Карпатская магия. Продолжаю выкладывать кусочки книги

Oct 13, 2005 13:22

Частина третя. ВЕСНА.

ОЧИЩЕННЯ.
Мольфарська ініціація. Місця сили.

...Є в Карпатах місця, сакральні з будь-якої точки зору.
По-перше, це стародавні язичницькі жертовники, що збереглися досить непогано з бозна-якого часу. Та й самі язичники-сонцепоклонники жили тут до XVIII століття. Коли воєводи князя Володимира вогнем і мечем хрестили слов’янські племена, багато тих, хто не хотів приймати візантійський обряд, багато волхвів та відунів, носіїв древніх традицій та магічних знань утекли сюди, в гори, де їх тяжко було знайти князівським дружинникам. І можливо, тоді волхвівські знання приєдналися до місцевих магічних традицій, давши мольфарству нову силу і новий зміст...

Майже у кожному куточку Карпат є гори, печери, гаї, ліси, озера, біля яких колись давно - або й не дуже давно - траплялися якісь дива-чуда, і тепер вони мають особливу біоенергетичну силу. Є священні річки й джерела, вода яких дає уздоровлення хворим, є криниці з чудотворною водою.

...Коли приходить весна, і скресає крига на водах, коли перша травичка проб’ється з-під снігу і перша пташка провіщує наближення весняного сонця, - Мольфар рушає в гори, щоб здійснити там древній мольфарський обряд „отримання Сили”. Для цього потрібне дике, незаймане місце, де „сходяться світи”. І повна самотність. Він іде в гори, і знаходить - по ознаках, що відомі тільки йому одному, - печеру.
- Могутність самоти настільки величезна, - говорить Мольфар, - що проста людина навіть не в силі цього збагнути. Тільки мольфар, який знає інші світи, світ людей і світ власного серця, може оцінити цей стан: коли залишаєшся віч-на-віч із власною сутністю...

...Він прийшов сюди і розпалив багаття. Він годує вогонь - сухим хмизом і освяченими травами, і таємними замовами. Він узяв до рук священний інструмент. Він піднімає обличчя вгору - і древні звуки злітають з його уст. Чи є зараз у світі людина, що більш тісно сплелася з природою? Хіба що його духовний побратим - на Сході чи на Заході, в Північній Америці, Тибеті чи в Сибіру. Вони навіть зовнішньо нагадують одне одного, мов діти одних батьків.
Провівши свій таємничий обряд і з’єднавшись із духами, мольфар заходить у печеру, залишивши біля входу свої обереги і свій одяг, свої інструменти і навіть - якоюсь мірою - свою особистість. Тепер він замурується в печері - без їжі і води. Він обкладеться дерном і мохом, і закриє вхід камінням так, щоб жоден промінь сонця, жодна пташина пісня, жоден звук ззовні не проникав у цей притулок. Потім, занурившись у медитацію, настільки глибоку, що навіть пульс падає майже до нуля, мольфар перебуває в такому стані упродовж дванадцяти днів. Так він очищається від усієї скверни й нечисті, що могла прилипнути до нього протягом року під час лікувальних сеансів чи магічних обрядів. Так він оновлює свою ауру і духовну субстанцію. Так він отримує новий заряд магічної сили.
Так, один раз в рік, мольфар здійснює свою шаманську подорож не для когось, не заради допомоги людям, а для себе, щоб отримати нову силу, щоб оновитися...

Сучасні дослідження показують, що людський мозок може сам виробляти речовини, що змінюють стан свідомості, наприклад, диметилтимін. Скажімо, дослідники сибірського шаманізму відзначали, що обряд камлання активізує цей процес, і таким чином, шаман уводить і себе, і інших присутніх у стан трансу.
Мольфарство ще тільки чекає на своїх дослідників. Поки що його вважають „карпатською екзотикою”, а в кращому разі - віддають на відкуп етнографії.

...Тож, цілком ймовірно, що печерний обряд - це теж один із способів увести себе в трансовий стан без допомоги галюциногенних рослин (які в інших ситуаціях мольфари використовують досить активно) та інших допоміжних засобів.
Взагалі, у мольфарстві шаманська подорож, як і в інших подібних традиціях, - одне з найважливіших завдань. Для того, щоб допомогти людині, отримати інформацію, порадитися з духом-помічником, мольфар мусить ввести себе в особливий стан, який дослідники шаманських технік називають станом розширеної свідомості, а американський антрополог і послідовник мудрості древніх толтеків Карлос Кастанеда - зсувом точки зборки.

„Входом” в інші світи можуть служити печери (які завжди асоціюються з лоном Матері-Землі, а тому, особливо для подорожі по „нижніх” світах, світах духів і померлих, вважаються найкращими), а також - дупла старих дерев, священні джерела. Цю подорож всі шамани описують по-різному, оскільки кожен з них бачить „свій” світ, але найчастіше це - тунель, по якому мольфар приходить до потрібного йому місця, щоб зустрітися з духом помічником і отримати необхідну інформацію (Можна також порівняти цей обряд з ритуалами магів-даосів у древньому Китаї, в традиції яких входом у потойбічні світи та інші реальності теж слугували дупла старих дерев. Печери ж практично у всіх народів були місцем проживання магів, богів, святих тощо..)

Мольфар зв’язує дві реальності, і це - доказ його сили. Коли він оволодіває здатністю адекватно діяти в обох реальностях, він стає Майстром. Мольфар живе в двох світах: поза трансом він живе звичайним життям, як і тисячі інших селян-гуцулів. В трансі він стає частиною надприродного світу, розділяючи з духами їхні здатності: бачити майбутнє і літати в повітрі, зливатися з духом-помічником і трансформуватися в інших істот...

...Приходить час, і кожен мольфар починає шукати учня.
Якщо серед родичів мольфара є людина здатна до магічного мистецтва, потенційного наступника починають навчати змалечку.
- До семи років, - говорить Мольфар, - можна точно визначити, чи здатна людина до магії. Бо до семи років дитина живе за законами серця, а після семи - вдосконалюється розум, а серце включається дуже рідко. Тому після того, як дитині минуло сім років, дуже важко вже визначити, чи то в людини справді хист, чи то її самолюбиві бажання.
Загалом, вік, коли людина починає вчитися мольфарським премудрощам - не важливий. Хоча для ініціації є строго визначені вікові рамки: людині мусить бути не менше 30 років і не більше 35.

Чому так?
- Тому що до 30 років визріває душа людська. Раніше 30 - ще не сформована духовна сутність людини, - каже Мольфар. - До 35 років вона встановлюється. А пізніше - людині дуже важко сприймати науку, бо вже йде реалізація пройденого досвіду, нічому новому людина навчитися не здатна.
- А якщо в роду немає наступника, коли виникає потреба шукати учня?
- Так є в мене, - відповідає Мольфар. - Я маю двох синів, маю онуків, але в синів немає магічного дару, а онуки не хочуть його переймати. Тому я мушу шукати учня на стороні. Кожен мольфар з моменту початку практики замислюється над тим, кому він передасть своє вміння. Але навіть якщо він нікому не передасть його за життя, то особлива необхідність приходить перед смертю. Тому що коли мольфар не передасть свої знання і мистецтво, - він дуже тяжко помиратиме, вся енергія, всі знання з нього тяжко виходять, як це було з Гоєм і ще з кількома моїми побратимами. Якщо мольфар нікому не віддасть свої знання, він терпить страшні фізичні муки, і він бачить усіх духів, усіх своїх помічників і всі свої діяння. Але кожен мольфар сам вирішує, чи віддасть він комусь свій дар. Іноді краще спустити його на воду, ніж передати наступнику. І на те є причини. По-перше, дар мольфара - то дуже тяжка доля, а не просто ремесло чи професія. У нас в Карпатах кажуть: „Легше ліс сплавляти, аніж мольфувати”. (Сплавляння лісу на плотах-бокорах справедливо вважалося одним із найнебезпечніших і найважчих занять. Плотогони - їх називали „бокораші” - були взірцем сили й хоробрості, тому ця гуцульська приказка дуже показова. А окрім того, сучасні люди вже не сприймають магію серйозно. Для більшості це забавка. А якщо ні - то засіб для досягнення своєї мети. А треба любити цей чарівний хист всім серцем, треба віддатися магії всією своєю суттю, - тоді вона відкриє свої таємниці. Бо мольфар без власної таємниці - то не мольфар...

Я здивована і вражена, а Мольфар продовжує:
- Магія - то наука таємна. Є такі речі, що їх до смерті людина не має права нікому казати. У кожного мольфара є таємниці, які знає тільки він, і нікому не повинен їх передавати. Навіть у інших ремеслах так: майстер передає учневі ремесло, а не дар. Так і в мольфарстві. Відун може передати уміння, але не дар.
Я запитую:
- Чи є відмінності між вродженими і навченими мольфарами?
- Так, - відповідає Мольфар. - У деяких галузях мольфарства вроджені чародії сильніші, бо є родова генетика. І як правило, народжені мольфари передають і галузь, у якій працюють. А навчені не обов’язково стануть займатися тим же, що і вчитель. Учитель у випадку навченого стає лише провідником енергетики...
- Чи має бути згода членів сім’ї на навчання молодого мольфара?
- Не завжди. Талант є талант, і він пробивається, як ростки весною. Його ніхто не годен спинити.

Отже, мольфар шукає собі учня, якщо немає династичного спадкоємця. Як це відбувається? Як правило, мольфар передавав своє знання дванадцятьом людям. Це міг бути будь-хто, у кого є здатність до магічних здібностей. Мольфари бачать невидимі знаки на людях, схильних до мольфарського мистецтва. У Карпатах таких учнів називали челядниками. Вони допомагали по господарству, а мольфар їх учив. За час навчання він придивлявся, і духи вказували, на кому є знак. Того він посвячував, - тобто передавав своє благословення і магічну силу. Решта могли ставати сільськими знахарями, повитухами, травознаями і т.д.
Отже, свого істинного учня мольфар знаходить серед тисячі претендентів, по знаках, що їх він бачить над людиною. Він навчає його примівкам і травознавству, обрядам і ритуалам. Термін навчання буває різним, в залежності від здібностей учня. Коли неофіт оволодіє знанням і стає готовим для самостійної праці, учитель передає йому духовний дар і проводить обряд ініціації…

места силы, мольфары, традиции, этника, путешествия, творчество

Previous post Next post
Up