п о р о ж н е ч а с у ч а с н о г о
Вони перерізали те, на чому трималося щастя. Перерили дорогу, по якій воно йшло, провалили міст, який міг би стати запасним шляхом.
А інші йдуть своєю дорогою, дивлячись на труп на сусідньому шляху. Переступають з огидою, посміхаються і йдуть далі. Дехто підходить, з тою ж таки огидою закриває мертві очі, сміється і йде далі. А потім приходить подивитись на те, що лишилось.
Просто хотілось минулого. Воно було навколо, але не поряд. Воно літало, спокушаючи і боляче чіпляючи гострими кутами - таким чином захищало тих, для кого є теперішнім.
Істота з минулого ніколи не стане частиною сучасного Трупові не місце у світі живих. Хворий - на думку більшості - не може бути серед здорових.
Був поряд - але по приколу. То не він - а просто так, не знаю хто. І він мене не знає. Оболонку - так, але не мене.
Вони насолоджувались своїм сучасним минулим і сміялись із загубленого минулого чужого. Ч у ж о г о............. Загубленого? Мабуть.
ВОНИ - всюди. Вбивають мене, але їм мало що вдається. Боляче нестерпно. З кожним жовтим листком злітає частинка життя - але чомусь воно ніяк не зникне все.
Хотілось відчути руку на руці, погляд в очі - хотілось мати нормальні очі, хотілось н е в п а с т и. Хотілось стати гарною хоч на декілька секунд.
Було страшно і боляче. І - було холодно. Тепер це вже стало звичним...
Рука з чашкою кави труситься, гарячі краплі на ногу - єдиний спосіб прокинутись від вічного сну. Сон фізичний - спосіб втекти від реального. Вічного.
...осколки щастя на проклятих блядських жовтих листках влучними голами влітають у ворота спогадів, отримують сильні удари улюблено-ненависними важкими черевиками... Хочеться отримати можливість дивитися в очі...
А інші йдуть своєю дорогою, дивлячись на труп на сусідньому шляху. Переступають з огидою, посміхаються і йдуть далі. Дехто підходить, з тою ж таки огидою закриває мертві очі, сміється і йде далі. А потім приходить подивитись на те, що лишилось.
Просто хотілось минулого. Воно було навколо, але не поряд. Воно літало, спокушаючи і боляче чіпляючи гострими кутами - таким чином захищало тих, для кого є теперішнім.
Істота з минулого ніколи не стане частиною сучасного Трупові не місце у світі живих. Хворий - на думку більшості - не може бути серед здорових.
Був поряд - але по приколу. То не він - а просто так, не знаю хто. І він мене не знає. Оболонку - так, але не мене.
Вони насолоджувались своїм сучасним минулим і сміялись із загубленого минулого чужого. Ч у ж о г о............. Загубленого? Мабуть.
ВОНИ - всюди. Вбивають мене, але їм мало що вдається. Боляче нестерпно. З кожним жовтим листком злітає частинка життя - але чомусь воно ніяк не зникне все.
Хотілось відчути руку на руці, погляд в очі - хотілось мати нормальні очі, хотілось н е в п а с т и. Хотілось стати гарною хоч на декілька секунд.
Було страшно і боляче. І - було холодно. Тепер це вже стало звичним...
Рука з чашкою кави труситься, гарячі краплі на ногу - єдиний спосіб прокинутись від вічного сну. Сон фізичний - спосіб втекти від реального. Вічного.
...осколки щастя на проклятих блядських жовтих листках влучними голами влітають у ворота спогадів, отримують сильні удари улюблено-ненависними важкими черевиками... Хочеться отримати можливість дивитися в очі...