Шоломи, "Беркут", автозак...
вечір 18 липня 2013 року.
Я на Майдані, у серці країни, мої знедоленої, згвалтованої країни....
Бачу людей, котрих раніше бачив по телевізору у новинах - вони йшли з Врадіївки до Києва пішки. Стомлені та висотані врадіївчани зі спаленими сонцем обличчями емоційно розповідають про своє горе, про наше горе. Інші тримають світлини своїх трагедій: фотографії своїх дітей, обвиті чорними траурними стрічками. Хтось тримає святе Розп'яття. Я зрозумів - це заупокійний хресний хід за жертвами сучасних репресій. Хіба секрет, що МВС репресивна машина режиму? У мене відразу з'явився неологізм: правоПохоронні органи. Людей на Майдані небагато - кілька сотень.
Трохи поодаль встановлений столик, за столиком сидить людина з краваткою у оточенні десятка міліціонерів. Приймає заяви. На аркуші паперу напис великими літерами "Виїздна приймальня МВС України". Це затупник міністра.
Сонце хилиться за Головпоштамт, людей стає менше. Поміж невеликої кількості людей мені вдалось зустрітися з друзями з Фейсбуку та познайомитися з новими. Всі веселі, у всіх гарний настрій.
Коли почало сутеніти, хтось приніс намети, адже врадіївці мають намір залишитися тут на ніч. Звісно, а кудиж їм іти? - далі вже нікуди...
Пройшла мова, що навколо Майдану у провулках стоїть чи то сім, чи то одинадцять автобусів з "Беркутом". Всі жартують - режим боїться наметів, яцєь, і вінків. Будуть зносити... Що ж, не вперше.
Окремої уваги заслуговують "тихарі" і провокатори, котрих було поміж нас не менше десятка. Це якась така, мйбуть, найнижча ментовська каста. Бридкі, з порожніми очима, да випареною душею напівлюди. Вони постійно ходять туди-сюди і щось винюхують, вислухують, а потім відходять неподалік і у телефонному режимі доповідають свєму босу про обстановку...
Рівно об одинадцятій погасло світло, а ще через півгодини під'їхало декілька автобусів з "Беркутом".
Все відбулось дуже швидко. Нас, котрих залишилося не більше сотні, вмить оточили і почали витягувати по одному. Робили це особливою жорстокістю. Неприємні відчуття, знаєте.
Перепало всім: жінкам, врадїівчанам з траурними світлинами, журналістам, ну звісно ж і нам - кремезним чоловікам - найбільше. Намети потрощили, людей поламали, декого заарештували. Все. Отак закінчилася "врадівська хода".
-----------------------------------------------
Найбільше, чим запам'ятається нам ця влада, - то це своїм цинізмом. Посудіть самі: люди з чорними стрічками на світлинах своїх убієнних мусорами дітей пройшли пішки п'ять сотень кілометрів для того, щоб отримати стусана від тих самих мусорів. У мене сльози виступили, коли я бачив як стареньку бабцю волочить кремезний зомбі у шоломі. Це траур. Це чорна стрічка, на написі "Україна".
З 2010 року на наших державних символах мала б висіти чорна стрічка, як символ скорботи і туги, а в церквах служитися молебні про позбавлення нас від безбожної та богохульної влади.