Правильні "жіночі" книжки
Сьогодні дочитала дві книжки, які читала паралельно. Випадково вийшло, що обидві книжки з розряду "гендерних студій", тільки кожна має свій певний ухил.
Мерілін Ялом, "История груди". Зачепила з перших рядків і не відпустила до останніх. Найповніше розкриття теми цицьок! Тут є і картинки, і цитати, і все на світі. Мерілін розповідає про естетику грудей, і чому колись цінувалися груди маленькі, а колись великі. Що робили жінки, аби привести груди у відповідність до моди, і що роблять зараз. Авторка говорить про "політичну грудь", як її використовували у агітації, починаючи з часів Французької революції і аж до останніх років. Вона говорить про боротьбу феміністок за "свободу грудей", тобто за те, аби тіло належало саме жінкам, а не чоловікам чи індустрії моди. Дослідниця жіночої історії, Мерілін є дружиною мого улюбленого Ірвіна Ялома. Він так часто писав про втрату дружини і про рак грудей, що я чомусь вирішила, що Мерілін померла від раку грудей. А тема її зацікавила з огляду на. Однак на сайті нічого про смерть не говориться..
Погляди на проблему у Мерілін дуже правильні, джерельна база шикарна.
Паралельно з тим проковтнула перевидання книжки "Жінка в традиційній українській культурі" нашої дослідниці Оксани Кісь, чиї статті і дослідження мене дуже радують, і я свого часу шкодувала, що не впросила пані Оксану написати щось для "Жили". Книжка очікувано-хороша, але оскільки я її читала під шумок грандіозного етнологосрача на спільноті "Етноложікал профешинал", то не могла не сприймати книжку через відповідну призму.
Суть срача була в тому, що письменниця Лілія Мусіхіна написала дослідження "Магія українців" і потрапила у топ книгарні Є. Інші дослідниці в доволі грубій формі закинули Мусіхіній, що вона, як не-фахівець, не мала права братися за тему, за яку мають братися суто фахівці. Бо посилання неправильно оформлені, і взагалі, філологам в етнології не місце. Читаючи "Історію грудей" та "Жінку..." я думала про те, що як добре, що на заході немає "монополії на науку", і писати по жіночій історії (і не тільки) можуть люди без надрукованого в дипломі "історик" або "етнолог" або "соціолог". Інша справа, що там публіка перебірлива, і навряд чи читатиме відверте шарлатанство, тому існує якийсь читацький фільтр на таку літературу. Мерлін Ялом - літературознавець. Її книжка написана блискуче, і прочитати її можу я, може моя мама, може навіть свекруха, якщо захоче. Колосальний фактаж подано у легкій формі, і авторка без моралізаторства підводить людей до правильних висновків. Натомість "Жінку..." читати значно складніше, хоч особисто для мене звично ;) Натомість моя мама чи, тим паче, свекруха, просто відклали б книжку на етапі першого розділу. Вони ж бо не знають, що перший розділ треба присвятити історіографії питання, а яка нормальна пересічна людина буде читати історіографію? І чи знає та пересічна людина, що якщо перемотати цю нуднющу історіографію, то далі буде цікавіше? ;)
Окей, у мене профанський погляд на речі, але, знаєте, я вболіваю за популяризацію знання та підвищення загального рівня освіченості маси, а не за ваківські вимоги!
Мерілін Ялом з її "Історією грудей", Робер Мюшамбле з "Оргазм і Захід", Крістофер Раєн та Кпсільда Джета зі "Світанком сексу" - це приклади блискучої науково-популярної літератури. Яка розкриває якесь явище ємко, дуже цікаво, але без примітивізації. Гадаю, Мусіхіна десь там же (хоч я книжку і не читала), але її миттєво заклювали. І це неправильно. "Жінка..." - це для науковців та глибокозацікавлених, зданих прочитати розділ "Феміністська парадигма в культурній та соціальній антропології". Але інтереси іншої категорії читачів теж треба враховувати, для цього й існують "кроснаукові" автори, здатні написати легко і не оглядаючись на Вимоги до публікацій та фахових видань чи що там у них ще є.
Позаяк, від "Жінки.." отримала задоволення і чимало нового. Продається в "Науковій думці" на Грушевського. Дорогувато (94 грн за видання у м'якій палітурці), але таку справу треба підтримувати.
Мерілін Ялом, "История груди". Зачепила з перших рядків і не відпустила до останніх. Найповніше розкриття теми цицьок! Тут є і картинки, і цитати, і все на світі. Мерілін розповідає про естетику грудей, і чому колись цінувалися груди маленькі, а колись великі. Що робили жінки, аби привести груди у відповідність до моди, і що роблять зараз. Авторка говорить про "політичну грудь", як її використовували у агітації, починаючи з часів Французької революції і аж до останніх років. Вона говорить про боротьбу феміністок за "свободу грудей", тобто за те, аби тіло належало саме жінкам, а не чоловікам чи індустрії моди. Дослідниця жіночої історії, Мерілін є дружиною мого улюбленого Ірвіна Ялома. Він так часто писав про втрату дружини і про рак грудей, що я чомусь вирішила, що Мерілін померла від раку грудей. А тема її зацікавила з огляду на. Однак на сайті нічого про смерть не говориться..
Погляди на проблему у Мерілін дуже правильні, джерельна база шикарна.
Паралельно з тим проковтнула перевидання книжки "Жінка в традиційній українській культурі" нашої дослідниці Оксани Кісь, чиї статті і дослідження мене дуже радують, і я свого часу шкодувала, що не впросила пані Оксану написати щось для "Жили". Книжка очікувано-хороша, але оскільки я її читала під шумок грандіозного етнологосрача на спільноті "Етноложікал профешинал", то не могла не сприймати книжку через відповідну призму.
Суть срача була в тому, що письменниця Лілія Мусіхіна написала дослідження "Магія українців" і потрапила у топ книгарні Є. Інші дослідниці в доволі грубій формі закинули Мусіхіній, що вона, як не-фахівець, не мала права братися за тему, за яку мають братися суто фахівці. Бо посилання неправильно оформлені, і взагалі, філологам в етнології не місце. Читаючи "Історію грудей" та "Жінку..." я думала про те, що як добре, що на заході немає "монополії на науку", і писати по жіночій історії (і не тільки) можуть люди без надрукованого в дипломі "історик" або "етнолог" або "соціолог". Інша справа, що там публіка перебірлива, і навряд чи читатиме відверте шарлатанство, тому існує якийсь читацький фільтр на таку літературу. Мерлін Ялом - літературознавець. Її книжка написана блискуче, і прочитати її можу я, може моя мама, може навіть свекруха, якщо захоче. Колосальний фактаж подано у легкій формі, і авторка без моралізаторства підводить людей до правильних висновків. Натомість "Жінку..." читати значно складніше, хоч особисто для мене звично ;) Натомість моя мама чи, тим паче, свекруха, просто відклали б книжку на етапі першого розділу. Вони ж бо не знають, що перший розділ треба присвятити історіографії питання, а яка нормальна пересічна людина буде читати історіографію? І чи знає та пересічна людина, що якщо перемотати цю нуднющу історіографію, то далі буде цікавіше? ;)
Окей, у мене профанський погляд на речі, але, знаєте, я вболіваю за популяризацію знання та підвищення загального рівня освіченості маси, а не за ваківські вимоги!
Мерілін Ялом з її "Історією грудей", Робер Мюшамбле з "Оргазм і Захід", Крістофер Раєн та Кпсільда Джета зі "Світанком сексу" - це приклади блискучої науково-популярної літератури. Яка розкриває якесь явище ємко, дуже цікаво, але без примітивізації. Гадаю, Мусіхіна десь там же (хоч я книжку і не читала), але її миттєво заклювали. І це неправильно. "Жінка..." - це для науковців та глибокозацікавлених, зданих прочитати розділ "Феміністська парадигма в культурній та соціальній антропології". Але інтереси іншої категорії читачів теж треба враховувати, для цього й існують "кроснаукові" автори, здатні написати легко і не оглядаючись на Вимоги до публікацій та фахових видань чи що там у них ще є.
Позаяк, від "Жінки.." отримала задоволення і чимало нового. Продається в "Науковій думці" на Грушевського. Дорогувато (94 грн за видання у м'якій палітурці), але таку справу треба підтримувати.