Модний пост: про каблуки і лотосові ніжки
Набрела я на спільноту, де виставляють свої "луки" різні люди, і всі обговорюють. Багато уваги взуттю, особливо на каблуки.
Мені подобається жіноча нога у туфлях на каблуку. Звісно, не коли це дванадцятисантиметрові шпильки а ля "проститутка". Не люблю високі платформи, взагалі цього не розумію (особливо пробкові, жееесть). Не люблю, коли жінки одягають каблуки, не уміючи їх носити. Ось і дріботять на напівзігнутих... А загалом красиву ніжку у каблучку люблю.
Однак двоє вагітностей й і пологів, а отже три роки без каблуків, зробили своє діло: я розівчилася у них ходити. Мало того, моя феміністська орієнтація пирснула трохи сечі у мозок: одягання каблуків це немов добровільне одягання рабського нашийника "слабкої жінки". Звісно, кожен робить свій вибір, і для когось таке амплуа не видається ганебним. Однак посудіть самі. Жінка на каблуках не може рухатися із тією швидкістю, на яку здатне її тіло. Жінка не може втекти, побігти, не може почуватися стійко на поверхні землі. Ідучи на каблуках по темних провулках, я розуміла: у разі чого я не зможу втекти. У разі чого, я не можу битися.
Є ще й історичне підґрунття, яке змушує замислитися стосовно каблуків.. Підґрунтя таке, що це було штучне симулювання китайських "лотосових ніжок" - у нашому випадку візуальне зменшення ступні.
Ось так виглядає не візуальне:
Китайський звичай бинтування ніг з метою зменшення ступні витікає з X сторіччя нашої ери, і практикувався десять століть. Офіційно практика «бинтування ніг» була заборонена у Китаї у 1912 році. Але і до того проти «лотосових ніжок» час від часу були виступи, однак протест не набув масового характеру. Ступні зменшували до такого розміру, що жінка іноді не могла ходити, тому пересувалася за допомогою сторонніх або у паланкіні. Таким чином, жінка була буквально прив’язана до свого дому і чоловіка, її функції зводилися до сексуальних і материнських, адже більше вона нічого не могла робити.
З маленької ноги робили цілий сексуальний фетиш. Мрія чоловіка - випити чаю з тієї води, у якій жінка мила ноги. Існувала ціла класифікація «лотосових ніжок», яка налічувала до 58 різновидів. Однак естети та письменники-сучасники розповсюдженого звичаю - радили чоловікам не знімати пов’язок з жіночих ніг, аби не «принизити естетичне почуття».
Спосіб досягнення маленьких ніжок свого часу описав Говард С. Леві у праці «Китайське «бинтування ніг». Історія дивакуватого еротичного звичаю». Бралася пов’язка довжиною в 3 метри і шириною у 5 см. Один кінець закріплювався на внутрішній стороні ступні, ступня обгорталася і пальці ніг тягнулися всередину підошви. Великий палець лишали не забинтованим. Інші пальці намагалися максимально стягнути з п’яткою. Таким чином з раннього дитячого віку обмежувався ріст ступні, а також зводилися докупи п’ятка, підошва та пальці.
За спогадами літніх китаянок, а також свідченнями місіонерів кінця XIX-початку XX століття, часом ноги під пов’язками загнивали, пальці могли відвалитися або атрофуватися. Бинтувати ноги дівчаткам починали приблизно у віці 6 років (часом раніше - головне було, аби дитина уже усвідомлювала всю процедуру та була достатньо керованою, аби не зривати пов’язки). Наприклад для того, аби ступня шестирічної дівчинки зменшилася до розміру 8 см, потрібно було бинтувати ноги впродовж двох років, щомісяця зменшуючи розмір взуття на кілька міліметрів. На ніч одягали особливо туге взуття, пов’язки не послаблювали. Дівчатам заборонялося ходити на п’ятках, адже це робило ступню некрасивою. Тому ходити доводилося через сильний біль, по суті - на зовнішній стороні підігнутих пальців.
Через таке каліцтво жіноча хода нагадувала дріботіння, а через постійне навантаження на стегна та сідниці відбувалося зміна їхніх форм, що вважалося чоловіками дуже еротичним; чоловіки оспівували специфічні «складочки», які буцімто утворювалися у піхві жінок з маленькими ніжками. У Китаї побутувала навіть приказка, що чим менша нога - тим більше у жінки пристрасті. Тогочасні письменники відзначали неабияку «зручність» жіночих статевих органів у випадку маленьких ніг. На думку сучасних медиків, бинтування ніг не впливало на форму піхви, хоча і змінювало форму таза. Тож поширена віра у «пристрасні складочки» - лише суспільний стереотип. І заради цього стереотипу жінку робили калікою.
Вражають спогади старої жінки, записані етнографами в Китаї. Наведемо розгорнуту цитату:
«Матір вимила мені ноги і наклала галуни, а потім обрізала нігті. Потім зігнула пальці і обв’язала їх матерією трьох метрів у довжину і п’яти сантиметрів у ширину - спершу праву ногу, потім ліву. Після того, як все скінчилося, вона наказала мені пройтися, але, коли я спробувала це зробити, біль виявився нестерпним.
Тієї ночі мені заборонили знімати взуття. Мені здавалося, що мої ноги горять, і спати я, звісно ж, не могла. Я заплакала, і мати стала мене бити. Наступними днями я намагалася заховатися, але мене знову змушували ходити. За спротив матір била мене по руках і ногах. Побої та сварки відбувалися за спроби таємно зняти пов’язки. Через чотири дні мої ноги обмили і додали галуни. Через кілька місяців всі мої пальці, окрім великого, були підігнуті, і коли я їла м'ясо чи рибу, ноги розбухали і гноїлися. Матір сварила мене за те, що я робила упор на п’ятку при ході, запевняючи, що моя нога ніколи не набуде прекрасних обрисів. Вона ніколи не дозволяла замінювати пов’язки і витирати кров та гній, вважаючи, що коли зі ступні зникне все м'ясо, то вона стане витонченою. (…)
Кожні два тижні я змінювала взуття, і нова пара мусила бути на 3-4 міліметра менше попередньої. (…) Влітку ноги жахливо пахли від гною, зимою мерзли від недостатнього кровообігу, а коли я сідала біля пічки, то боліли від теплого повітря. (…)»
(подробиці у статті: Дворкин А., Геноцид, или китайское бинтование ног//Антология гендерной мысли. - Минск. - 2000. Інша інформація нарита на просторах російськомовного інтернету )
Коротше, після такого жестячку інакше починаєш дивитися на каблуки. Тоді жінки страждали через стереотип щодо сексуальності. Зараз відбувається те саме. На щастя, не через фізичні муки, а лише через певний дискомфорт. І не треба розповідати про надзручні колодки і про те, що ходите у каблуках так, як босоніж. Природа створила кістяк не просто так, і він розрахований на повний дотик ступні до поверхні і на певний розподіл навантаження. Жінка й так мусить страждати через свою прямоходячість, яка дуже сильно ускладнила пологи. На мою думку, ускладнювати ще більше прямоходяче життя не варто.
Інші пости про людські збочення:
"Я єю єм" або навіщо людям голови
Мені подобається жіноча нога у туфлях на каблуку. Звісно, не коли це дванадцятисантиметрові шпильки а ля "проститутка". Не люблю високі платформи, взагалі цього не розумію (особливо пробкові, жееесть). Не люблю, коли жінки одягають каблуки, не уміючи їх носити. Ось і дріботять на напівзігнутих... А загалом красиву ніжку у каблучку люблю.
Однак двоє вагітностей й і пологів, а отже три роки без каблуків, зробили своє діло: я розівчилася у них ходити. Мало того, моя феміністська орієнтація пирснула трохи сечі у мозок: одягання каблуків це немов добровільне одягання рабського нашийника "слабкої жінки". Звісно, кожен робить свій вибір, і для когось таке амплуа не видається ганебним. Однак посудіть самі. Жінка на каблуках не може рухатися із тією швидкістю, на яку здатне її тіло. Жінка не може втекти, побігти, не може почуватися стійко на поверхні землі. Ідучи на каблуках по темних провулках, я розуміла: у разі чого я не зможу втекти. У разі чого, я не можу битися.
Є ще й історичне підґрунття, яке змушує замислитися стосовно каблуків.. Підґрунтя таке, що це було штучне симулювання китайських "лотосових ніжок" - у нашому випадку візуальне зменшення ступні.
Ось так виглядає не візуальне:
Китайський звичай бинтування ніг з метою зменшення ступні витікає з X сторіччя нашої ери, і практикувався десять століть. Офіційно практика «бинтування ніг» була заборонена у Китаї у 1912 році. Але і до того проти «лотосових ніжок» час від часу були виступи, однак протест не набув масового характеру. Ступні зменшували до такого розміру, що жінка іноді не могла ходити, тому пересувалася за допомогою сторонніх або у паланкіні. Таким чином, жінка була буквально прив’язана до свого дому і чоловіка, її функції зводилися до сексуальних і материнських, адже більше вона нічого не могла робити.
З маленької ноги робили цілий сексуальний фетиш. Мрія чоловіка - випити чаю з тієї води, у якій жінка мила ноги. Існувала ціла класифікація «лотосових ніжок», яка налічувала до 58 різновидів. Однак естети та письменники-сучасники розповсюдженого звичаю - радили чоловікам не знімати пов’язок з жіночих ніг, аби не «принизити естетичне почуття».
Спосіб досягнення маленьких ніжок свого часу описав Говард С. Леві у праці «Китайське «бинтування ніг». Історія дивакуватого еротичного звичаю». Бралася пов’язка довжиною в 3 метри і шириною у 5 см. Один кінець закріплювався на внутрішній стороні ступні, ступня обгорталася і пальці ніг тягнулися всередину підошви. Великий палець лишали не забинтованим. Інші пальці намагалися максимально стягнути з п’яткою. Таким чином з раннього дитячого віку обмежувався ріст ступні, а також зводилися докупи п’ятка, підошва та пальці.
За спогадами літніх китаянок, а також свідченнями місіонерів кінця XIX-початку XX століття, часом ноги під пов’язками загнивали, пальці могли відвалитися або атрофуватися. Бинтувати ноги дівчаткам починали приблизно у віці 6 років (часом раніше - головне було, аби дитина уже усвідомлювала всю процедуру та була достатньо керованою, аби не зривати пов’язки). Наприклад для того, аби ступня шестирічної дівчинки зменшилася до розміру 8 см, потрібно було бинтувати ноги впродовж двох років, щомісяця зменшуючи розмір взуття на кілька міліметрів. На ніч одягали особливо туге взуття, пов’язки не послаблювали. Дівчатам заборонялося ходити на п’ятках, адже це робило ступню некрасивою. Тому ходити доводилося через сильний біль, по суті - на зовнішній стороні підігнутих пальців.
Через таке каліцтво жіноча хода нагадувала дріботіння, а через постійне навантаження на стегна та сідниці відбувалося зміна їхніх форм, що вважалося чоловіками дуже еротичним; чоловіки оспівували специфічні «складочки», які буцімто утворювалися у піхві жінок з маленькими ніжками. У Китаї побутувала навіть приказка, що чим менша нога - тим більше у жінки пристрасті. Тогочасні письменники відзначали неабияку «зручність» жіночих статевих органів у випадку маленьких ніг. На думку сучасних медиків, бинтування ніг не впливало на форму піхви, хоча і змінювало форму таза. Тож поширена віра у «пристрасні складочки» - лише суспільний стереотип. І заради цього стереотипу жінку робили калікою.
Вражають спогади старої жінки, записані етнографами в Китаї. Наведемо розгорнуту цитату:
«Матір вимила мені ноги і наклала галуни, а потім обрізала нігті. Потім зігнула пальці і обв’язала їх матерією трьох метрів у довжину і п’яти сантиметрів у ширину - спершу праву ногу, потім ліву. Після того, як все скінчилося, вона наказала мені пройтися, але, коли я спробувала це зробити, біль виявився нестерпним.
Тієї ночі мені заборонили знімати взуття. Мені здавалося, що мої ноги горять, і спати я, звісно ж, не могла. Я заплакала, і мати стала мене бити. Наступними днями я намагалася заховатися, але мене знову змушували ходити. За спротив матір била мене по руках і ногах. Побої та сварки відбувалися за спроби таємно зняти пов’язки. Через чотири дні мої ноги обмили і додали галуни. Через кілька місяців всі мої пальці, окрім великого, були підігнуті, і коли я їла м'ясо чи рибу, ноги розбухали і гноїлися. Матір сварила мене за те, що я робила упор на п’ятку при ході, запевняючи, що моя нога ніколи не набуде прекрасних обрисів. Вона ніколи не дозволяла замінювати пов’язки і витирати кров та гній, вважаючи, що коли зі ступні зникне все м'ясо, то вона стане витонченою. (…)
Кожні два тижні я змінювала взуття, і нова пара мусила бути на 3-4 міліметра менше попередньої. (…) Влітку ноги жахливо пахли від гною, зимою мерзли від недостатнього кровообігу, а коли я сідала біля пічки, то боліли від теплого повітря. (…)»
(подробиці у статті: Дворкин А., Геноцид, или китайское бинтование ног//Антология гендерной мысли. - Минск. - 2000. Інша інформація нарита на просторах російськомовного інтернету )
Коротше, після такого жестячку інакше починаєш дивитися на каблуки. Тоді жінки страждали через стереотип щодо сексуальності. Зараз відбувається те саме. На щастя, не через фізичні муки, а лише через певний дискомфорт. І не треба розповідати про надзручні колодки і про те, що ходите у каблуках так, як босоніж. Природа створила кістяк не просто так, і він розрахований на повний дотик ступні до поверхні і на певний розподіл навантаження. Жінка й так мусить страждати через свою прямоходячість, яка дуже сильно ускладнила пологи. На мою думку, ускладнювати ще більше прямоходяче життя не варто.
Інші пости про людські збочення:
"Я єю єм" або навіщо людям голови