9 мерів, які змінили своє місто
Влітку в газеті Коментарі була розлога підбірка-порівняння передвиборних обіцянок та реалізованого від, здається, 40 українських мерів - голів обласних центрів та очільників найбільших в різних областях міст. З 40-ка мерів лише 2 (двоє!!!!) хоча б наполовину виконали свої передвиборні обіцянки. Один з них, мер Червонограда (привіт мама, тато і lototska) виглядає непогано в основному завдяки колишньому губернаторові Львівщини Олійникові, інший - мер Вінниці ніби і насправді непогано виступив на ниві впорядкування свого міста.
А решта 38? Декого з них сумлінні громадяни обираюли двічі чи навіть тричі, при тому, що обіцянки щоразу були одні й ті самі - полагодити дороги, боротися з дурнями, знизити вартість компослуг налагодити освітлення спальних районів, забезпечити нормальне функціонування громадського транспорту, вирішення болючих локальних питань та інше бла-бла-бла. Виконувати усі ці обіцянки мери, зрештою, вважали зайвим. І навіщо, якщо з обранням відкриваються такі прекрасні перспективи розпилу бюджетних коштів та можливості доступу до ласих шматків та шматочків щедрої української земельки...
Приємно усвідомлювати, що в світі є політики, які не викидають свою передвиборну програму в смітник наступного дня після оголошення виборів.
І дуже прикро, що в Україні є виборці, які обирають одних і тих самих "господарників" із вкотре витягненою із смітника програмою...
1. Мартін О'Меллі (Балтімор, США)
«Найкращий молодий мер» - так охарактеризував журнал Esquire нового мера Балтімора в 2002 році. Крім молодості у О'Меллі було ще дещо - бажання зробити взаємодію влади і народу безпосереднім.
У перший рік роботи на посаді мера О'Меллі удосконалив систему зі збору статистики. Нова програма отримала назву CitiStat. Через неї можна було контролювати всі ключові інфраструктурні процеси в місті: установи, громадські роботи, питання оренди нерухомості, транспорт і поліцію. Завдяки CitiStat оцінка роботи міської адміністрації проходить кожні два тижні. Одна комп'ютерна програма зберегла місту 100 мільйонів доларів і зробила життя місцевих мешканців щасливішим. За статистикою, за час використання програми рівень прогулів в адміністрації зменшився в два рази, понаднормові міських службовців скоротилися. За свій винахід О'Меллі отримав приз від Гарвардського університету.
Сьогодні О'Меллі працює на новій посаді - він губернатор штату Меріленд (США).
2. Жайме Лернер (Куритиба, Бразилія)
Один з найвідоміших у світі мерів, Жайме Лернер, до 33 років був інженером і архітектором. У 1971 році Лернер став мером бразильського міста Куритиба.
У Куритибі 1970-х років було багато проблем - затори, бідність, а також велика кількість вузьких, брудних вулиць-нетрів. Після вступу на посаду Жайме Лернер почав програму очищення міських нетрів - мішки сміття, зібраного там, обмінювали на пакети з їжею та проїзні на транспорт. Щоб очистити бухти, які теж були захаращені, і дати рибалкам постійну роботу, мер став платити їм за будь-яке зібране сміття.
Навколо Куритиби було багато заплав - долин, які раз на рік затоплювались ріками, що виходили з берегів. Замість того, щоб будувати дорогі дамби, Жайме придбав заплави і зробив навколо парки. Траву прибирали природним шляхом - в парки стали виводити овець, вовну яких використовували для благодійних програм. Для дітей з бідних сімей, які не мали змоги вчитись у школі, Лернер організував курси муніципальних працівників, щоб вони швидко почали займатися справою.
Крім того, Жайме Лернер відкинув генплан, за яким розвивалося місто до його приходу до влади. План француза Альфреда Агаша передбачав спорудження великого бульварного кільця, посилення радіальних магістралей та знесення історичного центру. Щоб місто не перетворилось на один великий затор, Агаш рекомендував збудувати метрополітен. Але Лернер відмовився від кільцевої системи автодоріг, розробивши свою систему зростання міста вздовж транспортних структурних осей. Одна така вісь являє собою центральну шестисмугову дорогу з смугами для громадського транспорту та місцем для парковок, а також дві бічні односторонні дороги з паркувальними смугами. Така система забезпечила саморегуляцію транспорту в Куритибі. Будівництво і продаж нерухомості також стали залежати від пропускної здатності доріг і наявності громадського транспорту. Наприклад, багатоповерхова забудова була дозволена лише у зоні пішої доступності ліній громадського транспорту.
Громадський транспорт в Куритибі донині представлений тільки автобусами. Різниться лише розмір - від 40-60 місць до 300 місць. Коли Лернер отримав федеральні гроші на будівництво метро, то вважав, що підземка буде коштувати вдесятеро дорожче, ніж трамвайна мережа, яка у свою чергу вдесятеро дорожча за облаштування шляхів для автобусів.
У 1994 році Жайме Лернер був обраний на посаду губернатора округу Парана і пропрацював на ньому ще один термін. У липні 2002 року Лернера обрали президентом Міжнародного союзу архітекторів.
3. Кен Лівінгстон (Лондон, Великобританія)
За вісім років роботи Кен Лівінгстон повністю змінив Лондон, почавши з одного з найбільш пам'ятних символів міста - двоповерхових автобусів. Він замінив застарілі моделі п'ятдесятих років на автобуси Bendy і впровадив автоматизовану систему оплати - з цього моменту картки на проїзд можна було купити навіть в Інтернеті, а водії звільнилися від обов'язку збирати плату за проїзд. При Лівінгстоні на вулицях столиці з'явилися пріоритетні смуги для автобусів.
Для зменшення заторів у центрі міста Лівінгстон запропонував перекрити його і ввести плату за проїзд. Незважаючи на те, що подібна ідея викликала суперечки, закон ухвалили. Плата за проїзд знизила кількість заторів на 20 відсотків, а кошти автомобілістів пішли на розвиток громадського транспорту. Схема Лівінгстона запроваджена в багатьох містах світу, наприклад, в Нью-Йорку.
4. Майкл Блумберг (Нью-Йорк, США)
Успішний бізнесмен, засновник імперії «Блумберг», одного з провідних постачальників фінансової інформації, Майкл Блумберг, ставши мером, в першу чергу пересів з окремого кабінету у величезний, розділений перегородками офіс з підлеглими. Медіа часто називають його стиль поведінки «спартанським». З цим можна погодитись, але з одним застереженням - Блумберг надто леліє Нью-Йорк.
За час свого правління Блумберг скоротив дефіцит міського бюджету до 6 мільярдів доларів, увів заборону на куріння в громадських місцях, реформував систему освіти і створив єдину телефонну лінію скарг та пропозицій, на яку можна зателефонувати за номером 311. Гаряча лінія - не єдиний спосіб налагодити комунікацію жителів міста і адміністрації. Головне, що ідеологія повної прозорості та чесності роботи мерії пішла прямо від Блумберга. Так, відповідаючи на питання про те, чи буде новий футбольний стадіон на заході Манхеттена приносити гроші, Блумберг сказав: «Це інвестиції в майбутнє, але без гарантованого доходу».
З приходом Блумберга у місті проклали більше 250 кілометрів велосипедних доріжок, з'явилася велика кількість автобусних ліній. Головна вулиця Нью-Йорка Бродвей перестала звучати тисячами автомобільних гудків: Блумберг закрив деякі ділянки Бродвею (наприклад, знамениту Таймс-Сквер) для транспорту. Революційні зміни транспортної ситуації міста виявилися успішними - сьогодні населення користується переважно громадським транспортом, що робить Нью-Йорк найбільш енергоефективним містом США.
Про роботу мера Блумберг говорить так: «Це найкраща робота на землі. Немає іншого посади в уряді, де причини і наслідки були б так тісно пов'язані, де можна було б щодня змінювати життя різних людей різними способами. Це справжній виклик».
5. Ох Се-Хун (Сеул, Південна Корея)
«Забудьте про Токіо, - пише The New York Times, - передовим і в технологічному, і в екологічному плані містом в 2010 році стає Сеул. І все завдяки молодому мерові Се-Хуну, який за чотири роки своєї роботи зробив з південнокорейського міста з корками, смогом і бюрократією місто майбутнього».
У першу чергу Ох Се-Хун переконав міських службовців у важливості міського дизайну: був перебудований аеропорт Інчеон, з'явилися нові, технологічні станції метро, велодоріжки, автобуси переобладнали так, що тепер вони працюють виключно на природному газі. Компанія Hyundai Card розробила автобусні зупинки, а бюро Woofer - нові вуличні вказівники. Все це призвело до того, що в 2010 році Сеул оголосили світовою столицею дизайну.
Навесні 2010 року почалася кампанія Seoul Human Town. Це проект перебудови сучасних районів - старі будинки, а іноді й цілі райони, вирішили реконструювати. У Сеулі придумали спосіб переобладнання громадських просторів. Для початку були окреслені проблеми: старі будинки, вузькі вулиці, мало зелені, багатоповерховість, що з’являється з роками. Згодом прийняли рішення розширити вузькі вулиці в старих районах за рахунок зносу першої лінії будинків. Решта будинків - реконструювати. Завдяки цьому в районах з'явиться додаткове місце для зелені і тротуарів. Електричні дроти приберуть під землю. Також в передмісті Сеула з'являться абсолютно нові райони
6. Хейзел Маккалліон (Міссіссога, Канада)
Хейзел Маккалліон - 89 років, вона переобиралася на посаду мера міста Міссіссога одинадцять разів, пропрацювавши на посаді міського голови 31 рік. На самому початку її кар'єри, в 1979 році, в Міссісозі сталася катастрофа - на Канадській Тихоокеанській залізниці потяг з токсичними хімікатами зійшов з рейок, концентрація отруйних речовин у повітрі була небезпечною для мешканців. Разом з поліцією та іншими державними органами Маккалліон організувала евакуацію усіх жителів міста в максимально короткий термін. За збереження життя понад двохсот тисяч жителів Міссісога отримала міжнародне визнання.
Зі збільшенням міста і зростанням населення (у 2010 році - 729 000 чоловік) Хейзел вирішувала інфраструктурні проблеми: у 1980-х роках ухвалила створювати транзитні термінали і торгові розважальні заклади на занедбаних фермерських землях. Нові дороги, такі як шосе 403, що з'єднали Міссісогу з маленькими містами і селами неподалік, дозволили розширити місто і обійтися без руйнувань.
Основна ідея Хейзел в тому, що місто має працювати, як бізнес. Тому Міссісога не знала, що таке борги та дірки у бюджеті. Завдяки правильному розподілу грошей громадяни Міссісогі дванадцять років (з 1990 по 2001) жили без податку на майно, у місті активно розвиваються велосипедні шляхи, громадський транспорт, з 2003 року функціонує веб-портал eCity, через який можна влаштуватися на роботу, застрахуватися, купити транспортні квитки або сплатити штраф.
Маккалліон досі є мером Міссісогі і однією з найпопулярніших жінок-політиків Канади і США.
7. Мохаммед Галібаф (Тегеран, Іран)
Незважаючи на постійні суперечки з президентом Ірану, тегеранський мер Мохаммед Бакер Галібаф зміг збільшити податкові надходження до міської скарбниці, реформувати поліцію і модернізувати місто.
Майбутній мер починав з роботи в поліції в 1999 році. Під час студентських повстань він був призначений начальником поліції і ввів новий єдиний номер екстреної допомоги 110, переекзаменував поліцію і звільнив некомпетентних. Багато в чому завдяки цьому повстання минули без жертв.
За кілька років правління мер реформував державну службу, ввів 380 районних рад у місті і став залучати приватний капітал для розвитку інфраструктури. Він не боїться вкладати бюджетні гроші в інновації в галузі громадського транспорту. Також його люблять за те, що на посаді мера він поєднує консерватизм та ісламський погляд на речі з розумінням необхідності реформ - Галібаф виступає проти суворої мусульманської форми одягу для жінок.
8. Джон Со (Мельбурн, Австралія)
Китаєць Джон Со, що переїхав до Мельбурну в 17 років, почав свій бізнес у ресторанній сфері. Політичне життя Со почалася з налагодження торгівельних відносин між Азією і Австралією, трохи пізніше він став першим обраним мером за всю історію Мельбурна.
Джон швидко завоював любов молодого населення Мельбурна. Справа не тільки в тому, що на публічних виступах він говорив серйозні і важливі речі зі смішним акцентом, але і в проведенні головних після Олімпійських ігор спортивних змагань - Commonwealth Games, які привернули увагу молоді.
На посаді мера Со вибрав відразу два напрямки розвитку міста: у його плани входило становлення Мельбурна як культурної і фінансової столиці країни. Мельбурн давно змагається з Сіднеєм за право вважатися фінансовим центром Австралії. Джон Со зайнявся реконструкцією ключових торговельних комплексів (Центральний торговий центр Мельбурну, молл Bourke і т. д.). 2 липня 2007 року зусиллями Со місто збільшився майже вдвічі, отримавши під свою юрисдикцію район Docklands. У той же час Со займався рекламною кампанією That's Me! Bourne (кампанія була спрямована на залучення туристів до міста, тепер в Інтернеті створено сайт з докладним гідом по місту) і розвитком культури - до кінця 2009 року в Мельбурні відкрито більше ста галерей: NGV International , Музей мистецтв Яна Поттера, Австралійський центр сучасного мистецтва, Центр сучасної фотографії, Музей сучасного мистецтва в Хайдельберге і багато інших.
Зусилля Джона Со оцінили: у 2002, 2004 і 2005 роках The Economist назвав Мельбурн одним з «найбільш комфортних для життя» міст світу. У 2004 році Со був переобраний на другий термін. У 2006 році Джон Со виграв світовий конкурс World Mayor на звання кращого мера. Як писала преса, Со можна вважати одним з рідкісних випадків «культового» мера, якого практично обожнює молодь.
9. Альберто Руіс-Гальярдон (Мадрид, Іспанія)
У 2006 році телеканал ABC назвав Альберто Руїс-Гальярдона одним з найпопулярніших політиків Іспанії. Гальярдон подобається людям за свою прогресивність (він підтримує секс-меншини і виступає за постійне оновлення міста, іноді на шкоду історичній спадщині). За це ж його критикують члени партії People's Party, у якій він перебуває.
Ставши мером у 2003 році, Гальярдон впритул зайнявся реконструкцією і модернізацією міста і підготовкою Мадрида до літніх Олімпійських ігор 2012 року. Плани мера виявилися масштабними. За перший термін він доручив побудувати підземну, більш безпечну для автомобілістів, швидкісну кільцеву автомагістраль M30 в районі річки Мансанарес, створити проект збереження історичних районів і реформувати фінансову систему міста. Будівельні роботи на магістралі, яка є аналогом московського Садового кільця, тривали 22 місяці і були завершені на 2 місяці раніше запланованого терміну. На звільненому від машин березі річки Мансанарес була створена зелена зона з парками, велодоріжками і трамваями. Цей проект Гальярдона отримав міжнародні нагороди від Infrastructure Journal («Найбільша операція року 2005») і Euromoney («Проектне фінансування»).
Реконструкцію та модернізацію міста не раз критикували, головно за великі витрати: на проект створення шосе М30, наприклад, мер витратив близько 4 мільярдів євро. Але мерія міста постаралася компенсувати витрати новими паркувальними автоматами в центрі міста. Критичні стріли на адресу мера не раз випускали й з іншого приводу: Руїс-Гальярдон іноді забував про збереження старовинного обличчя міста. Наприклад, він мав намір вирубати дерева на бульварі проспекту Прадо, де знаходяться знамениті мадридські музеї: галерея Прадо, музей Тіссена-Борнемісси і Музей сучасного мистецтва королеви Софії. На захист старовинного бульвару виступила баронеса Тита Сервера. Вона наказала своїм слугам прикувати себе до дерев і пообіцяла назавжди виїхати з Іспанії, якщо почнеться вирубка дерев.
Коли в конкурсі на проведення літніх Олімпійських ігор 2012 року виграв Лондон, Гальярдон не втратив надії. У 2007 році його переобрали на другий термін, щоб все-таки підготувати місто до Олімпійських ігор 2016 року. У 2009 році стало відомо - столицею Олімпіади-2016 стане Ріо-де-Жайнеро.
Наштовхнуло на роздуми...
А решта 38? Декого з них сумлінні громадяни обираюли двічі чи навіть тричі, при тому, що обіцянки щоразу були одні й ті самі - полагодити дороги, боротися з дурнями, знизити вартість компослуг налагодити освітлення спальних районів, забезпечити нормальне функціонування громадського транспорту, вирішення болючих локальних питань та інше бла-бла-бла. Виконувати усі ці обіцянки мери, зрештою, вважали зайвим. І навіщо, якщо з обранням відкриваються такі прекрасні перспективи розпилу бюджетних коштів та можливості доступу до ласих шматків та шматочків щедрої української земельки...
Приємно усвідомлювати, що в світі є політики, які не викидають свою передвиборну програму в смітник наступного дня після оголошення виборів.
І дуже прикро, що в Україні є виборці, які обирають одних і тих самих "господарників" із вкотре витягненою із смітника програмою...
1. Мартін О'Меллі (Балтімор, США)
«Найкращий молодий мер» - так охарактеризував журнал Esquire нового мера Балтімора в 2002 році. Крім молодості у О'Меллі було ще дещо - бажання зробити взаємодію влади і народу безпосереднім.
У перший рік роботи на посаді мера О'Меллі удосконалив систему зі збору статистики. Нова програма отримала назву CitiStat. Через неї можна було контролювати всі ключові інфраструктурні процеси в місті: установи, громадські роботи, питання оренди нерухомості, транспорт і поліцію. Завдяки CitiStat оцінка роботи міської адміністрації проходить кожні два тижні. Одна комп'ютерна програма зберегла місту 100 мільйонів доларів і зробила життя місцевих мешканців щасливішим. За статистикою, за час використання програми рівень прогулів в адміністрації зменшився в два рази, понаднормові міських службовців скоротилися. За свій винахід О'Меллі отримав приз від Гарвардського університету.
Сьогодні О'Меллі працює на новій посаді - він губернатор штату Меріленд (США).
2. Жайме Лернер (Куритиба, Бразилія)
Один з найвідоміших у світі мерів, Жайме Лернер, до 33 років був інженером і архітектором. У 1971 році Лернер став мером бразильського міста Куритиба.
У Куритибі 1970-х років було багато проблем - затори, бідність, а також велика кількість вузьких, брудних вулиць-нетрів. Після вступу на посаду Жайме Лернер почав програму очищення міських нетрів - мішки сміття, зібраного там, обмінювали на пакети з їжею та проїзні на транспорт. Щоб очистити бухти, які теж були захаращені, і дати рибалкам постійну роботу, мер став платити їм за будь-яке зібране сміття.
Навколо Куритиби було багато заплав - долин, які раз на рік затоплювались ріками, що виходили з берегів. Замість того, щоб будувати дорогі дамби, Жайме придбав заплави і зробив навколо парки. Траву прибирали природним шляхом - в парки стали виводити овець, вовну яких використовували для благодійних програм. Для дітей з бідних сімей, які не мали змоги вчитись у школі, Лернер організував курси муніципальних працівників, щоб вони швидко почали займатися справою.
Крім того, Жайме Лернер відкинув генплан, за яким розвивалося місто до його приходу до влади. План француза Альфреда Агаша передбачав спорудження великого бульварного кільця, посилення радіальних магістралей та знесення історичного центру. Щоб місто не перетворилось на один великий затор, Агаш рекомендував збудувати метрополітен. Але Лернер відмовився від кільцевої системи автодоріг, розробивши свою систему зростання міста вздовж транспортних структурних осей. Одна така вісь являє собою центральну шестисмугову дорогу з смугами для громадського транспорту та місцем для парковок, а також дві бічні односторонні дороги з паркувальними смугами. Така система забезпечила саморегуляцію транспорту в Куритибі. Будівництво і продаж нерухомості також стали залежати від пропускної здатності доріг і наявності громадського транспорту. Наприклад, багатоповерхова забудова була дозволена лише у зоні пішої доступності ліній громадського транспорту.
Громадський транспорт в Куритибі донині представлений тільки автобусами. Різниться лише розмір - від 40-60 місць до 300 місць. Коли Лернер отримав федеральні гроші на будівництво метро, то вважав, що підземка буде коштувати вдесятеро дорожче, ніж трамвайна мережа, яка у свою чергу вдесятеро дорожча за облаштування шляхів для автобусів.
У 1994 році Жайме Лернер був обраний на посаду губернатора округу Парана і пропрацював на ньому ще один термін. У липні 2002 року Лернера обрали президентом Міжнародного союзу архітекторів.
3. Кен Лівінгстон (Лондон, Великобританія)
За вісім років роботи Кен Лівінгстон повністю змінив Лондон, почавши з одного з найбільш пам'ятних символів міста - двоповерхових автобусів. Він замінив застарілі моделі п'ятдесятих років на автобуси Bendy і впровадив автоматизовану систему оплати - з цього моменту картки на проїзд можна було купити навіть в Інтернеті, а водії звільнилися від обов'язку збирати плату за проїзд. При Лівінгстоні на вулицях столиці з'явилися пріоритетні смуги для автобусів.
Для зменшення заторів у центрі міста Лівінгстон запропонував перекрити його і ввести плату за проїзд. Незважаючи на те, що подібна ідея викликала суперечки, закон ухвалили. Плата за проїзд знизила кількість заторів на 20 відсотків, а кошти автомобілістів пішли на розвиток громадського транспорту. Схема Лівінгстона запроваджена в багатьох містах світу, наприклад, в Нью-Йорку.
4. Майкл Блумберг (Нью-Йорк, США)
Успішний бізнесмен, засновник імперії «Блумберг», одного з провідних постачальників фінансової інформації, Майкл Блумберг, ставши мером, в першу чергу пересів з окремого кабінету у величезний, розділений перегородками офіс з підлеглими. Медіа часто називають його стиль поведінки «спартанським». З цим можна погодитись, але з одним застереженням - Блумберг надто леліє Нью-Йорк.
За час свого правління Блумберг скоротив дефіцит міського бюджету до 6 мільярдів доларів, увів заборону на куріння в громадських місцях, реформував систему освіти і створив єдину телефонну лінію скарг та пропозицій, на яку можна зателефонувати за номером 311. Гаряча лінія - не єдиний спосіб налагодити комунікацію жителів міста і адміністрації. Головне, що ідеологія повної прозорості та чесності роботи мерії пішла прямо від Блумберга. Так, відповідаючи на питання про те, чи буде новий футбольний стадіон на заході Манхеттена приносити гроші, Блумберг сказав: «Це інвестиції в майбутнє, але без гарантованого доходу».
З приходом Блумберга у місті проклали більше 250 кілометрів велосипедних доріжок, з'явилася велика кількість автобусних ліній. Головна вулиця Нью-Йорка Бродвей перестала звучати тисячами автомобільних гудків: Блумберг закрив деякі ділянки Бродвею (наприклад, знамениту Таймс-Сквер) для транспорту. Революційні зміни транспортної ситуації міста виявилися успішними - сьогодні населення користується переважно громадським транспортом, що робить Нью-Йорк найбільш енергоефективним містом США.
Про роботу мера Блумберг говорить так: «Це найкраща робота на землі. Немає іншого посади в уряді, де причини і наслідки були б так тісно пов'язані, де можна було б щодня змінювати життя різних людей різними способами. Це справжній виклик».
5. Ох Се-Хун (Сеул, Південна Корея)
«Забудьте про Токіо, - пише The New York Times, - передовим і в технологічному, і в екологічному плані містом в 2010 році стає Сеул. І все завдяки молодому мерові Се-Хуну, який за чотири роки своєї роботи зробив з південнокорейського міста з корками, смогом і бюрократією місто майбутнього».
У першу чергу Ох Се-Хун переконав міських службовців у важливості міського дизайну: був перебудований аеропорт Інчеон, з'явилися нові, технологічні станції метро, велодоріжки, автобуси переобладнали так, що тепер вони працюють виключно на природному газі. Компанія Hyundai Card розробила автобусні зупинки, а бюро Woofer - нові вуличні вказівники. Все це призвело до того, що в 2010 році Сеул оголосили світовою столицею дизайну.
Навесні 2010 року почалася кампанія Seoul Human Town. Це проект перебудови сучасних районів - старі будинки, а іноді й цілі райони, вирішили реконструювати. У Сеулі придумали спосіб переобладнання громадських просторів. Для початку були окреслені проблеми: старі будинки, вузькі вулиці, мало зелені, багатоповерховість, що з’являється з роками. Згодом прийняли рішення розширити вузькі вулиці в старих районах за рахунок зносу першої лінії будинків. Решта будинків - реконструювати. Завдяки цьому в районах з'явиться додаткове місце для зелені і тротуарів. Електричні дроти приберуть під землю. Також в передмісті Сеула з'являться абсолютно нові райони
6. Хейзел Маккалліон (Міссіссога, Канада)
Хейзел Маккалліон - 89 років, вона переобиралася на посаду мера міста Міссіссога одинадцять разів, пропрацювавши на посаді міського голови 31 рік. На самому початку її кар'єри, в 1979 році, в Міссісозі сталася катастрофа - на Канадській Тихоокеанській залізниці потяг з токсичними хімікатами зійшов з рейок, концентрація отруйних речовин у повітрі була небезпечною для мешканців. Разом з поліцією та іншими державними органами Маккалліон організувала евакуацію усіх жителів міста в максимально короткий термін. За збереження життя понад двохсот тисяч жителів Міссісога отримала міжнародне визнання.
Зі збільшенням міста і зростанням населення (у 2010 році - 729 000 чоловік) Хейзел вирішувала інфраструктурні проблеми: у 1980-х роках ухвалила створювати транзитні термінали і торгові розважальні заклади на занедбаних фермерських землях. Нові дороги, такі як шосе 403, що з'єднали Міссісогу з маленькими містами і селами неподалік, дозволили розширити місто і обійтися без руйнувань.
Основна ідея Хейзел в тому, що місто має працювати, як бізнес. Тому Міссісога не знала, що таке борги та дірки у бюджеті. Завдяки правильному розподілу грошей громадяни Міссісогі дванадцять років (з 1990 по 2001) жили без податку на майно, у місті активно розвиваються велосипедні шляхи, громадський транспорт, з 2003 року функціонує веб-портал eCity, через який можна влаштуватися на роботу, застрахуватися, купити транспортні квитки або сплатити штраф.
Маккалліон досі є мером Міссісогі і однією з найпопулярніших жінок-політиків Канади і США.
7. Мохаммед Галібаф (Тегеран, Іран)
Незважаючи на постійні суперечки з президентом Ірану, тегеранський мер Мохаммед Бакер Галібаф зміг збільшити податкові надходження до міської скарбниці, реформувати поліцію і модернізувати місто.
Майбутній мер починав з роботи в поліції в 1999 році. Під час студентських повстань він був призначений начальником поліції і ввів новий єдиний номер екстреної допомоги 110, переекзаменував поліцію і звільнив некомпетентних. Багато в чому завдяки цьому повстання минули без жертв.
За кілька років правління мер реформував державну службу, ввів 380 районних рад у місті і став залучати приватний капітал для розвитку інфраструктури. Він не боїться вкладати бюджетні гроші в інновації в галузі громадського транспорту. Також його люблять за те, що на посаді мера він поєднує консерватизм та ісламський погляд на речі з розумінням необхідності реформ - Галібаф виступає проти суворої мусульманської форми одягу для жінок.
8. Джон Со (Мельбурн, Австралія)
Китаєць Джон Со, що переїхав до Мельбурну в 17 років, почав свій бізнес у ресторанній сфері. Політичне життя Со почалася з налагодження торгівельних відносин між Азією і Австралією, трохи пізніше він став першим обраним мером за всю історію Мельбурна.
Джон швидко завоював любов молодого населення Мельбурна. Справа не тільки в тому, що на публічних виступах він говорив серйозні і важливі речі зі смішним акцентом, але і в проведенні головних після Олімпійських ігор спортивних змагань - Commonwealth Games, які привернули увагу молоді.
На посаді мера Со вибрав відразу два напрямки розвитку міста: у його плани входило становлення Мельбурна як культурної і фінансової столиці країни. Мельбурн давно змагається з Сіднеєм за право вважатися фінансовим центром Австралії. Джон Со зайнявся реконструкцією ключових торговельних комплексів (Центральний торговий центр Мельбурну, молл Bourke і т. д.). 2 липня 2007 року зусиллями Со місто збільшився майже вдвічі, отримавши під свою юрисдикцію район Docklands. У той же час Со займався рекламною кампанією That's Me! Bourne (кампанія була спрямована на залучення туристів до міста, тепер в Інтернеті створено сайт з докладним гідом по місту) і розвитком культури - до кінця 2009 року в Мельбурні відкрито більше ста галерей: NGV International , Музей мистецтв Яна Поттера, Австралійський центр сучасного мистецтва, Центр сучасної фотографії, Музей сучасного мистецтва в Хайдельберге і багато інших.
Зусилля Джона Со оцінили: у 2002, 2004 і 2005 роках The Economist назвав Мельбурн одним з «найбільш комфортних для життя» міст світу. У 2004 році Со був переобраний на другий термін. У 2006 році Джон Со виграв світовий конкурс World Mayor на звання кращого мера. Як писала преса, Со можна вважати одним з рідкісних випадків «культового» мера, якого практично обожнює молодь.
9. Альберто Руіс-Гальярдон (Мадрид, Іспанія)
У 2006 році телеканал ABC назвав Альберто Руїс-Гальярдона одним з найпопулярніших політиків Іспанії. Гальярдон подобається людям за свою прогресивність (він підтримує секс-меншини і виступає за постійне оновлення міста, іноді на шкоду історичній спадщині). За це ж його критикують члени партії People's Party, у якій він перебуває.
Ставши мером у 2003 році, Гальярдон впритул зайнявся реконструкцією і модернізацією міста і підготовкою Мадрида до літніх Олімпійських ігор 2012 року. Плани мера виявилися масштабними. За перший термін він доручив побудувати підземну, більш безпечну для автомобілістів, швидкісну кільцеву автомагістраль M30 в районі річки Мансанарес, створити проект збереження історичних районів і реформувати фінансову систему міста. Будівельні роботи на магістралі, яка є аналогом московського Садового кільця, тривали 22 місяці і були завершені на 2 місяці раніше запланованого терміну. На звільненому від машин березі річки Мансанарес була створена зелена зона з парками, велодоріжками і трамваями. Цей проект Гальярдона отримав міжнародні нагороди від Infrastructure Journal («Найбільша операція року 2005») і Euromoney («Проектне фінансування»).
Реконструкцію та модернізацію міста не раз критикували, головно за великі витрати: на проект створення шосе М30, наприклад, мер витратив близько 4 мільярдів євро. Але мерія міста постаралася компенсувати витрати новими паркувальними автоматами в центрі міста. Критичні стріли на адресу мера не раз випускали й з іншого приводу: Руїс-Гальярдон іноді забував про збереження старовинного обличчя міста. Наприклад, він мав намір вирубати дерева на бульварі проспекту Прадо, де знаходяться знамениті мадридські музеї: галерея Прадо, музей Тіссена-Борнемісси і Музей сучасного мистецтва королеви Софії. На захист старовинного бульвару виступила баронеса Тита Сервера. Вона наказала своїм слугам прикувати себе до дерев і пообіцяла назавжди виїхати з Іспанії, якщо почнеться вирубка дерев.
Коли в конкурсі на проведення літніх Олімпійських ігор 2012 року виграв Лондон, Гальярдон не втратив надії. У 2007 році його переобрали на другий термін, щоб все-таки підготувати місто до Олімпійських ігор 2016 року. У 2009 році стало відомо - столицею Олімпіади-2016 стане Ріо-де-Жайнеро.
Наштовхнуло на роздуми...