Атчьот. Пєрєд сабой.
Я знаю. Знаю що майже всім кого я знаю і кому хотів це розповісти я вже розповів( а декому навіть показав). Декому навіть довелось прослухати все це двічі і більше. Бо славнозвісний…………………………………………………………………………………………………………………………..
Я не знаю що сказати. Точніше, я знаю що, але не знаю як. Не знаю як почати. Я вже декілька разів починав. Починав починати. І знов починав. Бо слів нема. Є емоції. Вони переповнюють мозок. Захоплюють його і віддають спогадам. Ніякої роботи. Ніяких думок. Тільки спогади. Спогади і Музика… Та музика. Ті пісні…Той голос… Арбєніна…
Ідею, як завжди, подала славнозвісна ЛЖ-юзер alkarisingreen, гуру постійних походеньок в нікудись і мажорних п*янок(дадада!))). Я як завжди погодився. Звичка в мене така. Погоджуватися. Ну і поїхали… Поїздом.
І тут… ПОЧАЛОСЬ!!! Ще з перону… Ні!! Раніше… Ще з вікна зупиняючогося потягу. Ще тут(саме тут!) я подумав: ЦЕ БУДЕ ЩОСЬ!!! А що інакше можна було подумати бачачи двох прелєстних хіпаблудок які біжать за потягом тримаючи в руках(а потім і в ЗУБАХ!!!) імпровізовані таблічкі з нашими ЖЖ-неймами. І, здається, вони ще й щось кричали. Це був ШОК. Приємний шок. На перон ми виходили останні, і тому біля вагона вже встигли натовпитися люди, які мимоволі стали свідками цього дійства. В руках зустрічаючи в цей час вже встигли з*явитися: а) телефон з волаючою(наскільки можна волати в телефоні) неперевершеною Дженіс Джоплін(яку ми всівсівсі любимо!); б) пляшка шампанського; в) половина ананасу нарізаного шматочками в самому собі( інакшими словами цього пояснити не можу). При цьому невідомою залишилася доля другої половини цього ж таки ананасу. Все це було випито-з*їдено-згризено під час знайомства. Бо я, наприклад, бачив етіх мілих дам вперше. А тепер ніколи їх не забуду!!!
На фото: ЛЖ-юзер degtiusha і Людміла Паллна (она же kalivaka)
Людміла Паллна kalivaka і я на фонє.
Потім був дуже смачний обід… Потім ми заїхали на квартиру залишити речі і це плавно перейшло в розмови про різні цікаві штуки і перегляд фотографій… Потім прогулянка Хрещатиком… ДокерзПаб… Екстрім-коктейлі… Руками по столу і хором: Прівєт, Баріс!!! Потім Боря(тіко вже Грєбєнщіков) прижатий к груді… Гріша нє разбрасивайся Барісом… (Це вже всі добряче піддаті…) Потім дикий сміх в наповненому вагоні метро… (Це ми їдемо на концерт…)
Потім ти потихеньку в’їжджаєш в реальність: ти вже на своєму законному місці згідно куплених квитків і зараз почнеться… І почалося!!! ЦЕ почалося. Те, заради чого власне і було подолано цей шлях… Те що познайомило нас, таких різних, але зі спільним потягом до ХОРОШОЇ музики… Мурашки по шкірі… Такі знайомі пісні… Нові пісні… Зал в захваті… Реагуємо з новими силами на кожну пісню... Паперові літаки в повітрі… Вона говорить, жартує, отримує квіти і навіть подарунки… Це було ЩОСЬ. Нема слів. Є тільки музика...
За фото шана все тій же всюдисущій alkarisingreen! )))
Доречі, концерт був гурту "Ночниє Снайпєри"...
Я не знаю що сказати. Точніше, я знаю що, але не знаю як. Не знаю як почати. Я вже декілька разів починав. Починав починати. І знов починав. Бо слів нема. Є емоції. Вони переповнюють мозок. Захоплюють його і віддають спогадам. Ніякої роботи. Ніяких думок. Тільки спогади. Спогади і Музика… Та музика. Ті пісні…Той голос… Арбєніна…
Ідею, як завжди, подала славнозвісна ЛЖ-юзер alkarisingreen, гуру постійних походеньок в нікудись і мажорних п*янок(дадада!))). Я як завжди погодився. Звичка в мене така. Погоджуватися. Ну і поїхали… Поїздом.
І тут… ПОЧАЛОСЬ!!! Ще з перону… Ні!! Раніше… Ще з вікна зупиняючогося потягу. Ще тут(саме тут!) я подумав: ЦЕ БУДЕ ЩОСЬ!!! А що інакше можна було подумати бачачи двох прелєстних хіпаблудок які біжать за потягом тримаючи в руках(а потім і в ЗУБАХ!!!) імпровізовані таблічкі з нашими ЖЖ-неймами. І, здається, вони ще й щось кричали. Це був ШОК. Приємний шок. На перон ми виходили останні, і тому біля вагона вже встигли натовпитися люди, які мимоволі стали свідками цього дійства. В руках зустрічаючи в цей час вже встигли з*явитися: а) телефон з волаючою(наскільки можна волати в телефоні) неперевершеною Дженіс Джоплін(яку ми всівсівсі любимо!); б) пляшка шампанського; в) половина ананасу нарізаного шматочками в самому собі( інакшими словами цього пояснити не можу). При цьому невідомою залишилася доля другої половини цього ж таки ананасу. Все це було випито-з*їдено-згризено під час знайомства. Бо я, наприклад, бачив етіх мілих дам вперше. А тепер ніколи їх не забуду!!!
На фото: ЛЖ-юзер degtiusha і Людміла Паллна (она же kalivaka)
Людміла Паллна kalivaka і я на фонє.
Потім був дуже смачний обід… Потім ми заїхали на квартиру залишити речі і це плавно перейшло в розмови про різні цікаві штуки і перегляд фотографій… Потім прогулянка Хрещатиком… ДокерзПаб… Екстрім-коктейлі… Руками по столу і хором: Прівєт, Баріс!!! Потім Боря(тіко вже Грєбєнщіков) прижатий к груді… Гріша нє разбрасивайся Барісом… (Це вже всі добряче піддаті…) Потім дикий сміх в наповненому вагоні метро… (Це ми їдемо на концерт…)
Потім ти потихеньку в’їжджаєш в реальність: ти вже на своєму законному місці згідно куплених квитків і зараз почнеться… І почалося!!! ЦЕ почалося. Те, заради чого власне і було подолано цей шлях… Те що познайомило нас, таких різних, але зі спільним потягом до ХОРОШОЇ музики… Мурашки по шкірі… Такі знайомі пісні… Нові пісні… Зал в захваті… Реагуємо з новими силами на кожну пісню... Паперові літаки в повітрі… Вона говорить, жартує, отримує квіти і навіть подарунки… Це було ЩОСЬ. Нема слів. Є тільки музика...
За фото шана все тій же всюдисущій alkarisingreen! )))
Доречі, концерт був гурту "Ночниє Снайпєри"...