Цвяхи
Я відішлю думки у відповідному напрямку. Вони мають вигляд хвиль, які притиснуть Німця до стіни так, що й не зрозуміє, що сталось. Вони увірвуться у Його свідомість і прикріплять її намертво до того, про що Він ніколи не замислювався. У всьому бачитиме мене, але не зможе згадати імені. Захоче контакту, але злякається гніву свого теперішнього господаря.
"Ти у рабстві, крилатий. З підрізаними крилами, аби не втік. На повідку, під каблуком. Ти - не вільна людина. Не людина взагалі, а просто в’язень досвідченого органу."
Unused? How could you want it if you have an experienced and checked human over you?
Мої думки цвяхами приб’ють Німця до певної точки на стіні, пофарбованій Його ж руками, подивлюсь на Нього з електронного джерела, а Він постарається позбутись образу, який не може чи не хоче пригадувати. Мої цвяхи впиватимуться у Німця на навчанні і особливо - у повітрі. Я прибиватиму Його до неба і не даватиму опускатися вниз, аж поки ота сила, що для Нього всемогутня, не стягне за штани на землю. Там я безсила. Цвяхи впадуть на землю і… Він таки наступить на них. Бо я пошлю ще таких хвиль-думок-цвяхів, Німець зачепиться і піде у тому напрямку, куди скажу я. Думатиму - і Його хвилею знесе туди, куди мені треба. Нехай і разом з паразитом, але знесе. Так, я вірю у те, що свідомість може створювати матеріальні речі. А також у те, що вона ж може спричиняти ті чи інші події. Вірю в передавання інформації, почуттів, емоцій, на відстані - на величезні. Без проводів, мереж, соціальних чи технічних, без посередників і додаткових пристроїв. Я просто думаю тут. Посилаю у тому напрямку хвилі своїх думок і знаю, що щось спливає у Його уяві, спогадах, що згадує дещо, що або хоче забути, або до чого байдужий.
Я спробую цвяхами причепити на місце Його крила. Хоча б декілька хвилин триматимуться, далі - не знаю, адже жива тканина не звикла до такого грубого ставлення. Та це - єдина теоретична можливість повернути Німцеві його самого, знову навчити літати. Нехай і на непристойно короткий термін часу Він зможе злетіти догори, де колись подумки, а часто - і фізично, жив, був собою. Можливо, зі своєї затишної клітки Німець іноді дивиться туди, згадуючи, як було? А чи знає Він, що там і мої хвилі були поряд? Наскільки могли, тримали Його вгорі. Тягли туди, куди треба було. А властивість цвяхів захищала від того, чого Він і так не боявся. «I have nothing to lose». Хвиль же не видно, та і якби втратив - то що? Мабуть, відчував, що скоро житиме у золотій клітці.
Впевнена: ціна буде величезною. Але я спробую повернути крила на місце хвилями гострих цвяхів, посилатиму їх безперервно, поки Німець хоча б трохи не зрушить з місця свою клітку. З нею, з господарем - може, таки злетить? У мріях: коли-небудь зруйнує оманливу в’язницю.
Присвячується німцеві, який втратив крила.
Опубліковано на ХайВеї.