(no subject)
Киць приспав зранку - замість 8-ї вдалось прокинутись тільки о 10-й. Новини, швидкий блакитний макіяж - і біжу. Тільки б не запізнитись...
Сьогодні був день без кофеїну. Просто перегляд різних видів реклами замість першої лекції; нудна, як завжди, друга і несподіваний тест на третій. Один із декількох конспектів, що існують - у мене, списувало багато. Однокурсник вибачався за безсовісність. Але мені приємно, коли користуються моїми конспектами. Дає ілюзію важливості. І приємно, коли хтось отримує високі бали після вдалого списування.
"Починати новину із відповіді на запитання "коли?" доречно лише тоді, коли подія важлива тому, що відбулася саме в той час. Наприклад, 24-го жовтня..." - через уявні образи і стани дійшов до мене голос викладачки. Писала механічно, не вловлюючи значення й не переймаючись цим. Згадала... Сьогодні. 24. Жовтень.
2005. Жовтень. 24. Яремче. Сиджу на ліжку і чекаю, поки прийде мама і зробить мені зачіску. Телефон видає звук повідомлення. Звичайно ж, то відповідь на моє. Писала, що не вмію давати матеріалам назви, заголовки. Відповіли. Що знають, як це називається. І були 3 слова. Я підскочила до стелі - бо тепер просто стоячи на землі можу до неї дотягтись, мама здогадалась, що відбулось - я підтвердила. За хвилину подзвонив друг - і поговорити, і, заодно, перевірити, чи працює телефон після ремонту. "Мені Ж. тільки що написав, що...!!!" - заверещала у телефон. Друг зрадів за мене, і з того дня стан змінився майже на рік...
Жовтень. 24. 2008.Виходимо разом з усіма, відчиняємо непристойно важкі двері майже без зусиль - бо знаю, що там, за ними, чекають. І буде те, про що мрію, будуть розмови про фінансову кризу, Помаранчеву революцію, сучасне мистецтво, інопланетян і котів. Зараз, тільки вибіжу звідси і...
...вибігла. Холодно. Нема, звичайно, нікого. Тупа беззмістовна сила самопереконування. Нема, курво, нікого, не розумієш? Темно. Як завжди - дорога додому. Супермаркет, аптека.
День був безкофеїновий - а ось вечір втоплю у чашці міцної кави, причепивши замість каменя шматочок лимона. Пара піднімається догори й розносить спогди, які у свідомості змішуються із тим іноземно-далеким, що слугувало моїм знеболювальним, для підтримання існування. Воно тепер теж мені не доступне. Відбувається реакція між спогадами й тим, що ще лишилось від знеболювання й штучного світла - і відбудеться вибух, відчуваю. Із сильною хвилею. Я постараюся зробити так, щоб загинуло якнайменше. Обираю внутрішні пошкодження. Щоб сказали, що готова до нової перемоги. А насправді лишиться оболонка, яка поступово знищиться.
Кава, отруєна лимоном. Фото на електронному носії. А те, з 2005 - у скриньці, до якої не заходила давно. Може, там вже є кажани. Не хочу задихнутись від пилюки того настрою - не зайду.
Не чекають. Не чекатимуть. Там, де Моє Світло, тепер є ті, кому воно потрібніше - бо вони Обрані.
Сьогодні був день без кофеїну. Просто перегляд різних видів реклами замість першої лекції; нудна, як завжди, друга і несподіваний тест на третій. Один із декількох конспектів, що існують - у мене, списувало багато. Однокурсник вибачався за безсовісність. Але мені приємно, коли користуються моїми конспектами. Дає ілюзію важливості. І приємно, коли хтось отримує високі бали після вдалого списування.
"Починати новину із відповіді на запитання "коли?" доречно лише тоді, коли подія важлива тому, що відбулася саме в той час. Наприклад, 24-го жовтня..." - через уявні образи і стани дійшов до мене голос викладачки. Писала механічно, не вловлюючи значення й не переймаючись цим. Згадала... Сьогодні. 24. Жовтень.
2005. Жовтень. 24. Яремче. Сиджу на ліжку і чекаю, поки прийде мама і зробить мені зачіску. Телефон видає звук повідомлення. Звичайно ж, то відповідь на моє. Писала, що не вмію давати матеріалам назви, заголовки. Відповіли. Що знають, як це називається. І були 3 слова. Я підскочила до стелі - бо тепер просто стоячи на землі можу до неї дотягтись, мама здогадалась, що відбулось - я підтвердила. За хвилину подзвонив друг - і поговорити, і, заодно, перевірити, чи працює телефон після ремонту. "Мені Ж. тільки що написав, що...!!!" - заверещала у телефон. Друг зрадів за мене, і з того дня стан змінився майже на рік...
Жовтень. 24. 2008.Виходимо разом з усіма, відчиняємо непристойно важкі двері майже без зусиль - бо знаю, що там, за ними, чекають. І буде те, про що мрію, будуть розмови про фінансову кризу, Помаранчеву революцію, сучасне мистецтво, інопланетян і котів. Зараз, тільки вибіжу звідси і...
...вибігла. Холодно. Нема, звичайно, нікого. Тупа беззмістовна сила самопереконування. Нема, курво, нікого, не розумієш? Темно. Як завжди - дорога додому. Супермаркет, аптека.
День був безкофеїновий - а ось вечір втоплю у чашці міцної кави, причепивши замість каменя шматочок лимона. Пара піднімається догори й розносить спогди, які у свідомості змішуються із тим іноземно-далеким, що слугувало моїм знеболювальним, для підтримання існування. Воно тепер теж мені не доступне. Відбувається реакція між спогадами й тим, що ще лишилось від знеболювання й штучного світла - і відбудеться вибух, відчуваю. Із сильною хвилею. Я постараюся зробити так, щоб загинуло якнайменше. Обираю внутрішні пошкодження. Щоб сказали, що готова до нової перемоги. А насправді лишиться оболонка, яка поступово знищиться.
Кава, отруєна лимоном. Фото на електронному носії. А те, з 2005 - у скриньці, до якої не заходила давно. Може, там вже є кажани. Не хочу задихнутись від пилюки того настрою - не зайду.
Не чекають. Не чекатимуть. Там, де Моє Світло, тепер є ті, кому воно потрібніше - бо вони Обрані.