Independence Day Eve
Напередодні Дня Незалежності мучають мене, другі мої, глобальні і, я даже не побоюсь цьог ослова і пафосу, міжгалактичні націєтворчі питання.
От є в нас в країні чудовий край, сонячне Закарпаття. Коханий мущіна якраз привіз звідти чергову порцію мутних фоточок. І є там, значить, заповідники незамутньонного совка угорського духу. Угорські національні прапори на міськ та сільрадах. Зворушливі ялинкові віночки з стрічками кольору угорського неба прапору...Різні там меморіальні плити - тут спочивають герої переходу угрів на батьківщину, герої угорських воєн та бюстики мадярських кумирів.
А от з іншого боку в нас є наші галицькі українські жваві патріоти-націоналісти, живчики такі, які полюбляють протестувати проти будь-чого, що не вписується в рамки щасливого титульного процвітання. Ну там, в Криму з шаленими бабками під тріколорами в лапту погасають, кам"яному Леніну ніс чи інші частини тіла відіб"ють і все це з таким душевним пафосом. Вопшім розважаються як можуть, заради нашого спільного щасливого майбутнього (покаращують наше життя вже сьогодні)
І от я, не перестаючи захоплюватись життєвою активністю усіх цих молодих людей, думаю думу. А що було б, якби де-небудь в Новомосковську чи Ізюмі на міськраді вивісили паралельно з нашим рідним синьо-жовтим, ще й кілька прапорців північних сусідів і вічних стратегічних партнерів? Як швидко колона "Свободи" домчалась би з точки А в точку Б?
Ви не подумайте, що я маю щось проти тисячолітньої Угорщини, її віночків та кумирів. І пам"ятник Шандору Петефі в Ужгоролі теж дуже кумедний симпатичний. Но вот стяги, стяги ці червоно-біло-зелені на українських держустановах злегка смущають. І то, шо, здається, це більше нікого не смущає теж вганяє мене в певний дисонанс...
Таке.
От є в нас в країні чудовий край, сонячне Закарпаття. Коханий мущіна якраз привіз звідти чергову порцію мутних фоточок. І є там, значить, заповідники незамутньонного совка угорського духу. Угорські національні прапори на міськ та сільрадах. Зворушливі ялинкові віночки з стрічками кольору угорського неба прапору...Різні там меморіальні плити - тут спочивають герої переходу угрів на батьківщину, герої угорських воєн та бюстики мадярських кумирів.
А от з іншого боку в нас є наші галицькі українські жваві патріоти-націоналісти, живчики такі, які полюбляють протестувати проти будь-чого, що не вписується в рамки щасливого титульного процвітання. Ну там, в Криму з шаленими бабками під тріколорами в лапту погасають, кам"яному Леніну ніс чи інші частини тіла відіб"ють і все це з таким душевним пафосом. Вопшім розважаються як можуть, заради нашого спільного щасливого майбутнього (покаращують наше життя вже сьогодні)
І от я, не перестаючи захоплюватись життєвою активністю усіх цих молодих людей, думаю думу. А що було б, якби де-небудь в Новомосковську чи Ізюмі на міськраді вивісили паралельно з нашим рідним синьо-жовтим, ще й кілька прапорців північних сусідів і вічних стратегічних партнерів? Як швидко колона "Свободи" домчалась би з точки А в точку Б?
Ви не подумайте, що я маю щось проти тисячолітньої Угорщини, її віночків та кумирів. І пам"ятник Шандору Петефі в Ужгоролі теж дуже кумедний симпатичний. Но вот стяги, стяги ці червоно-біло-зелені на українських держустановах злегка смущають. І то, шо, здається, це більше нікого не смущає теж вганяє мене в певний дисонанс...
Таке.