Немцы - не арийцы!
Як визнають мовознавці, "... в лексиці германських мов міститься спільний для них досить важливий шар лексики, що не має відповідностей в інших індоєвропейських мовах і кількісно оцінюється дослідниками по-різному, ... цей шар відзначається відчутною якісною питомою вагою (пор. ... слова ... на позначення таких важливих понять, що належать до основного лексичного фонду, як "море" (англ. sea, ісл. sjor), "душа" (англ. soul, ісл. sal), "дім" (англ. house, ісл. hus), "жінка" (англ. wife, ісл. vif),"рука" (англ. hand, ісл. hond), "кістка" (англ. bone, ісл. bein) тощо... Наявність цього шару лексики разом із багатьма іншими специфічними рисами германських мов (зокрема, фонетичними) неодноразово викликала в учених думку про істотну роль якогось етнічного і мовного змішування у формуванні германських мов" [Ткаченко О.Б. Питання міжмовних контактів і деякі тенденції їх висвітлення в зарубіжному мовознавстві // Мовознавство. - 1971. - № 4. С. 3 - 15; див. також: Прокош Э. Сравнительная грамматика германских языков / Пер. с англ. - М., 1954. - С.11, 334; Баюн Л.С. Древняя Европа и индоевропейская проблема // История Европы. - М., 1988. - Т.1: Древняя Европа. - С. 98; Polome E.C. The Indo-Europeanization of Northern Europe: The lingvistic evidence // The Journal of Indo-European Studies. - 1990. - V.18, N3&4. - P.331-338; Huld M. The Linguistic Typology of the Old European Substrate... // The Journal of Indo-European Studies. - 1990. - V.18, N3&4. - P.389-424].
"Германська мова, яка настільки різко розірвала з індоєвропейськими навиками, є індоєвропейською мовою, на котрій говорить нова народність, яка прийняла індоєвропейську, але вимовляла її на новий лад; завойовники, які принесли з собою індоєвропейську мову, не були достатньо чисельними, ні достатньо могутніми, щоб нав’язати свій спосіб вимови; населення, підкорене ними і яке прийняло їх мову, сприяло поширенню типу вимови, відмінної від старого, і нових тенденцій", - писав знаний лінгвіст А. Мейє [Мейе А. Основные особенности германской группы языков. - М., 1952. - С.31-32].
Теорія субстрату в германському етносі співставляється з легендами про чудь-сідів, про східно-романських кепкеунів-уріашів (іноді, як два різні народи) та західноєвропейських гномів (скандінавських цвергів), удатних у підземному ремесл та ковальстві (вони викували намисто для Фрейї, золоте волосся для богині Сів, чарівний корабель і золотого вепря для Фрейріра, спис і золоту каблучку для Одіна, молот для Тора, а також священний мед поезії з крові вбитого Квасира), котрі, проте, на сонячному світлі перетворюються на камінь. Начебто саме про чудь говорить Сноррі Стурлуссон як про мешканців Великої Світьод, з якої предки германців (не власне прагерманці, а субстратний етнос) заселили Скандинавію.
Також аналогічне уявлення про своїх попередників мають і кельти. Ірландці називають цих істот "сіди" і вважають, що мешкають вони під землею, у пагорбах (які теж називаються сідами), у печерах, тріщинах скель або чарівних островах. В епоху утвердження християнства в число сідів потрапили і кельтські боги, і надприродні істоти більш низького рівня. Суспільне життя сідів ідентичне людському, і хоча сіди володіють чарами довголіття, вони все ж таки смертні. "Героями з роду сідів" (trenfiru an tsidha) називалися таємничі демонічні істоти, вороги племен богині Дану у другій битві біля Мойтуре - фомори (fomoire "нижні демони"), мешкаючі на чарівному острові, і край блаженних на заході океану нерідко називався володіннями правителя фоморів Тетри. Напрошується співставлення між кельтським протистоянням фоморів і племен богині Дану (останні, як зауважив ще Р. Генон, - з явним домінуванням жіночих елементів у символіці, зміненої воїнами-"кшатріями" після повстання проти відпочаткової Традиції, "сакральної демократії" жерців-"брахманів") та грецьким протистоянням між Калідонським вепром та героями (серед яких - Мелеагр, Ясон, Тезей, Діоскури, Адмет, Телемон та ін., а перший удар нанесений Аталантою, виголуваного ведмедицею, а їхні нащадки влаштували "похід сімох проти Фів". внаслідок чого, аналогічно переказам про чудь, "самі себе згубили").
"Германська мова, яка настільки різко розірвала з індоєвропейськими навиками, є індоєвропейською мовою, на котрій говорить нова народність, яка прийняла індоєвропейську, але вимовляла її на новий лад; завойовники, які принесли з собою індоєвропейську мову, не були достатньо чисельними, ні достатньо могутніми, щоб нав’язати свій спосіб вимови; населення, підкорене ними і яке прийняло їх мову, сприяло поширенню типу вимови, відмінної від старого, і нових тенденцій", - писав знаний лінгвіст А. Мейє [Мейе А. Основные особенности германской группы языков. - М., 1952. - С.31-32].
Теорія субстрату в германському етносі співставляється з легендами про чудь-сідів, про східно-романських кепкеунів-уріашів (іноді, як два різні народи) та західноєвропейських гномів (скандінавських цвергів), удатних у підземному ремесл та ковальстві (вони викували намисто для Фрейї, золоте волосся для богині Сів, чарівний корабель і золотого вепря для Фрейріра, спис і золоту каблучку для Одіна, молот для Тора, а також священний мед поезії з крові вбитого Квасира), котрі, проте, на сонячному світлі перетворюються на камінь. Начебто саме про чудь говорить Сноррі Стурлуссон як про мешканців Великої Світьод, з якої предки германців (не власне прагерманці, а субстратний етнос) заселили Скандинавію.
Також аналогічне уявлення про своїх попередників мають і кельти. Ірландці називають цих істот "сіди" і вважають, що мешкають вони під землею, у пагорбах (які теж називаються сідами), у печерах, тріщинах скель або чарівних островах. В епоху утвердження християнства в число сідів потрапили і кельтські боги, і надприродні істоти більш низького рівня. Суспільне життя сідів ідентичне людському, і хоча сіди володіють чарами довголіття, вони все ж таки смертні. "Героями з роду сідів" (trenfiru an tsidha) називалися таємничі демонічні істоти, вороги племен богині Дану у другій битві біля Мойтуре - фомори (fomoire "нижні демони"), мешкаючі на чарівному острові, і край блаженних на заході океану нерідко називався володіннями правителя фоморів Тетри. Напрошується співставлення між кельтським протистоянням фоморів і племен богині Дану (останні, як зауважив ще Р. Генон, - з явним домінуванням жіночих елементів у символіці, зміненої воїнами-"кшатріями" після повстання проти відпочаткової Традиції, "сакральної демократії" жерців-"брахманів") та грецьким протистоянням між Калідонським вепром та героями (серед яких - Мелеагр, Ясон, Тезей, Діоскури, Адмет, Телемон та ін., а перший удар нанесений Аталантою, виголуваного ведмедицею, а їхні нащадки влаштували "похід сімох проти Фів". внаслідок чого, аналогічно переказам про чудь, "самі себе згубили").