дружба як ідеальна любов
«Любовь есть закон» - з’явилися написи по Києву. А що таке любов? Чи існує вона взагалі, а чи є лиш витвором трубадурів 12 ст, вшитим нам у підкірок поняттям «куртуазної любові», вигаданим у провансальській Франції за середньовіччя? Принаймні, саме такої думки притримується Дені де Ружмон у його «Любові і західній культурі». Ця книжка прийшла до мене фінальним акордом до майже річних роздумів про любов.
Що таке любов? Однозанчної відповіді не буде ніколи, бо немає точного визначення любові і кожен трактує її так, як йому заманеться. Тож говорячи зараз про кохання, я буду виходити з власного досвіду і того спектру почуттів, які я відчувала або можу собі уявити.
Коли закохуєшся, то тіло наповнюється купою почуттів. Екзальтований стан, екстаз, дуже сильне емоційне розхитування від крайньої точки щастя і до крайньої точки муки та розпачу. Нам хочеться бути з людиною, говорити з нею, чути її, мати з нею фізичний контакт. Ми захоплюємося людиною. Важко одразу сказати, чим саме. Скоріш за все, сукупнім образом коханого чи коханої. Рідко хто закохується у розум чи почуття гумору. Ні, нам подобається у людині все. І от тут десь лежить межа між дружбою і стосунками. Адже якщо ми захоплюємося людиною, перебуваємо з нею, навіть торкаємося її - це називається дружбою. Або, якщо вже аж надто захоплюємося, то це є стосунки між учителем та учнем. І ось тут з’являється дуже цікава і пісдтупна річ, яка відмежовує дружбу від любовних стосунків. А саме: нам враз хочеться володіти людиною. Щоб ця людина виділяла нас з-поміж натовпу і належала саме нам.
Чи допускає дружба виділяння з-поміж натовпу? - Так. Гарні друзі одне для одного завжди є особливими і мають сильні ніжні почуття прив’язаності. Чи допускає дружба володіння? Ні. Отже, саме володіння відділяє дружбу від любовних стосунків.
Але тут я вбачаю брак логіки. Все починалося із того, що нам подобалася людина, її особистість та індивідуальність. Вона стала такою у певному середовищі, за певних умов. А тут ми хочемо цю людину з умов витягнути, закрити під скляним ковпаком і сказати: «МОЄ». Я розглядаю крайні форми власництва, де людину обмежують у спілкуванні з друзями (особливо протилежної статі) або у занятті улюбленими справами (наприклад, жінка вважає, що чоловікові не треба більше ходити на тренування чи там страйкбол, бо «дєлом займісь»!). Таким чином людину, яку ми полюбили у її багатогранності і з усіма страйкболами та друганами, ми починаємо змінювати під себе. Тут я мушу зробити невеликий відступ і означити, чим є справжня любов. Для мене (ну і Фромма, що вже) істинною любов’ю є любов матері до дитини. Це абсолютне прийняття і всепрощення, в ідеалі - повага до людини, якою б вона не була. В ідеалі - відсутність ревнощів і осуду. Ми говоримо про нормальні вияви материнської любові, без збочень, які дуже часті, на жаль.
Так от, повертаємося до стосунків, до яких примішалося власництво. Перший варіант таких стосунків, характерний більше чоловікам, це варіант «людина-річ». «ти моя, я розпоряджаюся тобою як хочу». «З чого це я маю тебе комусь давати? Ти моя!». Другий варіант, більш притаманний жінкам: «Ти мені зручний». Ти заробляєш гроші і годуєш мене і моїх дітей. Завдяки тобі я маю статусні речі. Або: ти готуєш мені їсти і прибираєш у хаті, і я можу про це не турбуватися. Така собі взаємовигода.
Але стривайте, чи є тут любов? Є взаємовигода і є поводження як з річчю (якою можна пишатися, можна показувати, але навряд чи ви дасте улюблену річ у користування). Як казав один хлопчина: щоб перевірити, чи дійсно жінка любить, дайте їй повну фінансову незалежність. Чи багато після цього жінок лишиться зі своїми чоловіками? Ой, небагато.
Отже, є річ. Річ неживу легше дати у користування комусь,бо річ не має свідомості і волі. І хоч як ви любите свою машину, та все ж можете дати другові покататися і машина зрештою повернеться до вас. А жінку ви навряд чи дасте. Бо жінка має волю і розум, і їй інший може сподобатися більше. І вона може обрати не повертатися назад. Отже, ревнощі здебільшого виходять із глибокої невпевненості в собі, страху, що твій партнер не повернеться назад, коли знайде щось краще. І щоб не повадно було, ревнивці одразу намагаються задушити волю парнера (психологічними маніпуляціями та насильством), аби максимально наблизити його до, власне, «речі». Раніше це все мало зміст. Вірність у шлюбі зберігалася задля збереження статків у межах однієї родини, задля чистоти крові. А право крові тоді важило багато. У дофеодальні часи не було поняття «шлюбної вірності», бо воно не мало сенсу. Зараз це поняття теж сенс втратило. Тим паче, з винайденням контрацептивів. Але ми вперто говоримо про необхідність вірності у стосунках. Значить, питання суто у відчутті "володіння" партнером.
І яким же це все боком, цікаво, відноситься до того, з чого ми починали? Тобто до захоплення об’єктом, іншим індивідуумом у всій його унікальності? А ніяким. Та форма стосунків, яку ми маємо на даний момент, коханням не є.
А що ж таке кохання?
Як на мене, то найближчою до кохання є дружба. Дружба не терпить використання одне одного, як і не терпить привласнення. Коли ви дружите із об’єктом протилежної статі, то ви не ревнуєте його до інших і до сексу з іншими. Між тим, ви лишаєтеся одне для одного особливими, і ваші стосунки сповнені глибокої ніжності та любові. Ви приймаєте друга у повноті його проявів, захоплень і життя. У вас часто є спільні інтереси і спільні пригоди. Якщо ваш друг сходить з праведної стежинки, ви щиро переймаєтеся і намагаєтесь допомогти. Дружба прекрасна і виявляє все те, що мусить містити кохання.
У дружбі ви закохуєтеся у внутрішню красу людини, і вам не важлива зовнішня краса. Ви захоплюєтеся силою особистості, розумом, харизмою чи ніжністю і турботливістю. Ви дивитеся здаля чи зблизька, але ви ніколи не скажете «моє!» і не почнете вказувати другові, як йому чи їй жити. Саме тому дружні стосунки значно міцніші за любовні: ніхто нікого не ламає. А якщо ваші погляди не сходяться, то ви просто кожен ідете своєю дорогою.
А тепер до цього додайте секс і статевий потяг. Якщо у вас колись був дружній секс або потяг до друга, то ви зрозумієте,про що я. Дружній секс легкий, і навіть якщо щось не клеїться, і навіть якщо партнер підстьобує вас, то ви не ображаєтеся, бо не боїтеся, що друг вибере іншого друга через таку дрібничку, як «щось пішло не так». Ви не боїтеся бути собою, бо друг приймає вас на 100%. І навіть якщо ви просто маєте статевий потяг, але не втілюєте його, це все одно не забирає легкості спілкування.
Секс між друзями є ще однією формою близькості. У сексі людина відкривається найбільше, а у сексі з другом ви переходите на новий рівень близькості і спілкування: на рівень любові.
Тому я за дружній секс і за дружбу між чоловіками і жінками як за найвищу форму прояву спілкування. Те, що вона існує - безсумнівно.
А вступаючи у "традиційні" стосунки, пам'ятайте, кого ви починали любити. І любіть таким, як є. Метеликом можна милуватися, не прищеплюючи голками до картонки (перефразовуючи фльор)
Що таке любов? Однозанчної відповіді не буде ніколи, бо немає точного визначення любові і кожен трактує її так, як йому заманеться. Тож говорячи зараз про кохання, я буду виходити з власного досвіду і того спектру почуттів, які я відчувала або можу собі уявити.
Коли закохуєшся, то тіло наповнюється купою почуттів. Екзальтований стан, екстаз, дуже сильне емоційне розхитування від крайньої точки щастя і до крайньої точки муки та розпачу. Нам хочеться бути з людиною, говорити з нею, чути її, мати з нею фізичний контакт. Ми захоплюємося людиною. Важко одразу сказати, чим саме. Скоріш за все, сукупнім образом коханого чи коханої. Рідко хто закохується у розум чи почуття гумору. Ні, нам подобається у людині все. І от тут десь лежить межа між дружбою і стосунками. Адже якщо ми захоплюємося людиною, перебуваємо з нею, навіть торкаємося її - це називається дружбою. Або, якщо вже аж надто захоплюємося, то це є стосунки між учителем та учнем. І ось тут з’являється дуже цікава і пісдтупна річ, яка відмежовує дружбу від любовних стосунків. А саме: нам враз хочеться володіти людиною. Щоб ця людина виділяла нас з-поміж натовпу і належала саме нам.
Чи допускає дружба виділяння з-поміж натовпу? - Так. Гарні друзі одне для одного завжди є особливими і мають сильні ніжні почуття прив’язаності. Чи допускає дружба володіння? Ні. Отже, саме володіння відділяє дружбу від любовних стосунків.
Але тут я вбачаю брак логіки. Все починалося із того, що нам подобалася людина, її особистість та індивідуальність. Вона стала такою у певному середовищі, за певних умов. А тут ми хочемо цю людину з умов витягнути, закрити під скляним ковпаком і сказати: «МОЄ». Я розглядаю крайні форми власництва, де людину обмежують у спілкуванні з друзями (особливо протилежної статі) або у занятті улюбленими справами (наприклад, жінка вважає, що чоловікові не треба більше ходити на тренування чи там страйкбол, бо «дєлом займісь»!). Таким чином людину, яку ми полюбили у її багатогранності і з усіма страйкболами та друганами, ми починаємо змінювати під себе. Тут я мушу зробити невеликий відступ і означити, чим є справжня любов. Для мене (ну і Фромма, що вже) істинною любов’ю є любов матері до дитини. Це абсолютне прийняття і всепрощення, в ідеалі - повага до людини, якою б вона не була. В ідеалі - відсутність ревнощів і осуду. Ми говоримо про нормальні вияви материнської любові, без збочень, які дуже часті, на жаль.
Так от, повертаємося до стосунків, до яких примішалося власництво. Перший варіант таких стосунків, характерний більше чоловікам, це варіант «людина-річ». «ти моя, я розпоряджаюся тобою як хочу». «З чого це я маю тебе комусь давати? Ти моя!». Другий варіант, більш притаманний жінкам: «Ти мені зручний». Ти заробляєш гроші і годуєш мене і моїх дітей. Завдяки тобі я маю статусні речі. Або: ти готуєш мені їсти і прибираєш у хаті, і я можу про це не турбуватися. Така собі взаємовигода.
Але стривайте, чи є тут любов? Є взаємовигода і є поводження як з річчю (якою можна пишатися, можна показувати, але навряд чи ви дасте улюблену річ у користування). Як казав один хлопчина: щоб перевірити, чи дійсно жінка любить, дайте їй повну фінансову незалежність. Чи багато після цього жінок лишиться зі своїми чоловіками? Ой, небагато.
Отже, є річ. Річ неживу легше дати у користування комусь,бо річ не має свідомості і волі. І хоч як ви любите свою машину, та все ж можете дати другові покататися і машина зрештою повернеться до вас. А жінку ви навряд чи дасте. Бо жінка має волю і розум, і їй інший може сподобатися більше. І вона може обрати не повертатися назад. Отже, ревнощі здебільшого виходять із глибокої невпевненості в собі, страху, що твій партнер не повернеться назад, коли знайде щось краще. І щоб не повадно було, ревнивці одразу намагаються задушити волю парнера (психологічними маніпуляціями та насильством), аби максимально наблизити його до, власне, «речі». Раніше це все мало зміст. Вірність у шлюбі зберігалася задля збереження статків у межах однієї родини, задля чистоти крові. А право крові тоді важило багато. У дофеодальні часи не було поняття «шлюбної вірності», бо воно не мало сенсу. Зараз це поняття теж сенс втратило. Тим паче, з винайденням контрацептивів. Але ми вперто говоримо про необхідність вірності у стосунках. Значить, питання суто у відчутті "володіння" партнером.
І яким же це все боком, цікаво, відноситься до того, з чого ми починали? Тобто до захоплення об’єктом, іншим індивідуумом у всій його унікальності? А ніяким. Та форма стосунків, яку ми маємо на даний момент, коханням не є.
А що ж таке кохання?
Як на мене, то найближчою до кохання є дружба. Дружба не терпить використання одне одного, як і не терпить привласнення. Коли ви дружите із об’єктом протилежної статі, то ви не ревнуєте його до інших і до сексу з іншими. Між тим, ви лишаєтеся одне для одного особливими, і ваші стосунки сповнені глибокої ніжності та любові. Ви приймаєте друга у повноті його проявів, захоплень і життя. У вас часто є спільні інтереси і спільні пригоди. Якщо ваш друг сходить з праведної стежинки, ви щиро переймаєтеся і намагаєтесь допомогти. Дружба прекрасна і виявляє все те, що мусить містити кохання.
У дружбі ви закохуєтеся у внутрішню красу людини, і вам не важлива зовнішня краса. Ви захоплюєтеся силою особистості, розумом, харизмою чи ніжністю і турботливістю. Ви дивитеся здаля чи зблизька, але ви ніколи не скажете «моє!» і не почнете вказувати другові, як йому чи їй жити. Саме тому дружні стосунки значно міцніші за любовні: ніхто нікого не ламає. А якщо ваші погляди не сходяться, то ви просто кожен ідете своєю дорогою.
А тепер до цього додайте секс і статевий потяг. Якщо у вас колись був дружній секс або потяг до друга, то ви зрозумієте,про що я. Дружній секс легкий, і навіть якщо щось не клеїться, і навіть якщо партнер підстьобує вас, то ви не ображаєтеся, бо не боїтеся, що друг вибере іншого друга через таку дрібничку, як «щось пішло не так». Ви не боїтеся бути собою, бо друг приймає вас на 100%. І навіть якщо ви просто маєте статевий потяг, але не втілюєте його, це все одно не забирає легкості спілкування.
Секс між друзями є ще однією формою близькості. У сексі людина відкривається найбільше, а у сексі з другом ви переходите на новий рівень близькості і спілкування: на рівень любові.
Тому я за дружній секс і за дружбу між чоловіками і жінками як за найвищу форму прояву спілкування. Те, що вона існує - безсумнівно.
А вступаючи у "традиційні" стосунки, пам'ятайте, кого ви починали любити. І любіть таким, як є. Метеликом можна милуватися, не прищеплюючи голками до картонки (перефразовуючи фльор)