моя друга покатушка
Сьогодні таке сонечко, що я вирішила покататися. Байдуже, що вже кінець листопада, на вулиці +7, хороша погода для ролів. Як це зазвичай буває, поїхала я сама. І спонтанно. Ось маршрут . Радує те, що проїхала я сьогодні вдвічі більше, ніж минулого разу, коли їхала з Кловської на вокзал, але не радує те, що моя швидкість практично не збільшилася і залишається десь на рівні 8-9 км/год. Це не швидкість :( я черепашка. Не дивно, чому я не люблю організованих покатух: із такою швидкістю я завше плентаюся позаду. А це мене демотивує. От і ще одна причина, чому я катаюся сама. Але менше з тим. За весь час я двічі впала (в одному і тому ж місці, двічі підряд, на дорогу, аж дідок спитався, чи мені не допомогти), двічі на мене нападали собаки (не дарма їх так і називають: собаки. не люблю їх), мене - як то буває - намагалися зловити безмозглі хлопці-підлітки, питався якийсь чоловік: сподобалося, мовляв, цьотки ахали і обожечкали вже за спиною... звичні речі, але дещо насмішило, дещо розізлило. приємно те, що я майже не відпочивала: основні перепочинки були на світлофорах (до 1 хв), раз сиділа після апхілу на б-л Дружби Народів (але потім плюнула і вирішила туди не їхати. я вже там була. крім того, там гірки-спуски, а мене то сьогодні не приваблювало: гальмувати в автомобілі не хотілося). ще те, що навчилася гальмувати поворотами і де-не-де спускалася з гірок без гальм. неприємно те, що я майже не стрибала (таке-собі просте катання), що не в змозі загальмувати плугом в чітко визначену точку, наприклад, перед люком; що деколи машини нагло сигналили, що дихання збивається (через відсутність регулярних навантажень), що чомусь болить права ступня і ліва нога під баклею. і що додому вже ледь повзла. все інше супер. :)