відчуваю...
щовечора, близько другої, коли я звичайно лягаю спати, мені не хочеться завершувати день і переміщуватися від комп"ютера в ліжко. мені хочеться сидіти тут... і слухати музику... спати і снити... щоб вранці прокинутися і сфотографувати світ із вікна... щоб щось наснилося або й нічого. бо тут так добре мріяти. і питати себе, чому я не пишу на політичні теми. й дивуватися, чому хочеться писати вірші. чому всі мої тексти такі примітивні, а я їх так люблю. от чому?
чому я не можу жити без змін? чому мені постійно потрібно щось нове. чому я розучилася спілкуватися із людьми в реалі, натомість в онлайні це виходить набагато краще... як хочу спати... чому я знов переживаю про те, що про мене подумають, якщо жити без цього набагато краще, легше і яскравіше?
ех, так багато чому, і чому на них можу відповісти тільки я?
"любиш вершки без кави, а каву ти п"єш без вершків"
"я не триматиму. хочеш - лети"
"небом твоїм я не нап"юсь"
чому я не можу жити без змін? чому мені постійно потрібно щось нове. чому я розучилася спілкуватися із людьми в реалі, натомість в онлайні це виходить набагато краще... як хочу спати... чому я знов переживаю про те, що про мене подумають, якщо жити без цього набагато краще, легше і яскравіше?
ех, так багато чому, і чому на них можу відповісти тільки я?
"любиш вершки без кави, а каву ти п"єш без вершків"
"я не триматиму. хочеш - лети"
"небом твоїм я не нап"юсь"