Damn force of nature
Перша зйомка з температурою - позаду. Серйозно врятувало й те, що захід був класний, а на підтвердження знайомства з тими самими людьми (ніколи не думала, що пощастить так просто це зробити) - декілька візитівок у кишені. А сьогодні їду на бал. З температурою. Головне - нормально тримати мікрофон у витягнутій руці протягом всього синхрону. Висновок: пора у спортзал. Бо вчора десь з 4-ї хвилини починало дико трясти. )))
Мовчання телефона добиває, але сама собі кажу, що це добре, бо я на роботі. Намагаюсь весь час підтримувати отой статус "на роботі", просто живучи там. У такому стані не так самотньо й не настільки часто виникають думки про них і старість. Як казав один із героїв улюбленого мультика, "варто тобі отримати щось хороше, як зразу починають збігатися хижаки." І знову ж таки, щодо хижаків - таки правда, бо серед них також виживають молоді й сильні. Що робиться зі слабкими і старими, думаю, ви й так знаєте з уроків чи пар біології. Так і серед людей, які мені остогидли по саме "не хочу".
Не видаю свого віку, але тоді люди дають мені ще більше. І, не дай Боже, хоч якась істота, якій я мала дурість довіритись, скаже про це... З кожним днем розумію все більше, що людям не можна довіряти, як би вони не переконували словами чи діями. Бо згодом точно буде ніж у спину - причому буває так, що людина щиро не розуміє, яким чином зробила це, і не розуміє причину втрати довіри до себе. Насправді це зовсім не важко й часто робиться несвідомо, на перший погляд, зовсім рожево-пухнастими діями, які більшість людей вважають надзвичайно милими. І не уявляють, як від цього хоч якійсь падлюці може бути погано. А таки може, уявляєте?
Роблю те, що маю робити. Я не на зв'язку. Так легше, хоч іноді й болить. Нічого - для таких, як я, є медичні засоби. Мабуть, усім знайомий типовий образ немолодої людини, яка завжди ковтає ліки - думаю, всі дивились кіно. А чо може бути цей образ негативним персонажем? Я спробую. Такі завжди здихають у кінці.
Мовчання телефона добиває, але сама собі кажу, що це добре, бо я на роботі. Намагаюсь весь час підтримувати отой статус "на роботі", просто живучи там. У такому стані не так самотньо й не настільки часто виникають думки про них і старість. Як казав один із героїв улюбленого мультика, "варто тобі отримати щось хороше, як зразу починають збігатися хижаки." І знову ж таки, щодо хижаків - таки правда, бо серед них також виживають молоді й сильні. Що робиться зі слабкими і старими, думаю, ви й так знаєте з уроків чи пар біології. Так і серед людей, які мені остогидли по саме "не хочу".
Не видаю свого віку, але тоді люди дають мені ще більше. І, не дай Боже, хоч якась істота, якій я мала дурість довіритись, скаже про це... З кожним днем розумію все більше, що людям не можна довіряти, як би вони не переконували словами чи діями. Бо згодом точно буде ніж у спину - причому буває так, що людина щиро не розуміє, яким чином зробила це, і не розуміє причину втрати довіри до себе. Насправді це зовсім не важко й часто робиться несвідомо, на перший погляд, зовсім рожево-пухнастими діями, які більшість людей вважають надзвичайно милими. І не уявляють, як від цього хоч якійсь падлюці може бути погано. А таки може, уявляєте?
Роблю те, що маю робити. Я не на зв'язку. Так легше, хоч іноді й болить. Нічого - для таких, як я, є медичні засоби. Мабуть, усім знайомий типовий образ немолодої людини, яка завжди ковтає ліки - думаю, всі дивились кіно. А чо може бути цей образ негативним персонажем? Я спробую. Такі завжди здихають у кінці.