленнях (навіть якщо молоді люди оголошують себе меншими «сексистами», ніж дорослі), а надто у практиці. Це видно, наприклад, з того, що вік чоловіка в подружній парі залишається більшим за вік дружини (жінки переважно висловлюють бажання, щоб їхній чоловік був вищим і старшим за них).
Виходить, що жінки все-таки певним чином сприяють тому, щоб над ними панували, бо вони набувають налаштованостей, які, постаючи продуктами існуючого ладу, схиляють їх підкоритись останньому як без жодної добровільної, свідомої згоди, так і без жодного прямого примусу. Для функціонування символічного панування, чиїми жертвами вони є, як і в будь-яких формах поведінки, через які вони певним чином обирають свою долю, відмовляючись від тих різновидів кар'єри чи професійної діяльності, від яких їх відлучено, і приймаючи ті, для яких вони призначені, - потрібно, щоби вони, як і всі жертви символічного насильства, були інкорпоровані в структури, через які здійснюється панування, що його об'єктами вони є, і щоби підкорення не було наслідком акту усвідомлення й волі (тобто, як за «добровільного рабства»). Аби зрозуміти символічне панування і його тривкість, слід полишити ґрунт філософій свідомості, до яких залишались прив'язаними критичні теорії, як-от Марксова у тому, що стосується соціального панування, чи концепції теоретикинь фемінізму в тому, що стосується панування статевого. Існують речі, усвідомлювані лише дуже незначною мірою, бо вони містяться на рівні тілесних налаштованостей. Саме таким є випадок статевого панування, форми символічного панування, здійснюваного за спільництва тієї, над якою панують, точніше - за спільництва [глибоко] інкорпорованих структур, яких та, що зазнає панування, набула через тривале зіставлення з об'єктивними структурами панування.
Слід було б скласти перелік усіх випадків, коли чоловіки з найліпшими намірами (символічне насильство не діє на рівні свідомих намірів) здійснювали дискримінаційні акти, піддаючи жінок вилученню, і при цьому в них навіть не виникало питання про ті владні позиції, з яких вимоги жінок власне й зводяться до примх, що їх можна вгамувати закликом до заспокоєння чи ляпасом тощо. Відтак ці нескінченно малі «вибори» несвідомого, накопичуючись, створюють глибоко несправедливу ситуацію, в якій перебувають геть усі жінки і яку періодично засвідчують статистичні дані про представництво жінок у владі, особливо в політичній.
Чоловіче панування, яке робить з жінки свій символічний об'єкт, чиє буття (esse) полягає у бутті-сприйнятою (регсірі), мас наслідком переведення жінок у стан постійної тілесної неубезпеченості або, ліпше сказати, символічного відчуження. Наділених буттям, яке полягає лише в тому, щоб [комусь чимось] «здаватись», їх мовчазно примушують виявляти у властивому їм способі утримувати і презентувати своє тіло (одяг, макіяж, зовнішність тощо) певний різновид призначеності для чоловіків (сексуальної чи потенційно сексуальної). Арґументом від супротивного, що підтверджує істинність цього (вочевидь приреченого виглядати надто схильним до крайнощів) аналізу, є трансформація суб'єктивного і об'єктивного досвіду тіла, що спонукає жінок до активних занять спортом. З точки зору жінки, спорт глибоко змінює ставлення до власного тіла, яке, перестаючи бути лише для когось іншого, або, що виходить на те саме, дзеркалом (інструментом, що дає змогу не бачити себе, як вважають, а спробувати побачити, як тебе бачать), обертається на тіло для себе, з тіла пасивного й об'єкта чиєїсь дії - на активне і діяльне. З чоловічої точки зору. ті. хто, розриваючи мовчазно припущений зв'язок призначеності, певною мірою узурпують свій тілесний образ, сприймаються як особи не «жіночої статі», і навіть як лесбійки; утвердження інтелектуальної незалежності, що також має тілесні маніфестації, породжує цілком подібні ефекти.
Насамкінець слід послатися на те, що деякі феміністичні розвідки зараховують до категорії «жіночого мазохізму», тобто до певного різновиду еротизації соціальних стосунків панування, який зумовлює те, що, за словами Сандри Лі Барткі, «dominance in men is exciting* . Досить зазначити, що спокуса, практикована володарями і владою, знаходить свій принцип не в якомусь різновиді умисного розбещення свідомості, а в покорі, що вписана в тіла у формі несвідомих налаштованостей за допомоги всіх наявних мовчазних наказів соціального ладу як ладу чоловічого. Оскільки підмурок символічного насильства полягає не у містифікованості свідомостей, які досить було б просвітничити, а у налаштованостях, відповідних структурам панування, продуктами яких вони є, - то символічна революція, до якої закликає феміністичний рух, не може звестись до революції свідомості. Очікувати на розрив зв'язку спільництва, у який жертва символічного насильства вступає з тим, хто панує, можна тільки від радикальної трансформації соціальних умов виробництва налаштованостей, що дадуть змогу тим, над ким панують, стати на таку точку зору на тих, хто панує, і на самих себе, яка буде власною точкою зору тих, над ким панують, і нічиєю більше.
Примітки
' - Sandra Lee Bartky Feminity and Domination. Studies in the Phenomenology of Oppression. - New York & London: Rouiledge, 1990.