Black metal
Вирішив трусонути стариною, а разом з тим закрити black metal гештальт та послухати-зацінувати гурти до яких все руки не доходили, а зараз якраз є час та натхнення)
Anaal Nathrakh - вельми цікавий та неоднозначний британський дует, який грає поєднання грайндкору та блек-металу, що дісно є цікавою ідеєю, яка сама по собі рідкісна і безумовно має перспективу та слухачів. Найдивніше те, що мені подобаються окремо як грайндкор (дуже подобається) так і блек-метал (трохи менше) але чомусь це поєднання мене не вразило, ба навіть більше не сподобалось. Мабуть ці два музичних стилі настільки різні та самодостатні, що при прослуховуванні постійно майорила думка, що вони постійно перетягують ковдру один в одного 🤷🏻♂️
Nargaroth- старий знайомий безкомпромісний блек-метал з Німеччини. В кращих традиціях жанру, які випестували норвежці ще на початку 90-х, протягом всієї дискографії не відхилились ні на йоту, навіть додати немає чого. Молодці, так тримати)
Gehenna - норвезький гурт з самого серця чорного металу, непоганий тру блек-метал хоча зірок з неба не хапає, десь приблизно під кінець альбому «Seen Through the Veils of Darkness» я навіть заснув, настільки все було одноманітно, повільно та не цікаво. Але вже з третім альбомом «Admirion black» я збадьорився і з задоволенням прослухав, адже хлопці додали троха дез-металу, швидкості та агресивності виконання і все зазвучало набагато краще, а з наступними альбомами ще краще і красивіше)
Taake - коли ми кажемо True Norwegian Black Metal то маємо на увазі «чудову семірку» батьків-засновників цього жанру (Mayhem, Emperor, Immortal, Burzum, Gorgoroth, Darkthrone, Satyricon) але до цього списку сміло можна додати цей норвезький гурт, так як відповідає всім канонам, правда в останніх альбомах де-не-де з‘являються хеві-металеві солякі та загравання на банджо, але то виключення, бо загалом це замогильно жахливий гріммівойс, занудно-тягучі гітари та напівпритомні барабани, все по канону)
Negură Bunget - нащадки Влада Цепеша нарізають доволі непоганий блек-метал.Тру вони чи не тру, хай в цьому розбираються музичні критики. Вже в третьому альбомі трішки додається цікава, трохи незвична для блеку соло-гітара, яка виграває мелодії, а з наступного вони щільно уходять в atmospheric black metal, дивне слово це атмосферний, бо його можна застосувати до будь-якого гурту якй грає, бо створює незабутню і притаманну виключно йому атмосферу) але оскільки блекарі своєрідні поціновувачі, то всюди де лунають якісь звуки синтезаторного характеру ліплять ярлик атмосферік блек-метал) а з подальших альбомів гурт занурився в прогресив та фолк-метал з елементами блеку. Проте цей гурт дуже сподобався, цікава музика, багато різноманітних комбінацій та поєдань мелодій, ритмів та співу)
Belphegor - австрійці вирішли не йти складним шляхом як Behemoth, а відразу додали дез-металу до блеку і трохи гроулу до купи з харшем, вийшло пречудово, потужно, динамічно та сатанічно))) поєднання дезу та блеку, цей потужний бласт-бит, треш, угар і гітарні солякі, завжди мені подобались більше ніж нудне блекове гітарне дрочілово на тлі ледве жевріючих барабанів та постійно здихаючого вопіння або хрипіння соліста. Так загалом гурт не поганий, хоча нічого надзвичайного в його музиці немає. Є парочку альбомів німецькою мовою.
Graveland - польський тру-блек-метал, нудний, повільний та монотонний, за всіма канонами жанру, проте альбомів одноманітних наштамповалі туєву хучу))) єдине що зацікавили два альбома польською мовою)
Judas Iscariot - американський one man project, unholy true black-metal за всіма канонами, але і є скупі інструментальні солякі з мелодією, проте дуже мало, бо мелодія в блек-металі це не тру. Ідеально підходить для фону при читанні технічної літератури)
Dimmu Borgir - цей норвезькій колектив з першої ж секунди дав зрозуміти, що в них є мелодія і піанінко. Дуже непоганий симфо-блек-метал, мені навіть трохи сподобалось. Вокал, мелодія, ударні все збалансовано та органічно звучить, атмосферно та симфонічно, хоч і не true black, але мабуть це і на краще для них. А починаючи з альбому «Puritanika Euphoric Misanthropia” починається лютий та жорсткий бласт-біт та більш потужний та щільний гітарний саунд, який продовжується до останнього альбому, мені це найбільше сподобалось.
Sigh - цікаві японськи блек-мітоличні розбишаки не змогли втриматись, та додали троха хевіметалу, чим дуже мене потішили та розрадили. На даний момент поки що найцікавіший гурт з даного субжанру)
Abruptum - що таке нудьга та туга по шведські це сюди. Просто тотааааальна нудьга разом з індастріалом, електронікой та нойзом)))
Black Funeral - американська формація, яка свій перший повноформатник випустила в 1998році, але за якістю запису більш схоже на 92-й, вокал явно за кращими традиціями злямзили у Куортона, тому що тру енд івел. Хоча це внесло какофонії в сам запис, ударні не чіткі, гітари розмазані мов манна каша по тарілці, карочє такий собі блек. В подальших альбомах вони трохи виправили ситуацію з якістю звучання і навіть запхали частково ембіент, але відсоток какофонічності вокалу залишився, зза чого псує все враження від гурту.
Enthroned - бельгійський безкомпромісний, жорсткий, класичний unholy black metal, в найкращих традиціях жанру, немає чого ні додати ні відняти. Але з альбому “Carnage in Worlds Beyond”(2002), подача стала більш агресивною, драйвовою та веселішою: щільна стіна гітарного звуку, ярчіше виражений вокал, задвинуті на другий план барабани, які в подальшому виходять на передній, завдячи сому з‘являються шедеври на кшталт “Blacker than black”. З кожним альбомом відкривається з нової сторони, то хор зафігачуть, то сопілочки, то соляки гітарні, коротше кажучи стараються пацани. Дуже гарна група.
Shining - швецький гурт, історія якого цікавіша за музику яку вони грають, такий собі типу суїцидальний, депресивний та мізантропічний блек який плавно переходить в пост-блек і назад, а також містись вкраплення дарк-вейву та авангарду і є навіть Місячна соната, останній альбом взагалі якійсь рокапопс. Але музичну складову депресивно-суїцидальної, мізантропічної тематики недотиснули до кінця, не відчувається, на одних лише текстах не вирулиш.
Borknagar - ці талановиті і вельми цікаві норвежці, майже як усі групи такого ж жанру, почали з класичного блеку, трохи нудного, не зовсім гарної якості та не вельми гарного, проте, де-не-де вже відчуваєються нотки вікінгівського прогресиву. Вже другий альбом замітно починає тяжіти до вікінг металу, а третій то є вікінг метал, хоч трохи і незграбний місцями. А з третього полився чудовий вікінг до самого кінця)
Drudkh - якимось дивчим чином повз мене пройшов цей вельми чудовий харківський гурт. Грають пречудовий блек, не агресивний та не злий. Щільна, проте ненав‘язлива стіна гітарного звуку, збалансовані та неквапливі барабани, насичені тарілками та перкусією, помірно рикаючий вокал, забагато, як на мене, середніх частот, але така дань моді блеку. Всі інстументи ідеально зведені ніхто нікого не перекриває, а доповнює. Як би це не дивно звучало але це такий собі медитативний блек на таматику українського фолькльору, історії та віршів Шевченка і інших поетів. Трохи нагадує Бурзум, проте це наче його покращана версія, якісніше і набагато краще підібрано та зіграно мелодії. Але музика не завжди рівна та одноманітна, чергується часто-густо з чистими гітарними соло, експресивними барабанами, активним вокалом чи навпаки притлумленим, вкрапленням флейт, сопілок, кобзи та інших музичних інстументів. Є взагалі повністтю інструментальний альбом де грають акустичні нітари та інколи з сопілкою. Виконують англійською та українською мовами, що вельми приємно. Годний блек, один з найкращих з того, що я слухав.
Solefald - перший альбом дуже нагадує Крендєлєй. Такий собі блек-метал із міксом чистого вокалу, скрімінгу та гроулу, та чіткою мелодією. Лунає піаніно. З другим альбомом все різко змінюється. Блек поступово зникає, з‘являється пост-блек який плавно переходить в дичайшій авангард.
Khors - old school black metal який виготовляють в Харкові. Гарний, сильний, яскравий. Сильні та швидкі ударні, шикарний вокал, потужні гітари, все класично та канонічно, нічого зайвого. Проте вже в третьому альбомі, музику вони зробили важче, повільніше і на перший план виходить соло-гітара. Також тексти як англійською, так і українською мовами, що досить приємо)
Kroda - дніпровці нарізають щільний та потужний паган-блек, з вокористанням як фольклору так і народних інструментів типу сопілки, але при цьому не скочується в фольк-метал, хоча балансує на межі. Тексти українською мовою. Але в подальших альбомах почали більше додавати фолку, а «Навій схрон»(2015) взагалі на 80% інструментальний трохи з додаванням ембіенту. Дуже порадувала переспівка української народної «Ой на горі та й женці жнуть».
Old Man’s Child - хороший, добротний, класичний норвезький melodic black metal на тверду 5-ку.
Arcturus - норвезьки чувакі заповзято почали грати на перших альбомах atmospheric black metal, з синтезатором, трошки з хором, чудовим скрімінгом та красивою соло-гітарою. Проте вже з другого альбому пішов чистий вокал і група грає progressive metal, а далі додається авангард до прогметалу і така суміш виявляється доволі непоганою, проте я все ж прихильник першого алибому.
1914 - молодий львівський колектив який рубить blackend death/doom метал. Низьконалаштовані, важкі гітарні рифи притаманні сладж-металу, наче тягнуть тебе до низу, темп по повільний то швидкий, ударні то виходять на передній план то на фон. Взагалі поєднання цих стилів вельми цікаве, хоча тематика війни в піснях не моя улюблена, але раз слуханути можна.
На цьому все)