«Очі янгола» (2001)
Цікава голлівудська драма. Тут восьминогом, обплутавши своїми мацаками життя героїні, стає дитяча травма та непорозуміння з батьками.
А тепер про все з самого початку, перепрошую у громади за спойлери.
Що ми маємо? 31-річну Дженіфер Лопес яка грає Шарон, якій приблизно стільки ж років. Вона працює поліцейською, здебільшого в нічні зміни, бо «менше трапляється аварій, вільна дорога, менше машин, менше людей, менше злочинів». Вона самотня, живе на квартирі, правда без кота (мінус один штамп), час від часу ходить на побачення які несвідомо перетворює на допит, і від яких її нудить, бо «першим же ж є питання, чи тобі доводилось колись вбивати людей», що просто бісить і доводить її до сказу. Тому що вона дійсно гарна поліцейська і сумлінно виконує свою роботу. Колеги її поважають і люблять, бо у фільму нам пару разів показали, що вони її прикривають, заступаються та допомагають, бо знають що вона зробить так само. Але в той же момент звертають її увагу на інколи жорстоке поводження з затриманими. А ось тут зупинимось докладніше. Бо це йде червоною ниткою крізь всю розповідь фільму.
Фемінізм раніше 2000-х майже не зустрічався в Голлівуді, тільки трішки, натяками, напівтонами, десь в глибині. Взяти хоча б «Віднесених вітром» там сильна героїня, що виживає в чоловічому світі. Але то інша епоха, а саме і ставлення до жінок там відповідне. Пройшло 140 років і що ми бачимо? Те що дівчина - поліцейський, цим нікого вже не здивуєш, проте в її адресу, від арештованих лунають, сексистські, мезогінні, обурливі та знецінюючи репліки з домішкою домагання та чоловічої переваги. Як Шарон на це реагує? Вибирає момент і лупцює. На зауваження колеги, що занадто жорстоко поводиться - «а ти б терпів якби це до тебе звертались?». Підґрунтя, по Фрейду, з дитинства. Що ж там таке трапилось?
З сім‘єю вкрай натягнуті відносини, можна сказати їх немає. Це сталося внаслідок того, що вона здала батька в поліцію, після того випадку коли той побив її мати, свою дружину. Про насилля саме в сім‘ї, яка є головною тематикою та основним чинником дій головної героїні в Голлівуді взагалі не пригадую. От саме після цього випадку зіпсувались відносини. Хоча Шарон вчинила правильно, проте батько настільки образився, що перестав спілкуватися, відмежувався і навіть заявив: «мені здається, що в мене немає дочки». Це що взагалі таке? Замість того щоб вибачатись, залагоджувати провину, піти в монастир прийняти постриг, він наїжджає на власну дитину, що принижує її гідність, руйнує авторитет батька в її очах, закарбовує в пам'яті упереджене ставлення до чоловіків, вона тепер як вогню боїться натрапити на такого як батько, тому вона і самотня. Лише випиває пиво з колегами в барі після роботи, жартує, ділиться своїми думками та плітками, але тримає їх всіх на відстані. Батько свідомо штовхнув її у світ провини за правильний вчинок. Чим започаткував дисонанс почуттів у дівчини, який її розриває з середини. Вона сама потім зізнається, що вважає навіть і через багато років, що правильно вчинила, але незбагненне відчуття провини тяжіє над нею. Скоріш за все саме тому вона пішла в поліцію, щоб підсвідомо витіснити відчуття провини за вчинок, яке їй нав‘язали, дією боротьби проти злочинності. Адже саме зацикленість на тому спогаді, а також ще одне почуття провини, що в той момент вона жодним чином не захищала мати, а лише її брат, гризе і донині. Тому підсвідомо перевтілюється у допомогу людям «чому мене ніколи не питають, а скільки людей я врятувала?» це витісняє, наче замінник, відчуття провини за те, що не заступалась за свою мати.
В той же час відчуття несправедливого покарання батьком дає імпульси короткочасної агресії, що виливається на роботі. Поліція - це своєрідний прояв довести собі, батьку, світу, що вона правильно вчинила. Така собі замісна терапія, проте все одно не спрацьовує. Навпаки все ще більш загострюється, коли її рідний брат вдарив свою дружину. Вона просто шокована цим вчинком. А невістка транслює заяложенні суспільні штампи: «раніше такого не було», «це тільки один раз, він більше не буде», «все нормально», «трішки посварились», «всі так живуть», «з ким не буває» і таке інше. При тому що має великий синець під оком. А на останок кричить Шарон: «геть з мого будинку», на намагання останньої, допомогти. Шарон миттю вибухає і лупцює брата: «ти такий самий як він!». Тут злість і образа на батька змішується з відчаєм та безнадією і знову виливається в акт агресії з її боку. Вона не може себе стримати, бо всі її ілюзії та сподівання рушаться одномоментно, бо брата з дитинства пам‘ятає як того хто «завжди захищав мати», а тепер і він перетворився на насильника в сім‘ї. Брат же ж замість того, аби розкаятись, валятись в ногах і залагоджувати провину, навпаки агресивно стартує на Шарон. Бо в нього з дитинства заклалась поведінка беззаперечного самця в образі батька, який бив матір і та не жалілась, і нікуди не уходила. Патерн спрацював безвідмовно. Вона розуміє всю свою безпорадність в даній ситуації, всі дитячі спогади заміщенні однією яскравою згадкою (нам достеменно невідомо скільки разів її батько бив дружину, скоріше за все не один раз виходячи з її фрази, «він завжди захищав мати»). Матір Шарон також дивує, терпить побої, не підтримує свою дочку, а навпаки через 30 років спільного життя знову вінчається разом зі своїм чоловіком. Це з категорії терпиться - любиться, б‘є означає любить, а що робити всі так живуть та інші стереотипні навіювання насадженні в суспільстві.
Фільм прям не по-голлівудськи копирсається в минулому, витягаючи поступово спогади через фрази головної героїні без флешбеків, як зазвичай вони полюбляють робити. Основний меседж прямо кричить, насилля в сім‘ї - це не нормально, це психологічні травми для дітей на все життя, а також закладається неправильна модель поведінки в сім‘ї.
Ті хто вже дивився скажуть: Стопе, це не основна сюжетна лінія! Так, це бекграунд. Основна сюжетна лінія про кохання між двома самотностями, Шарон та Кетчем. Один побудував між собою та світом міцну стіну з відчуття провини за автокатастрофу і відгородився повністю. Вона з психологічними травмами, буквально вигнана з батьківського життя, бореться зі злочинністю та почуттям провини змішаним з образою та нерозумінням. Вони не могли не зустрітись, щоб допомогти один одному подолати своє почуття вини. Все так, але це той дуже рідкий випадок, коли бекграунд затьмарює за своєю багатогранністю та змістовністю основну лінію сюжету.
До того ж дуже нетиповий кінець як для Голлівуду. Не дивлячись на те, що Шарон вирішила зробити крок назустріч батьку і помиритись, навіть не крок, а цілих два, і згадала добрий, хороший спогад про нього з дитинства, це ні до чого не призвело, все залишилось на своїх місцях. Хепіенду у відносинах з батьками не відбулось і почуття провини тільки посилилось та ускладнилось.
Резюмуючи хочу зазначити, що це багатошарова психологічна драма про вплив домашнього насилля на життя дітей і до чого це може призвести надалі, навіть накласти відбиток на відносини брата з сестрою, не дивлячись на те, що вони добре дружили в дитинстві.