Чіапаське традиційне ткання
Ось, бува, приїдеш в якесь місце, захопишся ним, полюбиш.. Його кольори, людей, атмосферу. Все потроху. А потім враз щось стається, що все твоє перебування тут набуває певного сенсу. Так було у штаті Чіапас, у Сан Крістобаль де лас Касас.
Спершу нас захопили всякі масвжиткові текстильні штучки настільки, що ми мало не пропустили те, чим славиться Чіапас. А помітили ми «це» випадково, коли, за звичкою, зазирнули у прочинені ворота до внутрішнього дворика. Уляна сказала: «Дивися, вона тче по-старинці, прив’язала станок до дерева!». Ми зазирнули вже разом - справді! Та конструкція, яку я до цього бачила лиш на малюнках у якихось ацтекських хроніках, тепер була на відстані двох метрів. Ми спитали дозволу сфотографувати, і, як не дивно, його отримали. А коли зайшли всередину і глянули, що ж вона робить, то світ… вимкнувся.
Її руки вплітали у дуже тонку і рясну білу канву червоні нитки… Це перетворювалося на неймовірний геометричний візерунок. Такої тонкої і прекрасної роботи не знайдеш на ринку. Бо така робота або страшенно коштовна, або безцінна. Вона ткала за давніми традиціями майа, ткала собі «вишиту сорочку», яку місцеві називають huipiles (власне, це типу блузка). Ми пройшли до світлиці і побачили інші зразки ткацтва. То було сильніше, ніж усі враження усіх попередніх днів. Світ відступив на задній план, коли ми бачили цю роботу. Наче зійшло сонце.
Традиційному ткацтву майа уже понад 2000 років. Воно якимось дивом пережило колапс Класичної культури майа і завоювання у 16 столітті. Коли на береги Америки прийшли конкістадори, то організували серед місцевих індіанців примусові роботи, на яких майа ткали, а потім вимушено здавали одяг за цінами, які були нижче собівартості. Потім ці ж речі продавали тим же індіанцям за високою ціною. Самі білі гребували носити індіанський одяг, імпортуючи свій гардероб з Європи та Азії. І лише з 70-их років 20 століття текстильні вироби майа почали виходити на не-індіанський ринок у зв’язку зі сплеском туристичного інтересу до країни.
Символіка ткацтва huipiles така ж древня, як і сама культура майа. Сорочка за кроєм прямокутна, із геометричним малюнком. Від горловини ідуть ромби, які символізують рух сонця по небосхилу: від Сходу на Захід і у «підземний» світ. (про символіку кольорів майа і розшифровку їхніх візерунків, певно, писати не буду, поки не опублікую статтю. А може й буду, але коротко). По краям блузи ідуть символи дощу, жаби всякі, хмари, квітучі вологі плантації. У ткацтво могли закладати символічне зображення Першолюдей, чи святих, чи монстрів, які колись населяли землю, чи якихось тварин ритуальних.
У чіапаського ткацтва є кілька особливостей. Перш за все, жінки спеціалізувалися на певних видах одягу. Кожна з дитинства навчалася якійсь базі, яка передавалася від матері, а потім вже могла привносити щось своє у візерунки. Якщо матір чи родичка не вміли ткати, то доводилося платити гроші якійсь досвідченій жінці за навчання. Найвище досягнення для жінки - це аби її вибрали на ткання одягу для святих у церкву. Річ у тім, що одяг святих покоїться на статуях у церквах сотнями років, і коли він «зношується», то старий зразок дають умілій ткачисі, аби вона скопіювала його. Таким чином обрані жінки отримують змогу вчитися древнім швам, технікам і візерункам, і ці речі передаються впродовж сотень років у незмінному вигляді, наче законсервовані.
Ткацтво це дуже особливе, і уміння, які раніше передавалися з покоління в покоління, зараз майже втратилися. У 70-их з’явилася організація Sna Jolobil, яка почала займатися відродженням давніх традицій. Вони вболівали за те, аби ткані речі можна було продавати дорого, а не за безцінь. Вони давали і дають гранти на навчання жінок ткацтву, підтримують всіляко ці ткацькі комуни, збирають колекції із найкращими зразками ткацтва і дають жінкам, аби ті вчилися. Я так розумію, ми випадково натрапили на якийсь осередок Sna Jolobil. У будь-якому разі, сьогодні підемо на пошуки організації, спробуємо знайти когось, хто знає англійську. Бо у тур агенціях, куди ми зверталися у пошуках англомовного гіда, який саме спеціалізувався на текстилі, на нас дивилися круглими очима і не розуміли, чим нам не підходить стандартна програма.
Я ще багато чого нарила про текстиль, просто якось нема часу це все викласти. Сьогодні поїдемо у ще одне ткацьке поселення (в одному вже були, але воно дико туристичне і ми злякано втекли), спробуємо знайти експозицію з одягом святих (отой особливий сакральний одяг), спробуємо поговорити із представниками організації Sna Jolobil. Зате мені прояснилося. Я писала, чому ж у Теотітлані казали про суто чоловічу роботу, а у джерелах пишуть про ткацтво як квінтесенція жіночності. Так то просто різне ткацтво під одним словом weaving! Одне грубе - килими, чоловіча робота. Інше - дуже тонке ткання сорочок.
Ох, штат Чіапас зі своїм текстилем геть зірвав голову. Піду далі на розвідки! І, до речі, ця тема вакантна. Готова писати за гроші :)
Спершу нас захопили всякі масвжиткові текстильні штучки настільки, що ми мало не пропустили те, чим славиться Чіапас. А помітили ми «це» випадково, коли, за звичкою, зазирнули у прочинені ворота до внутрішнього дворика. Уляна сказала: «Дивися, вона тче по-старинці, прив’язала станок до дерева!». Ми зазирнули вже разом - справді! Та конструкція, яку я до цього бачила лиш на малюнках у якихось ацтекських хроніках, тепер була на відстані двох метрів. Ми спитали дозволу сфотографувати, і, як не дивно, його отримали. А коли зайшли всередину і глянули, що ж вона робить, то світ… вимкнувся.
Її руки вплітали у дуже тонку і рясну білу канву червоні нитки… Це перетворювалося на неймовірний геометричний візерунок. Такої тонкої і прекрасної роботи не знайдеш на ринку. Бо така робота або страшенно коштовна, або безцінна. Вона ткала за давніми традиціями майа, ткала собі «вишиту сорочку», яку місцеві називають huipiles (власне, це типу блузка). Ми пройшли до світлиці і побачили інші зразки ткацтва. То було сильніше, ніж усі враження усіх попередніх днів. Світ відступив на задній план, коли ми бачили цю роботу. Наче зійшло сонце.
Традиційному ткацтву майа уже понад 2000 років. Воно якимось дивом пережило колапс Класичної культури майа і завоювання у 16 столітті. Коли на береги Америки прийшли конкістадори, то організували серед місцевих індіанців примусові роботи, на яких майа ткали, а потім вимушено здавали одяг за цінами, які були нижче собівартості. Потім ці ж речі продавали тим же індіанцям за високою ціною. Самі білі гребували носити індіанський одяг, імпортуючи свій гардероб з Європи та Азії. І лише з 70-их років 20 століття текстильні вироби майа почали виходити на не-індіанський ринок у зв’язку зі сплеском туристичного інтересу до країни.
Символіка ткацтва huipiles така ж древня, як і сама культура майа. Сорочка за кроєм прямокутна, із геометричним малюнком. Від горловини ідуть ромби, які символізують рух сонця по небосхилу: від Сходу на Захід і у «підземний» світ. (про символіку кольорів майа і розшифровку їхніх візерунків, певно, писати не буду, поки не опублікую статтю. А може й буду, але коротко). По краям блузи ідуть символи дощу, жаби всякі, хмари, квітучі вологі плантації. У ткацтво могли закладати символічне зображення Першолюдей, чи святих, чи монстрів, які колись населяли землю, чи якихось тварин ритуальних.
У чіапаського ткацтва є кілька особливостей. Перш за все, жінки спеціалізувалися на певних видах одягу. Кожна з дитинства навчалася якійсь базі, яка передавалася від матері, а потім вже могла привносити щось своє у візерунки. Якщо матір чи родичка не вміли ткати, то доводилося платити гроші якійсь досвідченій жінці за навчання. Найвище досягнення для жінки - це аби її вибрали на ткання одягу для святих у церкву. Річ у тім, що одяг святих покоїться на статуях у церквах сотнями років, і коли він «зношується», то старий зразок дають умілій ткачисі, аби вона скопіювала його. Таким чином обрані жінки отримують змогу вчитися древнім швам, технікам і візерункам, і ці речі передаються впродовж сотень років у незмінному вигляді, наче законсервовані.
Ткацтво це дуже особливе, і уміння, які раніше передавалися з покоління в покоління, зараз майже втратилися. У 70-их з’явилася організація Sna Jolobil, яка почала займатися відродженням давніх традицій. Вони вболівали за те, аби ткані речі можна було продавати дорого, а не за безцінь. Вони давали і дають гранти на навчання жінок ткацтву, підтримують всіляко ці ткацькі комуни, збирають колекції із найкращими зразками ткацтва і дають жінкам, аби ті вчилися. Я так розумію, ми випадково натрапили на якийсь осередок Sna Jolobil. У будь-якому разі, сьогодні підемо на пошуки організації, спробуємо знайти когось, хто знає англійську. Бо у тур агенціях, куди ми зверталися у пошуках англомовного гіда, який саме спеціалізувався на текстилі, на нас дивилися круглими очима і не розуміли, чим нам не підходить стандартна програма.
Я ще багато чого нарила про текстиль, просто якось нема часу це все викласти. Сьогодні поїдемо у ще одне ткацьке поселення (в одному вже були, але воно дико туристичне і ми злякано втекли), спробуємо знайти експозицію з одягом святих (отой особливий сакральний одяг), спробуємо поговорити із представниками організації Sna Jolobil. Зате мені прояснилося. Я писала, чому ж у Теотітлані казали про суто чоловічу роботу, а у джерелах пишуть про ткацтво як квінтесенція жіночності. Так то просто різне ткацтво під одним словом weaving! Одне грубе - килими, чоловіча робота. Інше - дуже тонке ткання сорочок.
Ох, штат Чіапас зі своїм текстилем геть зірвав голову. Піду далі на розвідки! І, до речі, ця тема вакантна. Готова писати за гроші :)