Зелені свята
Ми познайомилися в останній вечір 2009 року в компанії у спільних друзів. Ти за своїм ніком був мені відомий давно. Я зі своєю дивовижною здібністю до не впізнавання навіть будучи не однократно представленою людям, була для тебе всеодно новинкою.
Новий рік зустріли в вагоні метро над Дніпром, пляшки шампанського ходили по колу як трубки миру разом із підмороженими олів’є і підгорілою домашнею піцею. Потім каталися на клейонках у Парку Слави і грали у міні-футбол.
В ейфорії веселої зимової ночі я сміхом відповіла на щедро долиту в келих із шампанським горілку. А на ранок лежала у ліжку, вперши носа до стіни, і не знала, на якому світі перебуваю. Ти ліг іззаду і закинувши руку мені на сідницю, видихнув в потилицю теплим перегаром:
- Поговорим?..
Розмови не вийшло з огляду на стан мого тіла та свідомості.
Того разу мене не впізнала навіть найдавніша подруга - я не взяла зворотній квиток.
- Ого! Це на тебе не схоже!
Ввечері ми, здається, ходили на «Аватар» в 3D, а наступного ти потелефонував їй і сказав, щоб разом зі мною приходила в гості.
Поцілунок гарячими вустами на зимовому балконі з видом у колодязь багатоповерхівок зі спортивним майданчиком на дні.
Залишитись у тебе на ніч мене вмовляти не довелося.
Подруга зі своїм кавалером відбули на таксі. Наступного ранку із здивуванням хитаючи головою вона казала:
- Блін, це найнеочікуваніший paring року! До того ж - від самого його (року) початку
Пам’ятаю, мені не було шкода для тебе жодної ніжності. Можу собі уявити, як відчайдушно і жорстоко діє такий прийом на самотніх, зголоднілих до жіночої ласки чоловіків. Я тебе, оскільки ти в мені подобався, спробувала спочатку на смак, ніби авансом для майбутньої власної втіхи. А потім іще раз. І іще раз… І так я роздала тобі всі аванси, а самій мені нічого й не дісталось. Проте, це тільки жінка (або тільки я) може залишитися незаймоною втішеною, як тієї ночі я.
Пам’ятаю, на ранок сказала:
- Можливо, ти маєш які плани на сьогодні…
Ми купили квитки на Подільський експрес разом кожен до себе додому.
Того вечора в оксамитовому вагоні я ніколи не забуду: ти клав мені голову на коліна, я тобі - руки на груди і мені, що залишилася не втішеною минулої ночі, хотілося тебе із просто диявольською силою.
Уже так все забулося і тільки тепер, коли пишу це все, згадую, що тоді ти взяв мої долоні у свої і запитав:
- Ти будеш до мене приїжджати?
Жодні освідчення в коханні тоді і в долю не падали цим словам! Це був гарячий мед на зимне тіло, холодний сніг - на розгарячене.
Я вийшла у Вінниці. Ти поїхав долі в глиб Поділля.
Наступні декілька днів я ледве себе стримувала від телефонного контакту. Ледве дочекалася Різдва, щоб приплести до sms якесь різдвяне диво. І почалося…
Тих повідомлень вже давно нема. Але я пам’ятаю, якими жаданими вони були!
Я приїжджала просто. Без довгих приготувань, обіцянок, планувань, а потім - відмов і маловірогідних пояснень і виправдань. Сьогодні домовились, я повідомила номер поїзда і вагону, а наступного дня ти вже зустрічаєш мене на вокзалі. По телефону ми говорили мало. Та і взагалі говорили мало, особливо про почуття. Я не лізла тобі в душу, тільки раз ти мені розповів про свою дружину, а я тобі - про колишнього чоловіка. Натомість охоче вела розмови про твого сина, невпинно, а головне - що взагалі для мене було нехарактерно - щиро оповідала про історії з дитинства і не тільки. Я впустила тебе до свого життя, такого, як сама хотіла, такого, яким жила. Я тобі одного тільки не сказала, того, що і пояснювало мою поведінку - у мене був друг у статусі постійного мого партнера…
Того літа я була здивована, що показала тобі Львів, а звідти ми разом поїхали у Київ. В кінці серпня ми бачились востаннє. Поверталися з Одеси, я вийшла в Вінниці, ти поїхав далі в місто герой.
В вересні він черговий раз перебував в Україні, ти марно намагався мені додзвонитись. В мене не було на той час ні особливої можливості, ні, в принципі, бажання з тобою до розмови і я не відповідала. Якось вночі отримала повідомлення: «Нам треба поговорити». Треба, любий, і сама знаю. Але краще б тієї розмови не відбувалося… Наступного дня дорогою на роботу я тобі подзвонила.
- Я просто хотів сказати, що якщо тобі колись щось буде потрібно, ти завжди можеш розраховувати на мене і мою допомогу.
- Санні… я просто так думала, що нас з тобою це не торкнуться, це з’ясовування стосунків… - Я затхнула. - Ммммм, це для мене так…
- Добре. Бувай.
Твоє «бувай» іще довго гуло мені в голові. Як передсмертний вистріл. І потім - майже дворічна тиша.
Називаю сє Шьвєта
Бо народила сє на Зелені шьвєта
Цього року Зелені свята випали на самий початок червня.
Як завжди я купила квитки до Києва заздалегідь. А ще раніше я повідомила свою подругу про цей приїзд і між іншим, але наполегливо декілька разів про це нагадувала по телефону. За день до поїздки я здійснила контрольний дзвінок.
- Так, я завтра в Києві. Ти пам’ятаєш?
- Е-е-е…
Запала, вже до якої я завжди готова, тиша.
- Ні, ти якщо маєш які плани, то кажи. Я тоді собі по-іншому спланую.
- Мене просто тут запросили на день народження, в Тернопіль… А! До речі, … - і вона назвала твій нікнейм.
- )). І-хі-хі… А мені з тобою не поїхати?.. ))
- Ну-у-у… я не знаю… А хочеш?
Ну, звичайно, я ж хотіла. І відповіла.
- Ну, я б могла. Але просто не знаю, як …
- А давай, я зараз в нього запитаю. Ми саме зараз тут у чаті спілкуємось.
- Ну, запитай.
- Давай. Я тобі зараз передзвоню.
- Давай!
Під час цієї розмови я саме їхала в трамваї. Я не встигла доїхати до призначеної зупинки. Задзвонив телефон.
- Буде радий бачити.
- !!! Буде радий бачити, - повторила я. - От, бачиш, це ж Санні - він добрий…- А самій стало аж так тоскно від того, як я з тобою вчинила. - Добре, тоді я зараз їду просто на вокзал і купую квитки.
Я не буду приховувати, що я була щаслива, що буду тебе бачити. Не буду приховувати, що мене доймала ще і славнозвісна (чи то, бува, горезвісна?) котяча цікавість. Від подруги мені стало відомо, що у вашій розмові йшлося про присутність Тані і я собі здогадувалася, якої. Не буду приховувати, що мене це бентежило і лякало. Як і взагалі та обставина, що нам належить з тобою зустрітись. Але попри це усе - я була щаслива, що буду тебе бачити!
Я поміняла квиток до Києва о 6:48 на той, що на потяг у протилежному напрямку о 6:59, з незрозумілою касирці посмішкою. Так від’їзд відбудеться за планом, але в абсолютно протилежному напрямку.
Гарний у Тернополі вокзал. Я б сказала простий. Іди собі, куди хочеш, все як на долоні, без обмежень і перепон.
Я рада, що ми години 3 просиділи на другому поверсі біля вікна в піцерії, розглядаючи згори весільні пари, обговорюючи весілля, що чекали на нас цього серпня. Її - власне, мене - сестрине. Я не скажу, що поспішала на зустріч з тобою - боялася. Та скільки не тягни, всеодно кінець приходить. Вона подзвонила тобі, домовились, куди підходимо до тебе. Посиділи іще перед твоїм будинком.
Ти підійшов своєю відомою веселою ходою відчайдушно добрий. З першого погляду мені здалося, ти погладшав, але я не могла тебе розглядати, взагалі намагалась на тебе не дивитися, намагалася до тебе не звертатися, не знала, куди примостити себе в твоїй квартирі, куди подіти погляд.
Що то твій син, а то твоя дружина, я не одразу зрозуміла. В них так багато спільного між собою і мені видалося - так мало з тобою.
Я намагалася не задумуватися, як там налагодилось усе між вами, тільки ти почав палити. Чим більше я пила, тим легше ставало відсторонитися від досвіду минулого. На певному етапі я взагалі почала тебе не помічати - ставало вільніше.
Вже в кінці вечора ми вдвох пішли проводжати одну із гостей. Коли поверталися, почався дощ. Блищало озеро, блищав асфальт, блищали мені перед очима на склі окулярів краплі дощу.
Ми підходити все ближче додому і я розуміла, що коли не зроблю спробу поставити крапки над і, собі не пробачу
- Послухай, - я назвала тебе по імені, - якщо я образила тебе, ти мені пробач…
- Ні!
- ?!
Ти відповів так твердо і зненацька.
- Ні - не пробачиш чи ні - не образила?
Ти відповів лише однією фразою.
- Ты - прекрасна!
Ми зайшли уже на газон перед проїзною частиною. Через дорогу вже був твій дім.
- Тоді переведи мене через дорогу, - сказала я на ходу і засунула свою долоню в твою.