Обережно - інформаційна війна посилюється
Що прикріші справи у росіян на військовому фронті, то більше зусиль докладають вони на інформаційному, просуваючи потрібні їм тези спочатку в голови неперебірливих споживачів телеграм-лайна, а звідти і до сегменту так званих “поміркованих”.
Днями прочитав про те, що США запланували постачання Україні зброї до 2024 року. Але не просто факт, а вже з коментарем: мовляв, війна не закінчиться ні цього, ні наступного року.
Ну і, як водиться, про перехід війни у довготривалу фазу, яку нам витримати складніше.
До купи і “величезний запас витривалості”, і “невичерпність російських ресурсів”, і навіть указ того полурослика про збільшення чисельності кандидатів у трупи - як “приховану мобілізацію”.
Звісно, все це гра надто збудженої інформогноєм уяви. 2024 рік - це просто дата. Як той банан панни Фройдової.
Ба більше, ми про цю дату знали ще з травня: це програма ленд-лізу на один бюджетний рік (з жовтня 2022 по жовтень 2023), фактичне постачання за якою, вочевидь, триватиме аж до січня 2024 - у жовтні стануться останні закупівлі зброї.
Але це ще не все.
От припустіть на хвильку, що 1 вересня (я теж люблю “сакральні” дати) розпочнеться давно анонсований контрнаступ ЗСУ. “Нептуни” і “гарпуни” відпрацюють по морським і береговим цілям в Криму. “Хаймарси”, чия реальна кількість відома лише Генеральному штабу, зметуть оперативні тили росіян і помножать на нуль їхню “кривизну землі”. По передньому краю десь у Снігурівці пройдеться штурмова авіація, а потім мої улюбленці ¨Сталеві янголи” продемонструють решткам виродків, що означає на практиці гасло “Волею і залізом”.
А десь числа 10-го вересня той російський комполку, який не прогулював курси “Постріл”, раптом впізнає силует М-1 Abrams у броньованій машині, що суне просто на його КП. Чи посипляться? Та куди ж вони подінуться!
Уявили? Добре.
А тепер уявіть іще одне: десь на кінець року ЗСУ виходять на межі 23 лютого і наше сонечко ЗЕ за спиною союзників підписує з хуйлом щось на кшталт нового “мінську”. То союзникам припиняти постачання зброї? Якби це сталося так, я особисто вважав би це зрадою: без поповнення витраченого озброєння і подальшого насичення ЗСУ зброєю ми приречені вже наступного року знову ловити десант у Гостомелі та класти сотні життів під Охтиркою.
Наразі відбувається повне переозброєння наших Збройних Сил на натівську матеріальну частину. Це тривалий процес, насправді: наприклад, за радянськими стандартами повна заміна БТТ на нові зразки у мирний час тривала 25 років! В принципі, ті самі терміни ми бачимо і в сучасних європейських арміях.
Україна мусить пробігти цю дистанцію за рік. Та ще й під час війни. Звідки це візьметься? А лише від Заходу - ми власних танків, БТР та навіть боєприпасів за стандартами НАТО ще не виробляємо, на жаль. Ось вам і “до 2024 року”.
Загалом, я дуже здивуюся, якщо постачання зброї припиниться у 2024, 2025 чи навіть у 2030 році, бо це означатиме, що в НАТО нас не візьмуть.
Окремий привіт любителям “історичних паралелей”, які вони черпають з викривленої у шизофренічному вимірі радянської історії.
Я про те, як на боці Сталіна у 1941 грав “генерал мороз”. Мовляв, і танки німецькі не заводилися, і літаки не літали, бо пальне і мастило замерзали при мінус тридцять за бортом. Угу. Тільки от двигуни німецьких танків працювали на бензині (синтині), а радянські мали дизельні силові установки. Коментарі потрібні?
Причини поразки німців під Москвою полягали у зовсім іншій площині, і “скорочення лінії фронту”, з якого так глузували радянські придурки, було єдиним правильним стратегічним рішенням. Любителі історичних паралелей забувають, що за успіх (ну як сказати - успіх, з огляду на подальший перебіг війни) сталінські “сратеги” розрахувалися Україною.
А перемогою завдячують виключно допомозі союзників, які справно поповнювали парк угроблених танків своїми “шерманами”, “валентайнами” і “черчиллями” (близько 20% БТТ РСЧА під час війни складали саме танки союзників) і літаків - “харрікейнами”, “бостонами”, “кобрами” та “тандерболтами” (п’ята частина авіапарку бойових машин СРСР).
Окреме паскудство - стверджувати, що наші втрати є більшими за російські.
Мовляв, з огляду на нескінченні людські ресурси росіян, тривалої війни ми не витримаємо. Дійсно, наші втрати тяжкі, бо за кожного із загиблих болить душа.
Але втрати наші цілком офіційно озвучені: на середину поточного місяця вони склали близько 9 тисяч убитих.
Порівняйте це із 45 тисячами ворожих втрат (це лише підтверджених).
Співвідношення втрат сторін, що обороняються і атакують, 1:5. Це, вважайте, провал для наступаючих. Це практично чиста перемога стратегічної оборони.
Адже тим, хто наступає, треба не лише прорвати оборону, а й закріпити та розвинути успіх. Без цього всі жертви втрачають сенс. А от розвивати його нема чим.
Скінчилися “розвивателі”.
Стратегічно скінчилися, бо 40/130 млн - це лише 1:3. Ба більше, всі ці співвідношення узяті із статутів фактично часів ДСВ. Нинішня війна, як вже неодноразово казали, це війна техніки, дронів, дистанційних засобів ураження. І тут ми вже маємо перевагу, яка лише зростатиме. В рази. Ні, звісно, завжди можна сказати, що Генеральний штаб нам бреше. Але це вже підлість, якщо не пряма праця на ворога.
Про гадання на зведеннях Генштабу я вже не кажу: якщо дивитися на кавову гущу, кажуть, нареченого можна побачити. Але зазвичай там непристойність вимальовується. Не варто вдавати з себе стратега, не беручи до рук навіть підручника з тактики.
В.Саркісян
Днями прочитав про те, що США запланували постачання Україні зброї до 2024 року. Але не просто факт, а вже з коментарем: мовляв, війна не закінчиться ні цього, ні наступного року.
Ну і, як водиться, про перехід війни у довготривалу фазу, яку нам витримати складніше.
До купи і “величезний запас витривалості”, і “невичерпність російських ресурсів”, і навіть указ того полурослика про збільшення чисельності кандидатів у трупи - як “приховану мобілізацію”.
Звісно, все це гра надто збудженої інформогноєм уяви. 2024 рік - це просто дата. Як той банан панни Фройдової.
Ба більше, ми про цю дату знали ще з травня: це програма ленд-лізу на один бюджетний рік (з жовтня 2022 по жовтень 2023), фактичне постачання за якою, вочевидь, триватиме аж до січня 2024 - у жовтні стануться останні закупівлі зброї.
Але це ще не все.
От припустіть на хвильку, що 1 вересня (я теж люблю “сакральні” дати) розпочнеться давно анонсований контрнаступ ЗСУ. “Нептуни” і “гарпуни” відпрацюють по морським і береговим цілям в Криму. “Хаймарси”, чия реальна кількість відома лише Генеральному штабу, зметуть оперативні тили росіян і помножать на нуль їхню “кривизну землі”. По передньому краю десь у Снігурівці пройдеться штурмова авіація, а потім мої улюбленці ¨Сталеві янголи” продемонструють решткам виродків, що означає на практиці гасло “Волею і залізом”.
А десь числа 10-го вересня той російський комполку, який не прогулював курси “Постріл”, раптом впізнає силует М-1 Abrams у броньованій машині, що суне просто на його КП. Чи посипляться? Та куди ж вони подінуться!
Уявили? Добре.
А тепер уявіть іще одне: десь на кінець року ЗСУ виходять на межі 23 лютого і наше сонечко ЗЕ за спиною союзників підписує з хуйлом щось на кшталт нового “мінську”. То союзникам припиняти постачання зброї? Якби це сталося так, я особисто вважав би це зрадою: без поповнення витраченого озброєння і подальшого насичення ЗСУ зброєю ми приречені вже наступного року знову ловити десант у Гостомелі та класти сотні життів під Охтиркою.
Наразі відбувається повне переозброєння наших Збройних Сил на натівську матеріальну частину. Це тривалий процес, насправді: наприклад, за радянськими стандартами повна заміна БТТ на нові зразки у мирний час тривала 25 років! В принципі, ті самі терміни ми бачимо і в сучасних європейських арміях.
Україна мусить пробігти цю дистанцію за рік. Та ще й під час війни. Звідки це візьметься? А лише від Заходу - ми власних танків, БТР та навіть боєприпасів за стандартами НАТО ще не виробляємо, на жаль. Ось вам і “до 2024 року”.
Загалом, я дуже здивуюся, якщо постачання зброї припиниться у 2024, 2025 чи навіть у 2030 році, бо це означатиме, що в НАТО нас не візьмуть.
Окремий привіт любителям “історичних паралелей”, які вони черпають з викривленої у шизофренічному вимірі радянської історії.
Я про те, як на боці Сталіна у 1941 грав “генерал мороз”. Мовляв, і танки німецькі не заводилися, і літаки не літали, бо пальне і мастило замерзали при мінус тридцять за бортом. Угу. Тільки от двигуни німецьких танків працювали на бензині (синтині), а радянські мали дизельні силові установки. Коментарі потрібні?
Причини поразки німців під Москвою полягали у зовсім іншій площині, і “скорочення лінії фронту”, з якого так глузували радянські придурки, було єдиним правильним стратегічним рішенням. Любителі історичних паралелей забувають, що за успіх (ну як сказати - успіх, з огляду на подальший перебіг війни) сталінські “сратеги” розрахувалися Україною.
А перемогою завдячують виключно допомозі союзників, які справно поповнювали парк угроблених танків своїми “шерманами”, “валентайнами” і “черчиллями” (близько 20% БТТ РСЧА під час війни складали саме танки союзників) і літаків - “харрікейнами”, “бостонами”, “кобрами” та “тандерболтами” (п’ята частина авіапарку бойових машин СРСР).
Окреме паскудство - стверджувати, що наші втрати є більшими за російські.
Мовляв, з огляду на нескінченні людські ресурси росіян, тривалої війни ми не витримаємо. Дійсно, наші втрати тяжкі, бо за кожного із загиблих болить душа.
Але втрати наші цілком офіційно озвучені: на середину поточного місяця вони склали близько 9 тисяч убитих.
Порівняйте це із 45 тисячами ворожих втрат (це лише підтверджених).
Співвідношення втрат сторін, що обороняються і атакують, 1:5. Це, вважайте, провал для наступаючих. Це практично чиста перемога стратегічної оборони.
Адже тим, хто наступає, треба не лише прорвати оборону, а й закріпити та розвинути успіх. Без цього всі жертви втрачають сенс. А от розвивати його нема чим.
Скінчилися “розвивателі”.
Стратегічно скінчилися, бо 40/130 млн - це лише 1:3. Ба більше, всі ці співвідношення узяті із статутів фактично часів ДСВ. Нинішня війна, як вже неодноразово казали, це війна техніки, дронів, дистанційних засобів ураження. І тут ми вже маємо перевагу, яка лише зростатиме. В рази. Ні, звісно, завжди можна сказати, що Генеральний штаб нам бреше. Але це вже підлість, якщо не пряма праця на ворога.
Про гадання на зведеннях Генштабу я вже не кажу: якщо дивитися на кавову гущу, кажуть, нареченого можна побачити. Але зазвичай там непристойність вимальовується. Не варто вдавати з себе стратега, не беручи до рук навіть підручника з тактики.
В.Саркісян