...чорний квадрат...
Побудова стосунків з власником арендованої квартири - це справжня філософія. Ні, навіть не філософія, тому що вона ж підпоряковується якимось законам і логічним закономірностям. Стосунки з орендодавцем - це мистецтво. Причому, якщо орендар шанувальник класичної школи, то стосунки з орендодавцем - це кубізм, щонайменше. Або авангард. Абсолютно незрозумілі, заплутані і, на думку орендаря, безсенсовні.
Буває так, що вам щастить і власник вашої квартири цікавиться вами та квартирою приблизно, як я принципами створення Чумацького шляху, орендну плату забирає на нейтральній території і навіть рахунки комунальних послуг не перевіряє. Такий собі благородний Містер Дарсі.
Бувають ще дивовижні випадки, коли власники квартир ремонтують крани, що течуть, змінюють вікна, двері роблять вам массаж, танцюють стриптиз і взагалі казкові істоти, добрі казкові істоти та створюють затишок у вашій тимчасовій домівці чи опускають ціну квартплати, тому що змінилась кон’юнктура ринку. Це фантастика, вважаю я, але можливо десь в далеких галактиках незнайомих мені людей таке і траплялось...
Набільше мені пощастило з господарем дві квартири назад. Чоловік був видресируваний своєю шумною дружиною, старшою від нього років на 10. Вона одного разу наносила дружній візит, щоб роздивитись квартирантку. Оцінила. Тому господар приходив чітко раз в місяць, попередньо телефонуючи із запитанням чи є гроші, і чи може він по них прийти. Заходив завжди вранці перед роботою. Топтався в коридорі або, як максимум своїх повноважень, заходив на кухню, з метою при світлі роздивитись комунальні рахунки і тихо зникав до наступного місяця...Ідеальний власник, просто ідеальний. Крани не ремонтував, лампочки не вкручував. Але ж я говорю лише про ідеального, а не фантастичного. Квартирка, звісно була досить скромна, але зубасті ріелтори тоді ще співали свою улюблену пісню "Буіт даражать!", тому милий ідеальний господар вирішив знайти більш платоспроможних клієнтів, вимисливши якусь історію про родичів з Канади блаблабла.
Наступна господиня жила в сусідньому будинку і полюбила забігати на вогник. Забрати свою пальму або зайві подушки. Або здійснити заміну меблями з іншою квартирою, яку вона здає знову ж таки неподалік. Покурити разом за філіжанкою кави. Перекинутись парою-трійкою історій про виховання складних підлітків. Усі ж знають, що в мене неймовірно великий досвід у виховання складних підлітків, все життя цим займаюсь, чому б не побалакати про це з милою господинькою. Або ще якось у нас почало клинити замок і ми мали необережність сказати про це власниці, яка в цей час переживала приступ ідеальності. Вона за кілька днів привела сусіда, який, здається, в молодості проходив курс молодого бійця теслярства. І я в цей момент скачу по квартирі в банному халаті з цілим набором першочергових питань - спочатку витертись чи одягнутись поважніше чи все-таки висушити волосся чи... - тому що попереджають про свій візит тільки лохи, і, квартиранти, звісно ж, сидять в глибоких кріслах і лише чекають того моменту, коли власник квартири прийде щось ремонтувати. Така собі Фрекен Бок. лише без Матільди... В цій квартирі ми прожили рівно рік. Тоді доллар так суттєво виріс, а наша квартплата в гривнях залишалась так суттєво тою ж самою...І господиня вирішила шукати нових квартиронаймачів, які б забули про кон’юнктуру ринку, і...Коли ми вже знайшли нове житло, вона телефонувала і мило щебетала, мовляв, якщо хочете, можете ще місяць-два пожити.
Теперішня наша квартира вразили мене з першого погляду. Це ідеальне житло для винаймання. Усе потрібне, нічого зайвого, жодних речей орендодавця, типу сімейних фото, бібліотеки покійної бабусі та коробок з-під ліків та окулярів щойно померлої мамаші, як було в одній з оглянутих нами раніше квартир. Зате тут в нас абсолютно неідеальний господар. Між собою ми лагідно називаємо його мачо - скорочено від чмо. Він вважає себе абсолютно неповторним та сексуальним мущіной в самом расцвєті сіл, від одного вигляду якого молоді женщіни, тоїсть лічьно я, повинні випригувати з трусів і заскакувати йому на бьодра. Мужественні зморшки та натружені роботящі руки без манікюру очевидно повинні лише додавати шарму. Тому зазвичай під час його візитів я переховуюсь. Боюсь не стриматись, як ви розумієте, та не встояти :) Ще, як ви пам’ятаєте, попереджають квартирантів про свій візит тільки лохи. Наш мачо не лох, тому приходить, коли йому заманеться, а не тільки, коли потрібно забрати зумовлену суму квартплати. Ну, наприклад, забігти, щоб повідати нам таємниці ведення домашнього господарства - у нас забагато одягу, взуття та, головне, посуду. Все це потрібно вивезти в село! І це фігня, що в мене нема села. В кожного справжнього галицького труженика повинно бути село! Мої скромні аргументи, що в порядної дівчини повинно бути більше, ніж одна пара взуття...І що я не можу їсти і перве, і вторе з однієї тарілки...І що, о боже, до мене приходять гості, які не можуть пити чай та каву одночасно зі мною з одного й того ж горнятка...Мої скромні аргументи були перетворені в обвинувальну промову, що ладно мій брат, він мальчік, і може жити в розгардіяші (тобто отримує право користуватись взуттям, тарілками та більше, ніж однієїю кружкою), а я же дєвочка!
Останнім часом ми знайшли прийнятний спосіб спілкування з нашим господарем. Брат його забалакує. Дурницями ще більшими, ніж ті, якими він пробує забалакувати нас. Мачо після цього дуже швидко прощається і навіть по гроші починає приходити із запізненням.
Кожного господаря можна спробувати змусити грати за своїми правилами. Головне вчасно зрозуміти, що спілкування з власниками орендованих квартир - це мистецтво таке мистецтво...
Це я все до того, що в лютому буде рік, як ми живемо в цій квартирі (сусіди стверджують, що більше чотирьох місяців раніше ніхто не витримував). А ми більше року ніколи ніде не живемо. А отже десь в лютому мені доведеться знову опановувати мистецтво спілкування з орендодавцями :)
Буває так, що вам щастить і власник вашої квартири цікавиться вами та квартирою приблизно, як я принципами створення Чумацького шляху, орендну плату забирає на нейтральній території і навіть рахунки комунальних послуг не перевіряє. Такий собі благородний Містер Дарсі.
Бувають ще дивовижні випадки, коли власники квартир ремонтують крани, що течуть, змінюють вікна, двері роблять вам массаж, танцюють стриптиз і взагалі казкові істоти, добрі казкові істоти та створюють затишок у вашій тимчасовій домівці чи опускають ціну квартплати, тому що змінилась кон’юнктура ринку. Це фантастика, вважаю я, але можливо десь в далеких галактиках незнайомих мені людей таке і траплялось...
Набільше мені пощастило з господарем дві квартири назад. Чоловік був видресируваний своєю шумною дружиною, старшою від нього років на 10. Вона одного разу наносила дружній візит, щоб роздивитись квартирантку. Оцінила. Тому господар приходив чітко раз в місяць, попередньо телефонуючи із запитанням чи є гроші, і чи може він по них прийти. Заходив завжди вранці перед роботою. Топтався в коридорі або, як максимум своїх повноважень, заходив на кухню, з метою при світлі роздивитись комунальні рахунки і тихо зникав до наступного місяця...Ідеальний власник, просто ідеальний. Крани не ремонтував, лампочки не вкручував. Але ж я говорю лише про ідеального, а не фантастичного. Квартирка, звісно була досить скромна, але зубасті ріелтори тоді ще співали свою улюблену пісню "Буіт даражать!", тому милий ідеальний господар вирішив знайти більш платоспроможних клієнтів, вимисливши якусь історію про родичів з Канади блаблабла.
Наступна господиня жила в сусідньому будинку і полюбила забігати на вогник. Забрати свою пальму або зайві подушки. Або здійснити заміну меблями з іншою квартирою, яку вона здає знову ж таки неподалік. Покурити разом за філіжанкою кави. Перекинутись парою-трійкою історій про виховання складних підлітків. Усі ж знають, що в мене неймовірно великий досвід у виховання складних підлітків, все життя цим займаюсь, чому б не побалакати про це з милою господинькою. Або ще якось у нас почало клинити замок і ми мали необережність сказати про це власниці, яка в цей час переживала приступ ідеальності. Вона за кілька днів привела сусіда, який, здається, в молодості проходив курс молодого бійця теслярства. І я в цей момент скачу по квартирі в банному халаті з цілим набором першочергових питань - спочатку витертись чи одягнутись поважніше чи все-таки висушити волосся чи... - тому що попереджають про свій візит тільки лохи, і, квартиранти, звісно ж, сидять в глибоких кріслах і лише чекають того моменту, коли власник квартири прийде щось ремонтувати. Така собі Фрекен Бок. лише без Матільди... В цій квартирі ми прожили рівно рік. Тоді доллар так суттєво виріс, а наша квартплата в гривнях залишалась так суттєво тою ж самою...І господиня вирішила шукати нових квартиронаймачів, які б забули про кон’юнктуру ринку, і...Коли ми вже знайшли нове житло, вона телефонувала і мило щебетала, мовляв, якщо хочете, можете ще місяць-два пожити.
Теперішня наша квартира вразили мене з першого погляду. Це ідеальне житло для винаймання. Усе потрібне, нічого зайвого, жодних речей орендодавця, типу сімейних фото, бібліотеки покійної бабусі та коробок з-під ліків та окулярів щойно померлої мамаші, як було в одній з оглянутих нами раніше квартир. Зате тут в нас абсолютно неідеальний господар. Між собою ми лагідно називаємо його мачо - скорочено від чмо. Він вважає себе абсолютно неповторним та сексуальним мущіной в самом расцвєті сіл, від одного вигляду якого молоді женщіни, тоїсть лічьно я, повинні випригувати з трусів і заскакувати йому на бьодра. Мужественні зморшки та натружені роботящі руки без манікюру очевидно повинні лише додавати шарму. Тому зазвичай під час його візитів я переховуюсь. Боюсь не стриматись, як ви розумієте, та не встояти :) Ще, як ви пам’ятаєте, попереджають квартирантів про свій візит тільки лохи. Наш мачо не лох, тому приходить, коли йому заманеться, а не тільки, коли потрібно забрати зумовлену суму квартплати. Ну, наприклад, забігти, щоб повідати нам таємниці ведення домашнього господарства - у нас забагато одягу, взуття та, головне, посуду. Все це потрібно вивезти в село! І це фігня, що в мене нема села. В кожного справжнього галицького труженика повинно бути село! Мої скромні аргументи, що в порядної дівчини повинно бути більше, ніж одна пара взуття...І що я не можу їсти і перве, і вторе з однієї тарілки...І що, о боже, до мене приходять гості, які не можуть пити чай та каву одночасно зі мною з одного й того ж горнятка...Мої скромні аргументи були перетворені в обвинувальну промову, що ладно мій брат, він мальчік, і може жити в розгардіяші (тобто отримує право користуватись взуттям, тарілками та більше, ніж однієїю кружкою), а я же дєвочка!
Останнім часом ми знайшли прийнятний спосіб спілкування з нашим господарем. Брат його забалакує. Дурницями ще більшими, ніж ті, якими він пробує забалакувати нас. Мачо після цього дуже швидко прощається і навіть по гроші починає приходити із запізненням.
Кожного господаря можна спробувати змусити грати за своїми правилами. Головне вчасно зрозуміти, що спілкування з власниками орендованих квартир - це мистецтво таке мистецтво...
Це я все до того, що в лютому буде рік, як ми живемо в цій квартирі (сусіди стверджують, що більше чотирьох місяців раніше ніхто не витримував). А ми більше року ніколи ніде не живемо. А отже десь в лютому мені доведеться знову опановувати мистецтво спілкування з орендодавцями :)