срака, піська, член - чого ми боїмося цих слів?
От прийшов троль у пост про сраку. І написав, мовляв, оужас, як вам не соромно! Троль і троль, думаю я. Але ні! У "Дівчатах" отримую коментарі: "Гм......Настю, це ж спільнота, не всім учасницям приємна і доречна ця тема, можливо все є є певна і етика і подібні теми писати в своєму блозі?", або "Розумію, що це репертуар Насті-та вже переборчик".
Здавалося б, срака (попа, дупа, задниця, м'яке місце, п'ята точка) є такою самою частиною тіла, як рука, нога чи ніс. Те саме стосується і піськи, але цю частину тіла я сьогодні не зачіпатиму. Нам так само було б прикро бути без сраки, як без руки чи ноги. Мало того, аби ми позбулися сраки, то дуже швидко померли б від інтоксикації. А ось без руки і ноги вижили б. То чому на сраку накладене таке табу?
Я не знаю про дохристиянські часи, але можу сказати про христиняські. Християнство завжди косо дивилося у бік сраки. По-перше, бо через сраку виходило "диявольське". Якщо вірити давнім українським легендам про створення світу, то Бог зліпив з глини людину та й поставив сушитися. А Диявол взяв і обплював Боже творіння. Стала вся людина обхаркана... Бог побачив то, засмутився і вивернув людину навиворіт, сховавши усі нечистоти всередині. Саме тому у людини в нутрощах чортове харкотиння - кров, киші, сеча і лайно.
Потім християнству по всій Європі аж заклинило на "поганості" дупи. Дупа асоціювалася не лише з диявольськими "нечистотами", які аж ніяк не личили істоті, створеній по образу Бога (адже у Бога, зрозуміло, ніяких виділень не мусило бути), а й з марнуванням сімені, здійсненим содомитами. То ж великий гріх був, якщо людина не давала життя своїм сіменем, тобто практикувала мастурбацію, оральний та анальний секс. На ці три речі було накладене невимовне, просто неймовірне ТАБУ. Почитайте Р.Мюшамбле "Оргазм і Захід" (вид. Темпора), якщо зможете вгристи поганючий і невичитаний переклад. У 16-17 ст гомосексуалів спалювали на вогнищах, пізніше - неймовірно жорстко засуджували.
Мені хотілося б розвинути цю тему, але я ніколи не займалася вивченням прийняття свого тіла і його окремих частин в контексті історії, тому краще б на цю тему сказали фахівці... Може тут є фахівці?
У будь-якому разі, чи розумієте ви, ті, хто так лякається природніх частин тіла, що ви просто відсікаєте від себе частину самих себе?
На тему прийняття гарно писав Ошо: "В вас есть гнев, секс, жадность - не вы создали их; это такие же жизненные реалии, как глаза или руки. Можно придумывать им различные имена, называть уродливыми или прекрасными, но убить их невозможно. Ничего невозможно убрать из существования, ничто не может быть разрушено. (...) Трансформация случается при тотальном приятии всего своего существа. Тогда, совершенно неожиданно, все встает на свои места; принимается и трансформируется и гнев, и жадность. Тогда, без какой-либо попытки отсечь нечто от вашей сути, перестраивается все ваше существо".
А стосовно сраки у фольклорі, то це слово вживалося дуже багатогранно. Це була і срака як така, і Срака як Концепт) Тож давайте приймемо сраку як таку і сраку як концепт, і буде нам щастя! Нам все одно з цим жити, хочемо ми цього чи ні. Ми можемо не "пожимати руку" нашому члену, але від того він не зникне, а сідушка на унітазі буде обсциканою. Ми можемо кривитися на сраку, але від того вона не перестане бути привабливою для інших, не перестане (надіюся!) нести своєї функції очищення організму, як і не почне срати фіалками. Ми такі, які ми є. Давайте любити себе повністю!
І, до речі. Секс у селах БУВ!