Meeting
Тільки згадую про навчання, як зразу стає погано. Впадають в око і ВОНИ, і те, що не зустрічають, і те, що я змогла сьогодні приховати.
А до того зустрічалась із нашою Japanese street fashion компанією. В товаристві цих людей я забуваю про те, про що тільки й думаю кожного дня. Забуваю навіть про свій вік, навіть якщо мене про це запитують.
На зустріч їхали разом з принцом Каміджо. З нагоди минулого ДН (побачитись все не вдавалось) він мені подарував корону :)), сказавши, що "яка принцеса без корони". Цікаво було спостерігати реакцію людей. )))) Як завжди. Я була у жіночій, він - у чоловічій. Не бачились з усією компанією вже більш ніж місяць, скучила. Зустрічі у нас відбуваються у кафе - якщо холодно, і де завгодно - влітку. Цього разу знайшли заклад, оформлений у відповідному стилі. Як нам розповіли, дівчата фотографувались, підійшов мент і сказав, що заборонено. Ми з Камі запізнились на 3 години :(( - прокинулись разом. У різних місцях! ^^ Тому посперечатись із ментом не довелось. Потім мене таки повели фотографуватись на те заборонене місце - не сказав ніхто й нічого. :)
"- Мистецтву періоду Відродження були властиві такі риси....
*хитрий погляд*
- А тепер - про матюки!" (с) Kamijo and myself
"Она...она...никого не хочу обидеть, но она...типичная Сара!" (с) Kamijo
"А я ще й матюкаюсь...чотирма мовами..." (с) myself
Подобається мені така обстановка... Досить велика компанія (так, у цьому випадку мені дійсно це приємно), кава, спілкування про все на світі між усіма разом і по двоє чи по троє, при цьому всі таки залишаються разом, малюнки розкидані по всьому столу. На одному кінці цього самого столу - розмовляють і сміються; на іншому - малюють щось для майбутнього аніме чи одяг для вечірки, потім обговорення поширюється на всю окуповану нами територію, малюнки передаються одне одному і обговорюються-вдосконалюються-оновлюються. Час від часу оживають фотографи. :) Або й постійно активні. ;) Саме як фотографи, бо, звичайно, беруть участь у тому, що відбувається.
Схоже на те, що ми створили собі власний світ всередині реального, з обмеженим входом для представників зовнішнього. Ми можемо бути тими, ким або є насправді десь глибоко всередині, або тими, ким хочемо бути, але не можемо в силу життєвих обставин.
І шкода, коли доводиться знову повертатись у реальний світ. Світ щасливих, потрібних і досконалих від природи. Мій фізично штучний образ досить працемісткий - тобто зовсім не підходить на кожен день. Всередині - і на зустрічах, і в реалі - я лишаюсь однаковою. Просто у першому випадку нема двох складових - болю і самотності.
У метро вчепились якісь двоє п"яних. Ненавиджу і алкоголь, і людей під його впливом. Довелось говорити з ними...ввічливо - хтозна, що можуть зробити. Чомусь я ніколи не приваблюю тверезих хлопців. Правда, був у вересні один, контакт з яким обірвався після нашої другої зустрічі цієї п"ятниці. Я нічого не хотіла, просто поспілкуватись. Я вдячна йому за здійснення моєї мрії на ту годину, чи скільки там ми спілкувались. І все ще чекаю відповіді на свої повідомлення, хоча знаю, що цього не буде. А телефон оживе тільки за бажанням когось із роботи чи інституту. "Это плата за рай на полчаса..." (с) Fleur. Мабуть, і справді так. Втратою цього єдиного тверезого контакту саме такого спрямування розраховуюсь за щось. Можливо за невизнання неписаних законів світу. Може - за незаконне створення свого, який входить до нашого. Хтозна. І все ще чекаю... Ще дико хочеться заїхати по морді якомусь... Добре вже, краще змовчу...
...Вдома. Знімаю вії і прикраси. Змиваю те, що приховувало фізичну ваду. Малюю свою ідею - зловила по дорозі додому після зустрічі, перебуваючи у завислому стані між нашим світом і реальним, на межі, переходила поступово.
Кава, ноутбук. Диск з улюбленою роботою, в якій я дещо заплуталась і доведеться робити заново. Слава Богу, що всього 4 хвилини. Навчання, в якому просто тону. І завтра знову не зустрінуть....
А до того зустрічалась із нашою Japanese street fashion компанією. В товаристві цих людей я забуваю про те, про що тільки й думаю кожного дня. Забуваю навіть про свій вік, навіть якщо мене про це запитують.
На зустріч їхали разом з принцом Каміджо. З нагоди минулого ДН (побачитись все не вдавалось) він мені подарував корону :)), сказавши, що "яка принцеса без корони". Цікаво було спостерігати реакцію людей. )))) Як завжди. Я була у жіночій, він - у чоловічій. Не бачились з усією компанією вже більш ніж місяць, скучила. Зустрічі у нас відбуваються у кафе - якщо холодно, і де завгодно - влітку. Цього разу знайшли заклад, оформлений у відповідному стилі. Як нам розповіли, дівчата фотографувались, підійшов мент і сказав, що заборонено. Ми з Камі запізнились на 3 години :(( - прокинулись разом. У різних місцях! ^^ Тому посперечатись із ментом не довелось. Потім мене таки повели фотографуватись на те заборонене місце - не сказав ніхто й нічого. :)
"- Мистецтву періоду Відродження були властиві такі риси....
*хитрий погляд*
- А тепер - про матюки!" (с) Kamijo and myself
"Она...она...никого не хочу обидеть, но она...типичная Сара!" (с) Kamijo
"А я ще й матюкаюсь...чотирма мовами..." (с) myself
Подобається мені така обстановка... Досить велика компанія (так, у цьому випадку мені дійсно це приємно), кава, спілкування про все на світі між усіма разом і по двоє чи по троє, при цьому всі таки залишаються разом, малюнки розкидані по всьому столу. На одному кінці цього самого столу - розмовляють і сміються; на іншому - малюють щось для майбутнього аніме чи одяг для вечірки, потім обговорення поширюється на всю окуповану нами територію, малюнки передаються одне одному і обговорюються-вдосконалюються-оновлюються. Час від часу оживають фотографи. :) Або й постійно активні. ;) Саме як фотографи, бо, звичайно, беруть участь у тому, що відбувається.
Схоже на те, що ми створили собі власний світ всередині реального, з обмеженим входом для представників зовнішнього. Ми можемо бути тими, ким або є насправді десь глибоко всередині, або тими, ким хочемо бути, але не можемо в силу життєвих обставин.
І шкода, коли доводиться знову повертатись у реальний світ. Світ щасливих, потрібних і досконалих від природи. Мій фізично штучний образ досить працемісткий - тобто зовсім не підходить на кожен день. Всередині - і на зустрічах, і в реалі - я лишаюсь однаковою. Просто у першому випадку нема двох складових - болю і самотності.
У метро вчепились якісь двоє п"яних. Ненавиджу і алкоголь, і людей під його впливом. Довелось говорити з ними...ввічливо - хтозна, що можуть зробити. Чомусь я ніколи не приваблюю тверезих хлопців. Правда, був у вересні один, контакт з яким обірвався після нашої другої зустрічі цієї п"ятниці. Я нічого не хотіла, просто поспілкуватись. Я вдячна йому за здійснення моєї мрії на ту годину, чи скільки там ми спілкувались. І все ще чекаю відповіді на свої повідомлення, хоча знаю, що цього не буде. А телефон оживе тільки за бажанням когось із роботи чи інституту. "Это плата за рай на полчаса..." (с) Fleur. Мабуть, і справді так. Втратою цього єдиного тверезого контакту саме такого спрямування розраховуюсь за щось. Можливо за невизнання неписаних законів світу. Може - за незаконне створення свого, який входить до нашого. Хтозна. І все ще чекаю... Ще дико хочеться заїхати по морді якомусь... Добре вже, краще змовчу...
...Вдома. Знімаю вії і прикраси. Змиваю те, що приховувало фізичну ваду. Малюю свою ідею - зловила по дорозі додому після зустрічі, перебуваючи у завислому стані між нашим світом і реальним, на межі, переходила поступово.
Кава, ноутбук. Диск з улюбленою роботою, в якій я дещо заплуталась і доведеться робити заново. Слава Богу, що всього 4 хвилини. Навчання, в якому просто тону. І завтра знову не зустрінуть....