Стажер (2015)
Я одночасно дуже люблю Голлівуд і так само його ненавиджу. Люблю за красиву картинку, увагу до деталей, потужний сценарій, психологічний зміст, змістовну драму та бездоганну гру акторів. Ненавиджу за одноманітність сюжетів, бо вже спочатку знаєш чим закінчиться, повсякчасне просування «американської мрії», підміну понять, типово розставленні акценти та все розжовано до найменших дрібниць.
Що ж є цікавого в цьому фільмі. А тут підійматися тема жінки-керівниці, що працює понаднормово у власній стартап-фірмі, яка за 18 місяців досягла великого успіху, через що чоловік звільнився з прибуткової та престижної роботи й став займатись дитиною та домашнім господарством. Це взагалі то другорядна сюжетна лінія, проте, вона стає з середини кіна, що домінує й перетягає на себе ковдру з головної. Взагалі сценаристи зробили блискуче хитрий хід, коли головну лінію сюжету наздоганяє другорядна і сама стає лінією що головує. Також філігранно змістили акценти зі стажера, якому 70 років, що дійсно є цікавим моментом всього фільму, на бізнес-вумен. І далі вже стали розкручувати складність поєднання сімейного життя з бізнесом. Потім з‘явилась обов‘язкова драма у вигляді подружньої зради чоловіка. Що ж робить наша героїня, вона його виправдовує, хоча каже, що розуміє, що це саме він неправильно робить. Так, вона це розуміє головою, а підсвідомо вона його виправдовує, й тим самим звинувачує себе, що постійно пропадає на роботі. І це прямим текстом лунає з екрана. Потім, зрештою вона його пробачає. Нонсенс. Той, хто зрадив один раз, з великою ймовірністю зрадить і другий. Наскільки ж це треба себе не поважати та бути на стільки не впевненою в собі (це нам теж показали коли вона ніяковіла від захоплення нею, як успішним бізнесменом, хоча вона без престижної освіти). Джерела цього скоріш за все лежать в дитинстві, нам лише трішки натякнули тим, що показали які в них погані стосунки з матір‘ю. Також фраза: "Мої батьки досліджують сон і вивчали мене все життя", можливо це й було тим основним моментом протистояння в дитинстві який заклав потужну дистанцію на довгі роки, у фільмі, до речі, вони так і не помирились. Тобто з одної сторони показ успішної жінки в бізнесі та не успішної в сімейному житті, з іншої сторони показ невпевненої в собі особистості, що відчуває себе не зовсім у своїй тарілці нарівні з іншими відомими бізнесменами, яку роздирають з середини купа протирічь, маючи свої дитячі травми та комплекси (не вчилась у Гарварді). Загалом, якщо прибрати Голлівудський лоск, знамениту "американську мрію" подану, правда трохи під іншим кутом, обов'язковий щасливий кінець (в житті насправді так буває вкрай рідко), то кіно гідне уваги, адже підіймає в котрий же раз феміністичні питання щодо жінки яка працює та патерналістичне суспільство яке це не дуже схвалює, хоча це зовсім не головна лінія оповіді, лише мимохідь одна фраза героїні про це говорить: "2015 рік, критикуємо успішних мам і досі? Серйозно?", проте питання як складно розірватись на два фронти: між кар'єрою та сім'єю тут підіймається гостро. Також присутньо багацько жартів та веселих моментів, відомий психологічний голлівудський трюк підсолодити драматичну пігулку, щоб зробити кіно для сімейного перегляду, це не добре і не погано, просто так є. Тому в принципі один раз глянути можна, до того ж блискуча командна гра у зв'язці Роберт Де Ніро та Енн Гетевей просто пречудова.
Була невеличка алюзія на кіно "Диявол носить Прада", де грає таж сама Гетевей, що працює стажером-помічницєю керівника глянцевого журналу, а тут вона сама в ролі керівника і знову фірма пов'язана з одягом.