...протрібют...постфактум...
Це був "93 рік, ну максимум "94. Бабуся організувала квитки на якийсь дитячий співочий фест в палаці культури, ну то й ми пішли. І один з дитячих колективів вжарив "Наркоманів на городі", мама ще тоді піввечора дивувалась, ну як на порядному дитячому концерті можна дозволяти таке безобразіє співати, про наркоманів яких-то. А я пішла в маси шукати інформацію, шо, хто і куди. Гугля-то знаєте тоді ще й близько не було, про пошук мп3 тим паче ше й не чули. Зате я знайшла касету, а потім ще одну. Отак і відбулось знайомство...
А потім було повернення і два концерти у Львові і закручена в Філі до дірок дівідіха з відео "Вродило" з київського концерту. Були часи.
А тепер ось і трібют.
На концерті було прийнято розповідати, хто, як, коли за яких обставин познайомився з Кузьою, Гадами та їхньою творчістю. Як це вплинуло на життя, світосприйняття та власну творчість. От і я. Розказую. А чого сьогодні, а не в суботу, чи в ніч п'ятниці, зразу по концерті? Тому що емоції повинні вистигнути, для того, щоб глянути на те все ще раз, більш холодним розумом і ще раз прифігіти - як же було класно!
У залу ми ввалились якраз вчасно, щоб, доєднавшись до натовпу, голосно крикнути у відповідь на "Львів є?" - "Є, Є!". А потім зразу ж - Житіє, як доміно і ми вже підтопували і прихлопували, намагаючись витягнути шиї так, щоб очам було краще видно сцену, чи хоча б екрани, але не знімальний кран.
З першого етапу, коли ми ще стояли біля дурного крану, мордуючи шию, сподобались Гайдамаки. У Ярмоли була така широка посмішка "гордість стоматолога" на "Гей, Іване", що хотілось засміятись у відповідь і голосно підтягувати - геееей, іванеее! Ми так і робили.
І добре, що ми вчасно посміялись. Тому що потім було автентичне гадівське виконання "Роксоляни" і це було настільки по старому мило і зворушливо, що по шкірі почали бігати мурашки і страшенно захотілось пива з дерунами (наступного дня, не зраджуючи бажанням, пиво з дерунами було організоване!).
Ага, і зразу по цьому ми перебрались на комфортні сходи між шостим та сьомим, здається, сектором, де було добре видно, добре чутно і комфортно пританцьовувалось.
Тому далі по пам'яті, слабкій, но досі восторжонній.
Місько Барбара - хвилювався, всетаке, забув слова, но милий капелюшок, червоні кеди та фінальне ча-ча-ча додало "Дупі джалізовій" у його виконанні потрібного шарму. Хоча краще б він таки переспівував "Хлопців з Бандерштату", там би вистачило і шарму і драйву і слова йому знайомі :)
Ляпіси з "Наркоманами" - монстри. На відео, шо вже ясне діло, на ютубі, бігме, навіть вполовину не відчувається та енергетика, якою вони запалили зал. І хоча їхня версія відрізняється від оригінальної, як колискова від військового маршу, це була бомба. І власне шкода, що якраз цієї композиції на диску від організаторів і немає. Ага, а для порівняння після цього Гадюкіни ще й самі заспівали колискову класичну версію, яка традиційно прекрасна, хоч і у виконанні барабанщика :)
Фото бай su_zanno4ka. Підіть до неї, там ще багато таких же чудових фоточок.
Цілий вечір перед концертом Лотоцька мені розповідала, яку чудову версію "117-ї статті" зробив Бумбокс і як це супер, і як оригінально. І от на сцені грають "117-ту статтю", якась надреальна гітарна партія, а я дивлюсь і думаю - шо ж це з Хливнюком такоє, заматєрєл, патли відпустив, кучеряхи по цілій голові. Нє, це не Хливнюк, це якийта kotyfasolko, неіначє. Виявилось, ні одне, ні друге. Виявилось, "Димна суміш", і вони молодці.
Хто ще молодці, так це Середа, тому що під "Хлопців з Бандерштату" ми з дівками підспівували з такою щирістю, що можна було повірити, що ми і справді така собі трійця батярів.
І Карамазов - молодець. І не кажіть мені нічого - молодець. І навіть його намагання обізвати куфайку фуфайкою не попсуло вражень від "40 пачок верховини".
І Кувалдін - молодець. "Місячне сяйво твого тіла" ідеально підходила саме йому.
А Фагот із Фоззі які молодці! Файне місто Тернопіль взагалі така пісня, під час якої ноги самовільно починають підстрибувати з перших акордів, тому виконавцям не потрібно було особливо й старатися. Але ж старались, за це і молодці. І є в мене така підозра, що саме в цей момент я зірвала голос, а може і не тільки я.
І Чубай, який вискакав на сцену на милицях ( і якого дехто з нас вперше побачив на концерті тверезим, тшшш), але чудово відлабав "Дівчину з Коломиї" - молодець. І Вакарчук - який не нямкаючи і не нявкаючи - чудно виконав "Приїдь до мене у Мостиська" - теж молодець.
А які молодці "Пікардійська терція" навіть складно описати. "Жовті стрічки" - це той гадівський "мєдляк", шо разом з "Роксоляною" становить основу-основ мінуток романтіки в моєму сприйнятті. І основи залишились непокобєліми. Тому ше раз - молодці. Хоча якби Дональд передав в зал привезену з Філи медівку (ну не міг не привезти), то були б тричі молодці. А так тільки двічі.
А ще люди, що робили мозковибухову візуалізацію для екрану. Усі ці наркоманчики, ворхолівськиц шевченко-че гевара, танцюючі балерини в американських пропорах, місячносяйна кобіта, філіжанка в Роксоляни, "ясука", і трамвай шістьорка, і трупи риб та різні морські рослини - це однозначно варто окремих брав, бісів та поклонів. Це наіть не молодці, це умнічки наші золотенькі!
А от хто не зовсім молодець, тобто не дуже молодець концретно для нашої тісної компанії (але цілком можливо, що дуже навіть і молодець для багато кого іншого), то це ТІК, Бумбокс і Скрипка. Душа навіть не розгорнулась, а на їнших же випадках і розгорталась і назад потім згортатись не хотіла...Таке.
Ну а під час фіналу наші незгорнуті душі ридали, Сюзька зламала запальничку, я не зламала, але пальці трохи пообпікала під час створення ефекту вогників...І ми разом із Кузьою, не тільки ми, весь палац спорту разом із Кузьою співав "шалалулала".
Чорт забирай, це було незабутньо.
І ясно, що після такого не хочеться зразу йти додому. Тому ми ще довго пили пиво, до хрипу сперечались про те, кому з виконавців вдалось більш чи менш достойно представити творчість наших гуру рок-н-ролу, а по дорозі додому виконали роль вдячних слухачів на імпровізованому концерті дримба+маракаси з пакету з чіпсами, що, погодьтесь, може вважатись гідним завершенням вшанування ніяк не менше, як легенди української музики.
Маю надію, йому там добряче гикнулось. Багато людей для цього дуже постаралось, егеж.
А потім було повернення і два концерти у Львові і закручена в Філі до дірок дівідіха з відео "Вродило" з київського концерту. Були часи.
А тепер ось і трібют.
На концерті було прийнято розповідати, хто, як, коли за яких обставин познайомився з Кузьою, Гадами та їхньою творчістю. Як це вплинуло на життя, світосприйняття та власну творчість. От і я. Розказую. А чого сьогодні, а не в суботу, чи в ніч п'ятниці, зразу по концерті? Тому що емоції повинні вистигнути, для того, щоб глянути на те все ще раз, більш холодним розумом і ще раз прифігіти - як же було класно!
У залу ми ввалились якраз вчасно, щоб, доєднавшись до натовпу, голосно крикнути у відповідь на "Львів є?" - "Є, Є!". А потім зразу ж - Житіє, як доміно і ми вже підтопували і прихлопували, намагаючись витягнути шиї так, щоб очам було краще видно сцену, чи хоча б екрани, але не знімальний кран.
З першого етапу, коли ми ще стояли біля дурного крану, мордуючи шию, сподобались Гайдамаки. У Ярмоли була така широка посмішка "гордість стоматолога" на "Гей, Іване", що хотілось засміятись у відповідь і голосно підтягувати - геееей, іванеее! Ми так і робили.
І добре, що ми вчасно посміялись. Тому що потім було автентичне гадівське виконання "Роксоляни" і це було настільки по старому мило і зворушливо, що по шкірі почали бігати мурашки і страшенно захотілось пива з дерунами (наступного дня, не зраджуючи бажанням, пиво з дерунами було організоване!).
Ага, і зразу по цьому ми перебрались на комфортні сходи між шостим та сьомим, здається, сектором, де було добре видно, добре чутно і комфортно пританцьовувалось.
Тому далі по пам'яті, слабкій, но досі восторжонній.
Місько Барбара - хвилювався, всетаке, забув слова, но милий капелюшок, червоні кеди та фінальне ча-ча-ча додало "Дупі джалізовій" у його виконанні потрібного шарму. Хоча краще б він таки переспівував "Хлопців з Бандерштату", там би вистачило і шарму і драйву і слова йому знайомі :)
Ляпіси з "Наркоманами" - монстри. На відео, шо вже ясне діло, на ютубі, бігме, навіть вполовину не відчувається та енергетика, якою вони запалили зал. І хоча їхня версія відрізняється від оригінальної, як колискова від військового маршу, це була бомба. І власне шкода, що якраз цієї композиції на диску від організаторів і немає. Ага, а для порівняння після цього Гадюкіни ще й самі заспівали колискову класичну версію, яка традиційно прекрасна, хоч і у виконанні барабанщика :)
Фото бай su_zanno4ka. Підіть до неї, там ще багато таких же чудових фоточок.
Цілий вечір перед концертом Лотоцька мені розповідала, яку чудову версію "117-ї статті" зробив Бумбокс і як це супер, і як оригінально. І от на сцені грають "117-ту статтю", якась надреальна гітарна партія, а я дивлюсь і думаю - шо ж це з Хливнюком такоє, заматєрєл, патли відпустив, кучеряхи по цілій голові. Нє, це не Хливнюк, це якийта kotyfasolko, неіначє. Виявилось, ні одне, ні друге. Виявилось, "Димна суміш", і вони молодці.
Хто ще молодці, так це Середа, тому що під "Хлопців з Бандерштату" ми з дівками підспівували з такою щирістю, що можна було повірити, що ми і справді така собі трійця батярів.
І Карамазов - молодець. І не кажіть мені нічого - молодець. І навіть його намагання обізвати куфайку фуфайкою не попсуло вражень від "40 пачок верховини".
І Кувалдін - молодець. "Місячне сяйво твого тіла" ідеально підходила саме йому.
А Фагот із Фоззі які молодці! Файне місто Тернопіль взагалі така пісня, під час якої ноги самовільно починають підстрибувати з перших акордів, тому виконавцям не потрібно було особливо й старатися. Але ж старались, за це і молодці. І є в мене така підозра, що саме в цей момент я зірвала голос, а може і не тільки я.
І Чубай, який вискакав на сцену на милицях ( і якого дехто з нас вперше побачив на концерті тверезим, тшшш), але чудово відлабав "Дівчину з Коломиї" - молодець. І Вакарчук - який не нямкаючи і не нявкаючи - чудно виконав "Приїдь до мене у Мостиська" - теж молодець.
А які молодці "Пікардійська терція" навіть складно описати. "Жовті стрічки" - це той гадівський "мєдляк", шо разом з "Роксоляною" становить основу-основ мінуток романтіки в моєму сприйнятті. І основи залишились непокобєліми. Тому ше раз - молодці. Хоча якби Дональд передав в зал привезену з Філи медівку (ну не міг не привезти), то були б тричі молодці. А так тільки двічі.
А ще люди, що робили мозковибухову візуалізацію для екрану. Усі ці наркоманчики, ворхолівськиц шевченко-че гевара, танцюючі балерини в американських пропорах, місячносяйна кобіта, філіжанка в Роксоляни, "ясука", і трамвай шістьорка, і трупи риб та різні морські рослини - це однозначно варто окремих брав, бісів та поклонів. Це наіть не молодці, це умнічки наші золотенькі!
А от хто не зовсім молодець, тобто не дуже молодець концретно для нашої тісної компанії (але цілком можливо, що дуже навіть і молодець для багато кого іншого), то це ТІК, Бумбокс і Скрипка. Душа навіть не розгорнулась, а на їнших же випадках і розгорталась і назад потім згортатись не хотіла...Таке.
Ну а під час фіналу наші незгорнуті душі ридали, Сюзька зламала запальничку, я не зламала, але пальці трохи пообпікала під час створення ефекту вогників...І ми разом із Кузьою, не тільки ми, весь палац спорту разом із Кузьою співав "шалалулала".
Чорт забирай, це було незабутньо.
І ясно, що після такого не хочеться зразу йти додому. Тому ми ще довго пили пиво, до хрипу сперечались про те, кому з виконавців вдалось більш чи менш достойно представити творчість наших гуру рок-н-ролу, а по дорозі додому виконали роль вдячних слухачів на імпровізованому концерті дримба+маракаси з пакету з чіпсами, що, погодьтесь, може вважатись гідним завершенням вшанування ніяк не менше, як легенди української музики.
Маю надію, йому там добряче гикнулось. Багато людей для цього дуже постаралось, егеж.