Куточок п'яного кінокритика
І знаєте, яка думка була панівною весь час перегляду "Великого Гетсбі"? Ну от зараз, в наступному кадрі, ну ок, може ще в наступному, ні, не в цьому, може за он тим поворотом дороги - стане нарешті зрозуміло в чому пафос, в чому велич, в чому трагедія. А ні, не стало. Єдина емоція, яка виникла, коли пішли титри - а шо це було? Усі ці бум, усі ці бах, дорогі автомобілі, віскі рікою, Нью-Йорк, вечірки, зелений ліхтар - ні про шо. ДіКапріо, Магвайр, Кері Малліган - ні про шо. Чудові актори - Лео хотілось постійно пом'яти за щічки - ролі ні про що.
Юний бідний хлопець врятував життя мільйонера і за це той зробив з нього джентльмена. Бідний хлопець з вишуканими манерами пішов у армію та закохався у багату спадкоємицю. Та, нібито теж його любила, але коли чувака відправили на фронт, заливаючись сльозами вийшла заміж за іншого багатого спадкоємця. Гроші до грошей - ну, ви знаєте.
Герой війни повернувся, зв'язався з біржовими аферистами, заробив добрі статки, напустив туману навколо свого минулого, купив палац з мультику Діснея на березі затоки, навпроти будинку колишньої коханої та став страждати. Страждання виражалось в тужливому стоянні на пірсі та організації шалених вечірок для всього Нью-Йорку. Секс, драгс і фокстрот - класика.
Уся історія подається від імені персонажу Магвайра. Той жив поруч з Гетсбі, захоплювався Гетсбі, допомагав відновити стосунки Гетсбі з отою прекрасною спадкоємицею, що жила навпроти і за дивним збігом обставин була його кузиною. Словом все навколо Гетсбі. Юнак був так захоплений мішурою вечірок та пафосом нещасного кохання, що не зміг пережити смерть героя. Да-да, як в будь-якій драмі, герой помирає на фоні світанку. А ДіКапріо, через 15 років після Титаніка знову тоне через кохання. Персонаж Магвайра істерично намагається організувати проводи в останній путь свого кумира - до речі, вбивство Гетсбі знову сюжет ні про що - і з сумом констатує, що усім тим сотням гостей гучних вечірок насрати на смерть господаря цих вечірок. Як завжди, зрештою. І навіть, вона, героїня, Єлена Троянська і все таке, теж тихцем втекла з законним чоловіком подалі від камер та пафосу.
Автор історії впав в депресію, вилетів з роботи, десять років десь тинявся. А тоді прийшов до психіатра, і той порадив записати все, що його турбує. Ось так і спохабили роман Скотта Фіцджеральда "Великий Гетсбі".
Літературний оригінал став другим в списку "100 найкращих романів" (що, звісно, суб'єктивно) і пережив 5 екранізація.
Цьогорічна - чергова банальна екранізація, якій не вдалось передати мораль, виведену автором в книжці, розкрити іронію, з якою описаний персонаж. Тільки пафос, пафос, пафос! І мішура. Баз Лурман такий Баз Лурман.
Було би навіть шкода часу, але є і дещо неймовірно прекрасне в цьому фільмі - саундтреки Florence and the machine. Сидять в голові третій день і не дають забути про фільм. Хоч хтось з продюсерів постарався :)
Висновків у кінокритика-початківця не буде. Хоча ні, один - читайте, бджілки мої, краще читайте!