Сон вивернутого мозку
Мені снились мертві ляльки, багато мертвих ляльок - всі приблизно з однаковими обличчями, але різним кольором шкіри. А серед них були засохлі квіти. Дрібні і білі.
Снилось теперішнє у вигляді привида минулого, втрата пам'яті багато років тому і викриття тільки тепер (чи тоді?). Лестощі в мій бік - невідомо навіщо. Може, щоб не розповіла нічого, але ж було прохання сказати людині, ким вона є насправді, як її звати. Здавалось, що вона й попросила мене про це. Те саме обличчя. Сказати самій собі? Якщо вона це вже знає. Може, небажання визнавати реальність.
Сучасне з, мабуть, майбутнім. Бо була зразу у декількох місцях. Статус онлайн одної, на жаль, надто добре знайомої людини. Потім та сама людина у громадському місці. Захотілось чомусь ближче підійти і роздивитись. Вдавала, що розмовляю по телефону, пройшла повз нього. Він посміхнувся. У мене - жодних емоцій. Я ховаюсь. Ніхто не має побачити. І чогось не вдавалось знайти вихід. Тоді зустрілась з мамою і спитала, чи достатньо правдоподібною здавалась телефонна розмова. :)
Величезна кімната з синім килимом на підлозі, стінами, де замість шпалер синій оксамит, величезне дзеркало на стіні і не менше ліжко у кутку (хоча займало воно більшу частину кімнати). А ще - чорна з синім відтінкои кицька. Нас було троє - моя подруга-однокласниця, я і ще хтось - не запам'ятала. Ми сиділи на підлозі, а однокласниця робила зачіску перед дзеркалом. До неї мав прийти...той самий, на кого я намагалась подивитись ближче. За її словами,повинен був їй принести щось і ...квіти. Білі і прозорі. Я попередила - щоб не підпускала надто близько. Бо будуть наслідки за все життя. Подруга згодилась. Може, ми бачили.
Якесь біле приміщення, яке ззовні видавалось маленьким. Всередині було багато людей, ми зайшли туди з мамою. Вона попросила мене почекати її. Мене привабило велике вікно - і я звісилась з нього аж до пояса, а тоді взагалі сіла на підвіконня. Було дуже високо, дещо не по справжньому. Занадто велика висота, як на таку будівлю. Та навіть для звичайного багатоповерхового будинку забагато. Для найвищого поверху. Зовсім не було страшно. Навпаки - змогла побачити те, про що не здогадувалась. Звичні речі здались гарними. Але все одно висота недостатня для того, щоб.........
Дивно, що нікого не вбили, не поранили, ніхто не помер, нікого не били. І на ранок стало смішно.
Мене скоро розбудив кіт, як завжди. І досі не розумію, чому снилось саме це. Як можна було бути одночасно у багатьох місцях, чому саме та людина... Болю не було. А як щось і було - то здавалось далеким, нереальним. Чому подруга знала все, і чого саме у такій кімнаті. Чиї це мрії - її чи, може, мої? До чого кицька? І який насправді статус.
Це не має ніякого значення. Все так, як є. Лишилась тільки розсада білих квітів на підвіконні всього-на-всього 7 поверху і дощ за вікном. Що виросте?
Снилось теперішнє у вигляді привида минулого, втрата пам'яті багато років тому і викриття тільки тепер (чи тоді?). Лестощі в мій бік - невідомо навіщо. Може, щоб не розповіла нічого, але ж було прохання сказати людині, ким вона є насправді, як її звати. Здавалось, що вона й попросила мене про це. Те саме обличчя. Сказати самій собі? Якщо вона це вже знає. Може, небажання визнавати реальність.
Сучасне з, мабуть, майбутнім. Бо була зразу у декількох місцях. Статус онлайн одної, на жаль, надто добре знайомої людини. Потім та сама людина у громадському місці. Захотілось чомусь ближче підійти і роздивитись. Вдавала, що розмовляю по телефону, пройшла повз нього. Він посміхнувся. У мене - жодних емоцій. Я ховаюсь. Ніхто не має побачити. І чогось не вдавалось знайти вихід. Тоді зустрілась з мамою і спитала, чи достатньо правдоподібною здавалась телефонна розмова. :)
Величезна кімната з синім килимом на підлозі, стінами, де замість шпалер синій оксамит, величезне дзеркало на стіні і не менше ліжко у кутку (хоча займало воно більшу частину кімнати). А ще - чорна з синім відтінкои кицька. Нас було троє - моя подруга-однокласниця, я і ще хтось - не запам'ятала. Ми сиділи на підлозі, а однокласниця робила зачіску перед дзеркалом. До неї мав прийти...той самий, на кого я намагалась подивитись ближче. За її словами,повинен був їй принести щось і ...квіти. Білі і прозорі. Я попередила - щоб не підпускала надто близько. Бо будуть наслідки за все життя. Подруга згодилась. Може, ми бачили.
Якесь біле приміщення, яке ззовні видавалось маленьким. Всередині було багато людей, ми зайшли туди з мамою. Вона попросила мене почекати її. Мене привабило велике вікно - і я звісилась з нього аж до пояса, а тоді взагалі сіла на підвіконня. Було дуже високо, дещо не по справжньому. Занадто велика висота, як на таку будівлю. Та навіть для звичайного багатоповерхового будинку забагато. Для найвищого поверху. Зовсім не було страшно. Навпаки - змогла побачити те, про що не здогадувалась. Звичні речі здались гарними. Але все одно висота недостатня для того, щоб.........
Дивно, що нікого не вбили, не поранили, ніхто не помер, нікого не били. І на ранок стало смішно.
Мене скоро розбудив кіт, як завжди. І досі не розумію, чому снилось саме це. Як можна було бути одночасно у багатьох місцях, чому саме та людина... Болю не було. А як щось і було - то здавалось далеким, нереальним. Чому подруга знала все, і чого саме у такій кімнаті. Чиї це мрії - її чи, може, мої? До чого кицька? І який насправді статус.
Це не має ніякого значення. Все так, як є. Лишилась тільки розсада білих квітів на підвіконні всього-на-всього 7 поверху і дощ за вікном. Що виросте?