История Czernowitz Сталинская "джинса"
Стаття написана напередодні виборів у березні. В жовтні знов вибори, актуальності не втрачає.
СТАЛІНСЬКА “ДЖИНСА” ЦЕ ВАМ НЕ ЦУКРОМ ПО 10 ГРИВЕНЬ ДАВИТИСЯ
Шістдесят років тому в Чернівцях сталінської епохи також проходили вибори, що залишило такий же потужний відбиток у місцевій пресі, як і вибори теперішні. Цікаво і моторошно від того, що, читаючи пожовклі сторінки “Радянської Буковини”, розумієш: у світі мало що змінюється. Практично нічого.
Ще з січня 1950 року газетні шпальти заповнені різноманітною рекламою політичної програми та біографіями народних обранців. Прикметно, що зараз, через 60 років, у нас нема сумнівів, що переважна більшість з тих сталінських депутатів - злочинці, причому якісь рекордні, неймовірні. Цікаво, що думатимуть про теперішніх депутатів років так через двадцять?
Здавалося б, навіщо було рекламувати єдиний блок партійних та безпартійних? Але цьому приділяли напрочуд багато уваги. Зараз є аксіомою, що вибору тоді не було. Чи не дізнаємося ми про те саме щодо теперішніх виборів? Якось сумно було б усвідомити, що наші партії-конкуренти борються врешті-решт за одне й те саме. За щастя, в принципі… Але не за моє чи ваше.
Треба віддати належне сталінській демократії, за кілька тижнів до виборів відбулося показове зниження цін, причому не на копійки, а на третину, чверть ціни. Подаємо кілька цифр. Наприклад, хліб і бублики подешевшали на 30%, гречка та горох - на 20%, пиво - на 30% і зовсім несподівано газета повідомляє, що заморожені персики з цукром віднині коштуватимуть на 20% дешевше, а без цукру - і на всі 30. Подешевшали суто народні продукти: томатний сік - 32% та горілка - на 25%. Не забув отець народів про такі речі як мило - на 40% і 50%, залежно від сорту, велосипеди - на 20%, мотоцикли - на 25%, чоловічі кепки - на 35% і навіть гральні карти стали обходитися азартним гравцям на 20% дешевше. Частково цифри цього свята народної економіки подаємо поряд на фотокопії.
Оце я розумію передвиборчий жест. Це вам не цукром давитися по 10 гривень. У заголовку прозвучало слово “джинса”, яке, певно, не всі читачі розуміють. “Джинсою” називають зараз замовний матеріал на підтримку певних політиків та політичних партій. Сьогодні це дуже розповсюджене явище. Якщо, наприклад, ви побачите однакові матеріали в місцевих газетах на підтримку якогось політика, то будьте впевнені: перед вами якраз “джинса”. І читачі Волині, Донбасу чи Одеси, будь-якого українського регіону ощасливлені можливістю почитати те саме замовне журналістське слово.
Ну, навіщо “джинса” зараз, в умовах конкурентної політичної боротьби, зрозуміло. А ось навіщо вона була потрібна товаришу Сталіну, у якого не було жодного конкурента - це вже питання глибоко філософське. Але Йосиф Віссаріонович про рекламу, безумовно, дбав. Щодня з’являлися все нові й нові статті з роз’ясненням, чому треба голосувати саме за нього. Безкінечні представники народу висловлювали своє захоплення, поети, науковці та машиністи в єдиному пориві (зауважу, щодня) пояснювали свій вибір. Причому політичні технології того часу відчутно перегукуються з теперішніми. Це очевидно, особливо для журналістів. Іноді здається, що вони просто вкрадені з того часу. Такий своєрідний плагіат. Здається сам ще трохи почитаю сталінські газети і подамся у політтехнологи. Гарна школа для сучасних політбоїв.
Не дуже хотілося писати, але помічені, хоча й минуло дуже багато часу, знайомі обличчя. Наприклад, за всю передвиборчу кампанію “Радянська Буковина” надрукувала два агітаційні вірші. Один з них належить перу теперішнього редактора “Буковинської книги пам’яті” Івана Фостія. Зважаючи на назву проекту, який він зараз веде, цей спогад буде для нього цікавий, хоча й не вельми приємний. Але ж згадують, наприклад, тому ж Януковичу ті злощасні шапки. Друге прізвище і зовсім неочікуване. Наш найвідоміший культурний діяч, який переважно асоціюється з образом жертви сталінських репресій, Михайло Івасюк виступив, можна сказати, із взірцевою “джинсою” - передвиборчим агітаційним віршем (До речі, з повагою ставлюся до Івасюка, шкода, що саме з ним так вийшло, кого ламали).
Зауважу, що називаю прізвища не для того, щоб когось викривати. Так було. І це просто констатація того, що ми не стільки підлі, скільки в переважній більшості дуже слабкі. Це викликає і досаду, і біль, і злість, і регіт, до речі. А замовчувати це, погодьтеся, також аморально.
Не забували сталінські пропагандисти про те, щоб розкритикувати, як проходять вибори в буржуазних країнах. Що мене особисто вразило, наскільки правдивими були деякі їхні зауваження. Наприклад, у статті “Як проходили вибори у румунський парламент” (березень 1950 р., “Радянська Буковина”) журналіст пише, що
“Серед (…) депутатів не було жодного представника трудящих. Депутатами ставали поміщики, капіталісти та їхні вірні лакеї - націоналісти усіх мастей”. Наступні рядки ще більше вражають певним перегуком. Про те, що “…буржуазні націоналістичні партії почали обманювати трудящих демагогічними лозунгами, обіцянками, просьбами та погрозами (…). У цей час становище в країні погіршувалося. Повсюди тяжіла господарська криза. Державні витрати розбухли до неможливих розмірів. Велику частину бюджету пожирала державна адміністрація. В установах процвітало хабарництво.(…) Банки накинули міцний зашморг на селянина.”
Якась безкінечна гра триває у світі. Читати старі газети - все одно що читати Еклезіяста. Часи повторюються і повторюються, вчать і вчать. Еклезіяст писав, що знання примножує скорботу. Але мені здається, знання додають гумору. Трохи гіркого. Але бути циніком краще і цікавіше, аніж наївним послідовником політичних доктрин. Читайте старі газети, панове, вони, бува, повчальніші за нові.
Сергій ВОРОНЦОВ
СТАЛІНСЬКА “ДЖИНСА” ЦЕ ВАМ НЕ ЦУКРОМ ПО 10 ГРИВЕНЬ ДАВИТИСЯ
Шістдесят років тому в Чернівцях сталінської епохи також проходили вибори, що залишило такий же потужний відбиток у місцевій пресі, як і вибори теперішні. Цікаво і моторошно від того, що, читаючи пожовклі сторінки “Радянської Буковини”, розумієш: у світі мало що змінюється. Практично нічого.
Ще з січня 1950 року газетні шпальти заповнені різноманітною рекламою політичної програми та біографіями народних обранців. Прикметно, що зараз, через 60 років, у нас нема сумнівів, що переважна більшість з тих сталінських депутатів - злочинці, причому якісь рекордні, неймовірні. Цікаво, що думатимуть про теперішніх депутатів років так через двадцять?
Здавалося б, навіщо було рекламувати єдиний блок партійних та безпартійних? Але цьому приділяли напрочуд багато уваги. Зараз є аксіомою, що вибору тоді не було. Чи не дізнаємося ми про те саме щодо теперішніх виборів? Якось сумно було б усвідомити, що наші партії-конкуренти борються врешті-решт за одне й те саме. За щастя, в принципі… Але не за моє чи ваше.
Треба віддати належне сталінській демократії, за кілька тижнів до виборів відбулося показове зниження цін, причому не на копійки, а на третину, чверть ціни. Подаємо кілька цифр. Наприклад, хліб і бублики подешевшали на 30%, гречка та горох - на 20%, пиво - на 30% і зовсім несподівано газета повідомляє, що заморожені персики з цукром віднині коштуватимуть на 20% дешевше, а без цукру - і на всі 30. Подешевшали суто народні продукти: томатний сік - 32% та горілка - на 25%. Не забув отець народів про такі речі як мило - на 40% і 50%, залежно від сорту, велосипеди - на 20%, мотоцикли - на 25%, чоловічі кепки - на 35% і навіть гральні карти стали обходитися азартним гравцям на 20% дешевше. Частково цифри цього свята народної економіки подаємо поряд на фотокопії.
Оце я розумію передвиборчий жест. Це вам не цукром давитися по 10 гривень. У заголовку прозвучало слово “джинса”, яке, певно, не всі читачі розуміють. “Джинсою” називають зараз замовний матеріал на підтримку певних політиків та політичних партій. Сьогодні це дуже розповсюджене явище. Якщо, наприклад, ви побачите однакові матеріали в місцевих газетах на підтримку якогось політика, то будьте впевнені: перед вами якраз “джинса”. І читачі Волині, Донбасу чи Одеси, будь-якого українського регіону ощасливлені можливістю почитати те саме замовне журналістське слово.
Ну, навіщо “джинса” зараз, в умовах конкурентної політичної боротьби, зрозуміло. А ось навіщо вона була потрібна товаришу Сталіну, у якого не було жодного конкурента - це вже питання глибоко філософське. Але Йосиф Віссаріонович про рекламу, безумовно, дбав. Щодня з’являлися все нові й нові статті з роз’ясненням, чому треба голосувати саме за нього. Безкінечні представники народу висловлювали своє захоплення, поети, науковці та машиністи в єдиному пориві (зауважу, щодня) пояснювали свій вибір. Причому політичні технології того часу відчутно перегукуються з теперішніми. Це очевидно, особливо для журналістів. Іноді здається, що вони просто вкрадені з того часу. Такий своєрідний плагіат. Здається сам ще трохи почитаю сталінські газети і подамся у політтехнологи. Гарна школа для сучасних політбоїв.
Не дуже хотілося писати, але помічені, хоча й минуло дуже багато часу, знайомі обличчя. Наприклад, за всю передвиборчу кампанію “Радянська Буковина” надрукувала два агітаційні вірші. Один з них належить перу теперішнього редактора “Буковинської книги пам’яті” Івана Фостія. Зважаючи на назву проекту, який він зараз веде, цей спогад буде для нього цікавий, хоча й не вельми приємний. Але ж згадують, наприклад, тому ж Януковичу ті злощасні шапки. Друге прізвище і зовсім неочікуване. Наш найвідоміший культурний діяч, який переважно асоціюється з образом жертви сталінських репресій, Михайло Івасюк виступив, можна сказати, із взірцевою “джинсою” - передвиборчим агітаційним віршем (До речі, з повагою ставлюся до Івасюка, шкода, що саме з ним так вийшло, кого ламали).
Зауважу, що називаю прізвища не для того, щоб когось викривати. Так було. І це просто констатація того, що ми не стільки підлі, скільки в переважній більшості дуже слабкі. Це викликає і досаду, і біль, і злість, і регіт, до речі. А замовчувати це, погодьтеся, також аморально.
Не забували сталінські пропагандисти про те, щоб розкритикувати, як проходять вибори в буржуазних країнах. Що мене особисто вразило, наскільки правдивими були деякі їхні зауваження. Наприклад, у статті “Як проходили вибори у румунський парламент” (березень 1950 р., “Радянська Буковина”) журналіст пише, що
“Серед (…) депутатів не було жодного представника трудящих. Депутатами ставали поміщики, капіталісти та їхні вірні лакеї - націоналісти усіх мастей”. Наступні рядки ще більше вражають певним перегуком. Про те, що “…буржуазні націоналістичні партії почали обманювати трудящих демагогічними лозунгами, обіцянками, просьбами та погрозами (…). У цей час становище в країні погіршувалося. Повсюди тяжіла господарська криза. Державні витрати розбухли до неможливих розмірів. Велику частину бюджету пожирала державна адміністрація. В установах процвітало хабарництво.(…) Банки накинули міцний зашморг на селянина.”
Якась безкінечна гра триває у світі. Читати старі газети - все одно що читати Еклезіяста. Часи повторюються і повторюються, вчать і вчать. Еклезіяст писав, що знання примножує скорботу. Але мені здається, знання додають гумору. Трохи гіркого. Але бути циніком краще і цікавіше, аніж наївним послідовником політичних доктрин. Читайте старі газети, панове, вони, бува, повчальніші за нові.
Сергій ВОРОНЦОВ