Побачення чи "я вже це переріс"?
IMHO (in my humble opinion) - на мою скромну думку
Кожній дівчинці, дівчині і кожній жінці потрібне побачення.
Перше, друге, десяте, просто раптове побачення серед метушні. Коли чекаєш біля пам'ятника, коли спізнюєшся ти/він, коли йдете в кафе, коли гуляєте вечірнім містом, коли говорите про все, про різне, про життя, про стосунки...вниз по Андрієвському, Поділ, сидр в Хвильовому, проводжання до метро...
Мені таке "побачення" подарував друг, Vitalii Savchuk, який, на правах капітана, взяв на себе обов'язок показати культове місце в моєму рідному місті. Окрім того я ще побачила відновлений пагорб із Десятинною церквою і не побачила сходи, які з'єднують Пайзажку і Воздвиженку (бо їх зняли на реставрацію). Я називаю це побаченням(да простить мене його дружина Олена), бо як інакше це назвати?! Навіть дружнє побачення - це теж побачення, саме цього мені не вистачало. Дякую йому!
От, наприклад, нещодавно я випадково познайомилась з одним хлопцем, і я, і він, і, навіть, його друг, через якого ми познайомились, підтвердить, що був якийсь між нами розряд в момент, коли зустрілись наші очі. Потім він мені зателефонував, вициганивши у друга мій номер, запропонував зустрітись... і з цього могла бути дуже красива історія, яку на старості розповідаєш дітям, але зустрітись він запропонував одразу у нього вдома. Вдома. о_О Я сказала, що додому до нього не піду, бо спочатку має бути побачення. Мені потрібне побачення. І не одне і не два, мені просто потрібні побачення. Він сказав, що йому 32 і він вже переріс цей "дитячий садок". Більше ми з ним не спілкувались, бо КОЖНІЙ ДІВЧИНЦІ, ДІВЧИНІ І КОЖНІЙ ЖІНЦІ ПОТРІБНЕ ПОБАЧЕННЯ. (ІМНО)
Цікаво почути і вашу скромну думку.