2011 - мій рік
Я люблю непарні числа, люблю "11", люблю "27", крім того, це ж "передостанній" рік у тому відрізку часу, який я собі відміряла в дитинстві, і цей рік був ЧУДОВИМ, повним, насиченим і прекрасним. Роком подорожей. Роком розборок із власним минулим, закривання багатьох внутрішніх дверей, розставлянням точок над "і" та трикрапок.
Подорожі. Я відвідала Крим для того, аби зрозуміти ілюзорність деяких образів - "не слід чіплятися за минуле і варто час від часу звіряти навигадуване в голові із реальним станом справ!" - це був урок травня. Ми були у Стокгольмі, і звідти я привезла жмуток дуже яскравих вражень: про запах бузку по дорозі додому; про прогулянки вечірнім містом: покурити на парапеті над дорогою, страшенний холод над морем, коли Андрій пішов до масонів, а Вовчик спав у кімнатці, сильний вітер, кава в севен-ілевен, наповненість.
Потім чудовий Байкал, Монголія, далекобійники, відповіді Всесвіту на мої запити: ти хотіла, аби тебе прийняли, аби тебе любили попри все? - отримайте розпишіться! Ти молода, приваблива, і діти є цілим з тобою, а не "завадою". Ти можеш бути спонтанною, ти можеш "вмикатися" у обставини, тобі знову може бути 17!
А потім Грузія, прекрасні канікули з Няточком, омріяна подорож разом, неймовірний стоп туди і звідти. Знайомство з осетинами, які люблять самовіддано, піклуються без оглядки... маю від них ножа,з яким не розлучаюся (Всесвіт навіть виконав моє прохання про мандрівного ножа! неймовірно!), бранзулетку, теплі спогади, зруйновані стереотипи. Спати в одному номері з гарячими кавказцями і щоб вони ні-ні - бо мати для них священна, ну і взагалі, чому враз якщо кавказець - так приставати?
Потім була... Мексика. Моя любов. Пригоршня вкинутих у море монет Я ХОЧУ ПОВЕРНУТИСЯ! Я закохана у тебе, Мексико, я обожнюю тебе, ми настільки подібні, настільки контрастні. Мені здається, мене там бракує!
Почуття. Ух, багатий на почуття рік. Я наситилася ними по самі вуха, усвідомила свою жіночність, потрібність, класність. Спершу наступила на ті самі граблі, і це був неприємний, але потрібний урок року. Урок полягав у тому, що люди можуть міняти зовнішнє, але начинка лишається попри будь-який новий досвід, рішення, поведінкові моделі. Гівно лишиться гівном, а цукерочка цукерочкою. І що саме дивне, цукерочку можна облагородити ще більше, а ось гівно скільки не прикрашай - смердітиме. І маскувати цей сморід парфумами довго не вдасться.
Мені зізнавалися в коханні в цьому році. Це якийсь "найплідніший" рік у моєму житті, мені то дивно і незвично, бо я то знаю, яка я насправді ;) Відчуття, наче я когось дурю) Але вони самі увірували у мою кльовість, що ж я можу зробити? Проте для нас, жінок, це наче полити живою водою. Ми від такого розквітаємо. Я розцвіла. Я сяю зсередини. А ще Всесвіт відповів на мої запити про подвиги. Заради мене робили подвиги. Пишучи це я почуваюся дещо como perra, але це не зі зла... просто справді.. не знаю, мені це було потрібно. Не у таких масштабах, але потрібно. І ось воно є. Правда, не знаю, що робити із цим всім. Бути вдячною долі, хіба що.
Ще "Жила", звісно. Я нею горю, я її люблю, це найкращий медіа-проект в Україні! Нехай у наступному році журналу звідкись прийдуть гроші, нехай вона кріпне, нехай у неї будуть читачі!
(створення рукотворної абетки - проект "Жили". Будь-яка дитина мала змогу проілюструвати якусь літеру і "вживу" побачити, як створюються книжки)
Ну і ДІТИ. Вони кльові. Коли Ярослав видає у одному реченні: "Мама, я тобі довіряю і усвідомлюю, що це небезпечно", я пишаюся з того, що лексичний запас моєї дитини кращий, ніж у 50% "киян". Коли дитина сама під диктовку пише: "ПОЛІНА З НОВИМ РО.." (правда, далі обламується) - я пишаюся.
Познайомилася з кількома гарними людьми. Відновила стосунки з деякими гарними людьми.
Втратила кілька друзів. З деякими посварилася, а з деякими просто зрозуміла, що більше не зможу бути відвертою. І це сумно.
Ще з сумного... я не виросла. Ні в плані фото, ні в плані співу. Хіба англійську трохи підтягнула. Але загалом нічому новому за рік не навчилася. Якщо абстрагуватися від суб'єктивних відчуттів, то я ні краплі не просунулася на шляху самореалізації. Відчуття "я - гівно і невдаха" все-таки лишилося. Добре, що мене люблять і так :)
2012... Маю чітку програму. Зима - сальса, іспанська, англійська, співи, тренування. Весна - активна підготовка до "Дороги міфів". Літо та осінь - мене нема, я там, далеко. І якщо мій дитячий прогноз стосовно останнього року був правдивим, то нехай мій останній рік пройде яскраво і в мандрах. Ще дуже хочу побачити Європу, поїхати з Няточком по Європі наступного року, але це якщо він згодиться мене повезти після "Дороги міфів". У проект я поїду. Поїду сама. Ну, буває. Я рада, насправді. Зі своїми драконами і глюками краще мандрувати насамоті.
Цей рік був чудовий. Наступний буде іще кращим!