Чувакииии!!!!!! Я на мотоциклі!!! ААА!!!!
Чи могла я у самих сміливих фантазіях уявити, що буду спати з Бредом Пітом буду їхати по гімалайських серпантинах на мотоциклі?! Я боялася, я 10 днів боялася, але зрештою орендувала мотоцикл "Пульсар" і поїхала... Ох, що то була за їзда! 95км за перший день у пошуках петрогліфів! Емоції зашкалюють. Я! Та, яка боїться навіть у комфортабельній альтеї їздити, раптом сіла на.. оу... це щось ірраціональне.
Ранок почався не так рано, як я думала. Стартувала я десь близько 9ої, коли вже трафік дайбогенький. Місто якось проминула, з лівостороннім не було проблем, просто весь час повторювала формулу "лефт із райт". Але вже на виїзді з міста навернулася так, що думала - кінець мені. Мій страх і жах - величезні військові вантажівки... Я якраз обходила якогось в*ялоїдучого, як раптом побачила, що паралельно мене обганяє вантажівка... (якщо ви не знаєте, то у індійських моциків дзеркала відкручені, тож це було "внєзапно"). І так само внєзапно піді мною опинився пісок, я запанікувала і гепнулася прямісінько під вантажівку. Пам*ятаю чітка думка: "до колеса 10 см, не зачепить...". Обпекла ногу, не знаю, як я умудрилася...Помогли мені підняти моц (сама я не можу).
Далі було страшно, але я сама винувата, моя типова реакці - паніка. Зупинилася в забігайлівці, попила чаю, подумала) І поперла далі. Забігаючи наперед скажу, що грохнулася ще раз. Коли пішов град) Так само, злякалася слизької дороги і на спуску здуру натисла ручне гальмо.. ну мене і перекинуло. Знову ж таки, пощастило, що були люди... сама я не можу підняти махіну.
Так от. Це була якась водійська ініціація. Після пригоди з вантажівкою переді мною були настіпні випробування: серпантини і закриті повороти; потім почалася буря, страшенний боковий вітер буквально здував з дороги...каравани військових вантажівок; завалена камінням дорога, яку розчищали екскаватори і я між цим всим маневрувала; дощ; мокрий сніг; і нарешті град! Але найстрашніше - вечірня година-пік у азіатському місті. Я досі не розумію, як одуплилася... Як взагалі це проїхала. І навіть даїщники місцеві мене не зупиняли)))
Хух. А тепер по справі. Я зібрала сьогодні дуже багатий матеріал петрогліфів. Не знаю, як я їх розгледіла під час їзди... Вони не були позначені на карті, це було дві ділянки типу ірігейшин сістем, частина вже порізана на блоки, частина повикорчовувана і поперекидувана.. Але які там малюнки! З найцінніших знахідок - кибитка запряжена волами і такі воли... чи яки... у них наче на хвості сонце, а роги так перекручені як спіраль днк)) Я такого ще не бачила! Ну і купа кіз, сцен полювання і т.д.
На жаль, далі Кару я не поїхала, бо просто це і так було занадто для мене... 95 км для першого дня. І вже й не поїду, завтра в інший бік шукати, а далі - арійська долина. Правда виявилося, що про Гесера я тут не запишу, бо це пісні зимового циклу...
Ух, щось я наповнена емоціями! Дівчата-хлопці, вибачте, що без фотографій... Зникаю на тиждень від завтра. Завтра о 5:00 вирушаю вниз по Інду.
Ранок почався не так рано, як я думала. Стартувала я десь близько 9ої, коли вже трафік дайбогенький. Місто якось проминула, з лівостороннім не було проблем, просто весь час повторювала формулу "лефт із райт". Але вже на виїзді з міста навернулася так, що думала - кінець мені. Мій страх і жах - величезні військові вантажівки... Я якраз обходила якогось в*ялоїдучого, як раптом побачила, що паралельно мене обганяє вантажівка... (якщо ви не знаєте, то у індійських моциків дзеркала відкручені, тож це було "внєзапно"). І так само внєзапно піді мною опинився пісок, я запанікувала і гепнулася прямісінько під вантажівку. Пам*ятаю чітка думка: "до колеса 10 см, не зачепить...". Обпекла ногу, не знаю, як я умудрилася...Помогли мені підняти моц (сама я не можу).
Далі було страшно, але я сама винувата, моя типова реакці - паніка. Зупинилася в забігайлівці, попила чаю, подумала) І поперла далі. Забігаючи наперед скажу, що грохнулася ще раз. Коли пішов град) Так само, злякалася слизької дороги і на спуску здуру натисла ручне гальмо.. ну мене і перекинуло. Знову ж таки, пощастило, що були люди... сама я не можу підняти махіну.
Так от. Це була якась водійська ініціація. Після пригоди з вантажівкою переді мною були настіпні випробування: серпантини і закриті повороти; потім почалася буря, страшенний боковий вітер буквально здував з дороги...каравани військових вантажівок; завалена камінням дорога, яку розчищали екскаватори і я між цим всим маневрувала; дощ; мокрий сніг; і нарешті град! Але найстрашніше - вечірня година-пік у азіатському місті. Я досі не розумію, як одуплилася... Як взагалі це проїхала. І навіть даїщники місцеві мене не зупиняли)))
Хух. А тепер по справі. Я зібрала сьогодні дуже багатий матеріал петрогліфів. Не знаю, як я їх розгледіла під час їзди... Вони не були позначені на карті, це було дві ділянки типу ірігейшин сістем, частина вже порізана на блоки, частина повикорчовувана і поперекидувана.. Але які там малюнки! З найцінніших знахідок - кибитка запряжена волами і такі воли... чи яки... у них наче на хвості сонце, а роги так перекручені як спіраль днк)) Я такого ще не бачила! Ну і купа кіз, сцен полювання і т.д.
На жаль, далі Кару я не поїхала, бо просто це і так було занадто для мене... 95 км для першого дня. І вже й не поїду, завтра в інший бік шукати, а далі - арійська долина. Правда виявилося, що про Гесера я тут не запишу, бо це пісні зимового циклу...
Ух, щось я наповнена емоціями! Дівчата-хлопці, вибачте, що без фотографій... Зникаю на тиждень від завтра. Завтра о 5:00 вирушаю вниз по Інду.