розповідь про корекцію (з не дуже кривавими подробицями)
Навіть не знаю, з чого почати)) Певно з того, що досі не вірю, що я зараз без лінз. Стільки років це було неймовірно, це було нереально - просто сидіти за компом без додаткових приладів для корекції. А зараз я бачу... Жадібно читаю вивіски на вулиці, інколи на автоматі шукаю окуляри, бо не можу ніяк звикнути. Казково!
Поганий зір був у мене з дитинства. Щоправда, до школи я ще пам*ятаю, як тато проводив мені "індіанський" тест на зір - треба було порахувати кількість крихітних зірочок між основними яскравими зірками Ковша. І я рахувала і мала прізвисько Зоркій Глаз. А потім була операція, я заразилася коньюнктивітом, пішли ускладення...
Потім була купа книжок, читаних-перечитаних у якихось неймовірних умовах, типу при світлі місяця чи у напівтемному поїзді, і зір все падав, падав... У 12 років я носила окуляри, дуже комплексувала з того приводу. Буквально за пару років після вдягання окулярів зі з -1,5 впав до -5, потім - до -7. Я страшенно мучалася, з активної "пробивної" дівки стала ходячим комплексом, і, зрештою, всіма правдами і неправдами вишантажувала у мами лінзи в якомусь 10 класі, певно. З того часу падіння зору уповільнилося, стало непогано, в принципі, і за стільки років дотягнуло до -9. Звісно, у лінзах то було непомітно, але ж як діставало! У горах пил забивався під лінзи і шкодив рогівку... Те саме - у запилюжених поїздах. Постійно червоні від подразнення очі, постійно сухі, і, звісно, купа дискомфорту від того, що ніц не бачу без лінз. Коли цього року лежали в Жинвалі і дивилися, як через все небо летять зірки, я зрозуміла, що зірки варті корекції))
Власне, давно мала її зробити. Тепер надто дотягнула. Але не могла через вагітність, потім - через годування груддю. Потім ще одна вагітність і лактація, потім - піврічна пауза для стабілізації гормонального тла. Потім назбирати гроші. Потім - підняти дупу і піти на обстеження... у "Новому зорі" сказали, що з моєю товщиною рогівки і моїм мінусом 100% корекції не буде. Але нехай не 100%, все одно не такий стан, як був. Укріплення сітківки, деякі непорозуміння з клінікою, і ось я прийшла.
Прийшла о 14 і традиційно проквасилася до 16. До того часу приїхав Няточко. Оглянув лікар, ще раз перевірили зір. Лікар знову нагадав, що можливий регрес і буде недокорекція, ще раз запропонував вживити штучні лінзи і отримав відмову. Після всього знову я чекала, підписала договір, чекала... Зрештою, мене викликали "на укол". В цьому місці я мало не вмерла, бо терпіти уколи не можу. Виявилося, колять знеболювальне. "А казали, що операція безболісна..." - "Операція безболісна, а ось після операції буде боліти". У договорі написали про "чувство легкого жжения и песка в глазах", але я ж тітка з інтернетом, я ж читала на форумі про пекельні болі в очах. То була, в принципі, готова. Укол був дуже болючий, відтяпало півноги, ледве дошкандибала до кушеточки, аж ось викликають у передопераційну. Там уже сиділо дві нещасні. Мене одягли у таку штуку стерильну, начепили маску і шапочку, покапали у очі знеболювальним, і я обережно сіла на одну півсрачину, бо інша боліла. Щоправда, згодом з правої півсрачини повіяло ментолом - це спрацювала анестезія.
У операційній вже була одна людина, і я чула описаний в інтернетах "звук бормашинки" - так працює лазер. Ще хтось на форумі описував, що у передопераційній прикольно спостерігати за реакцією людей на стрес: одні жваво обговорюють, інші нервово хіхікають, ще одні похмуро мовчать. Так от ми троє похмуро мовчали, і від того момент набував значущості.
На одну операцію витрачали десь 15 хвилин. Я, поки чекала, навіть почала нервуватися, бо йшла останньою. Чула, як пацієнтки щось жалібно казали лікарю і як він казав "Так надо" або медсестра казала "Я знаю". В якийсь момент мені помазали очі спиртом (це прям як матку йодом після пологами), я мала сидіти із закритими очима, аби не почало пекти. Потім медсетсра взяла мене за руку і повела у темну кімнату, бо я сама без лінз і окулярів не зорієнтувалася б. Побачила там лікаря і ще двох, здається, помічників. Кушетка, підставка для голови і для ніг, пекельні машини з лампочками і скельцями. Я лягла, ніц не бачу, лиш червоний вогник, що блимав наді мною. "Це ваш орієнтир" - сказав лікар і я почала згадувати "Король говорить" і його червоний вогник. Далі мені поклали на морду ганчірочку з діркою, далі приклеїли верхні і нижні повіки, а потім, уууууууу, поставили таку на око розпорку, як ото в кіно показують. Аби око було вирячене і не блимало. Фуфуфу! І я лежала і мені було так страшно, це просто жах! Бо коли знаєш, що буде відбуватися, то не так страшно, а тут ти зайшов у темне приміщення, в якому ніц не бачиш, в якісь невидимі люди роблять всякі стьомні маніпуляції, а ти можеш лиш дивитися на вогник, що блимає. Мені заливали око краплями зі шприців (напевне), потім присмоктали до ока таку хрень, від якої зір затемнився. Ця вакуумна хрень прожжужжала і я почула, як мені зрізали рогівку (отой самий thin flap) - вжик! Вакуумну хрень забрали і "пінцетом" (напевне) зняли отой шматок рогівки. Зір одразу став такий, ніби через скло у дверях. Червоний вогник розпадався на візеруночок. Мені знову чимсь покапали і сказали дивитися на вогник, а також попередили, що запахне смаленим. Лазер я не бачила, лише чула вухами і носом. Смалене око:)Потім відхилену рогівку поклали на місце, приштампували лопаткою, прибили по радіусу чимсь іще, і перейшли на інше око.
Коли я піднялася з кушетки, то лікарі всі розійшлися. Я змогла сама вийти, все було в тумані. Але я бачила значно краще, ніж до того.
Одягнула темні окуляри, сіла. А далі почала відходити анестезія. І ото був ацкій треш...
Десь години 4 боліло. Мені здавалося, що все, кердик. Очі відкрити не могла від болю. Текли сльози. Мені все здавалося, що відійшов отой відрізаний клаптик, і я ледве стримувалася, аби не поправити його. З лікарні відпустили одразу ж. Ковбасило мене в основному в машині і вдома, приймала знеболююче. Поступово боліти перестало, але я ходила не відкриваючи очей і в темних окулярах. Сюди пост писала, привідкривши одне око)) Дуже боляче було відкривати очі, аби закапати краплі.
Сьогодні була у лікаря, результати - одне око норм, одне -1. Як і прогнозували. Бачу ще в тумані, так, як ото буває, коли лінзи довго не міняв і вони старіють і псуються. У понеділок зможу на роботу. Через місяць - на тренування. Взагалі, фізичні навантаження можна і через тиждень, але лікар сказала, що оскільки в айкідо все залежить не лише від тебе, а й від партнера, то краще не йти, бо можна "як на зло" отримати в око. А до очей не можна навіть торкатися найближчим часом.
Оце і вся історія:) Робили за методом lasik thin flap, клініка "Новий зір", 18 тисяч. Клініка не дуже сподобалася. Забували мені сказати про всякі речі) Скажімо про те, що за 2 тижні до операції треба зняти лінзи. Тому довелося переносити операцію. Ще там страшні черги, і коли тобі назначають на 14, то раніше 15 не попадеш. Дуже довго чекати всього. Дуже вже конвеєрний метод. Але, буду сподіватися, зробили вони все класно. Дуже буду вдячна, якщо такий зір, як зараз, у мене і лишиться. І ще дуже шкодую, що не зробила раніше.
Ось:)
Поганий зір був у мене з дитинства. Щоправда, до школи я ще пам*ятаю, як тато проводив мені "індіанський" тест на зір - треба було порахувати кількість крихітних зірочок між основними яскравими зірками Ковша. І я рахувала і мала прізвисько Зоркій Глаз. А потім була операція, я заразилася коньюнктивітом, пішли ускладення...
Потім була купа книжок, читаних-перечитаних у якихось неймовірних умовах, типу при світлі місяця чи у напівтемному поїзді, і зір все падав, падав... У 12 років я носила окуляри, дуже комплексувала з того приводу. Буквально за пару років після вдягання окулярів зі з -1,5 впав до -5, потім - до -7. Я страшенно мучалася, з активної "пробивної" дівки стала ходячим комплексом, і, зрештою, всіма правдами і неправдами вишантажувала у мами лінзи в якомусь 10 класі, певно. З того часу падіння зору уповільнилося, стало непогано, в принципі, і за стільки років дотягнуло до -9. Звісно, у лінзах то було непомітно, але ж як діставало! У горах пил забивався під лінзи і шкодив рогівку... Те саме - у запилюжених поїздах. Постійно червоні від подразнення очі, постійно сухі, і, звісно, купа дискомфорту від того, що ніц не бачу без лінз. Коли цього року лежали в Жинвалі і дивилися, як через все небо летять зірки, я зрозуміла, що зірки варті корекції))
Власне, давно мала її зробити. Тепер надто дотягнула. Але не могла через вагітність, потім - через годування груддю. Потім ще одна вагітність і лактація, потім - піврічна пауза для стабілізації гормонального тла. Потім назбирати гроші. Потім - підняти дупу і піти на обстеження... у "Новому зорі" сказали, що з моєю товщиною рогівки і моїм мінусом 100% корекції не буде. Але нехай не 100%, все одно не такий стан, як був. Укріплення сітківки, деякі непорозуміння з клінікою, і ось я прийшла.
Прийшла о 14 і традиційно проквасилася до 16. До того часу приїхав Няточко. Оглянув лікар, ще раз перевірили зір. Лікар знову нагадав, що можливий регрес і буде недокорекція, ще раз запропонував вживити штучні лінзи і отримав відмову. Після всього знову я чекала, підписала договір, чекала... Зрештою, мене викликали "на укол". В цьому місці я мало не вмерла, бо терпіти уколи не можу. Виявилося, колять знеболювальне. "А казали, що операція безболісна..." - "Операція безболісна, а ось після операції буде боліти". У договорі написали про "чувство легкого жжения и песка в глазах", але я ж тітка з інтернетом, я ж читала на форумі про пекельні болі в очах. То була, в принципі, готова. Укол був дуже болючий, відтяпало півноги, ледве дошкандибала до кушеточки, аж ось викликають у передопераційну. Там уже сиділо дві нещасні. Мене одягли у таку штуку стерильну, начепили маску і шапочку, покапали у очі знеболювальним, і я обережно сіла на одну півсрачину, бо інша боліла. Щоправда, згодом з правої півсрачини повіяло ментолом - це спрацювала анестезія.
У операційній вже була одна людина, і я чула описаний в інтернетах "звук бормашинки" - так працює лазер. Ще хтось на форумі описував, що у передопераційній прикольно спостерігати за реакцією людей на стрес: одні жваво обговорюють, інші нервово хіхікають, ще одні похмуро мовчать. Так от ми троє похмуро мовчали, і від того момент набував значущості.
На одну операцію витрачали десь 15 хвилин. Я, поки чекала, навіть почала нервуватися, бо йшла останньою. Чула, як пацієнтки щось жалібно казали лікарю і як він казав "Так надо" або медсестра казала "Я знаю". В якийсь момент мені помазали очі спиртом (це прям як матку йодом після пологами), я мала сидіти із закритими очима, аби не почало пекти. Потім медсетсра взяла мене за руку і повела у темну кімнату, бо я сама без лінз і окулярів не зорієнтувалася б. Побачила там лікаря і ще двох, здається, помічників. Кушетка, підставка для голови і для ніг, пекельні машини з лампочками і скельцями. Я лягла, ніц не бачу, лиш червоний вогник, що блимав наді мною. "Це ваш орієнтир" - сказав лікар і я почала згадувати "Король говорить" і його червоний вогник. Далі мені поклали на морду ганчірочку з діркою, далі приклеїли верхні і нижні повіки, а потім, уууууууу, поставили таку на око розпорку, як ото в кіно показують. Аби око було вирячене і не блимало. Фуфуфу! І я лежала і мені було так страшно, це просто жах! Бо коли знаєш, що буде відбуватися, то не так страшно, а тут ти зайшов у темне приміщення, в якому ніц не бачиш, в якісь невидимі люди роблять всякі стьомні маніпуляції, а ти можеш лиш дивитися на вогник, що блимає. Мені заливали око краплями зі шприців (напевне), потім присмоктали до ока таку хрень, від якої зір затемнився. Ця вакуумна хрень прожжужжала і я почула, як мені зрізали рогівку (отой самий thin flap) - вжик! Вакуумну хрень забрали і "пінцетом" (напевне) зняли отой шматок рогівки. Зір одразу став такий, ніби через скло у дверях. Червоний вогник розпадався на візеруночок. Мені знову чимсь покапали і сказали дивитися на вогник, а також попередили, що запахне смаленим. Лазер я не бачила, лише чула вухами і носом. Смалене око:)Потім відхилену рогівку поклали на місце, приштампували лопаткою, прибили по радіусу чимсь іще, і перейшли на інше око.
Коли я піднялася з кушетки, то лікарі всі розійшлися. Я змогла сама вийти, все було в тумані. Але я бачила значно краще, ніж до того.
Одягнула темні окуляри, сіла. А далі почала відходити анестезія. І ото був ацкій треш...
Десь години 4 боліло. Мені здавалося, що все, кердик. Очі відкрити не могла від болю. Текли сльози. Мені все здавалося, що відійшов отой відрізаний клаптик, і я ледве стримувалася, аби не поправити його. З лікарні відпустили одразу ж. Ковбасило мене в основному в машині і вдома, приймала знеболююче. Поступово боліти перестало, але я ходила не відкриваючи очей і в темних окулярах. Сюди пост писала, привідкривши одне око)) Дуже боляче було відкривати очі, аби закапати краплі.
Сьогодні була у лікаря, результати - одне око норм, одне -1. Як і прогнозували. Бачу ще в тумані, так, як ото буває, коли лінзи довго не міняв і вони старіють і псуються. У понеділок зможу на роботу. Через місяць - на тренування. Взагалі, фізичні навантаження можна і через тиждень, але лікар сказала, що оскільки в айкідо все залежить не лише від тебе, а й від партнера, то краще не йти, бо можна "як на зло" отримати в око. А до очей не можна навіть торкатися найближчим часом.
Оце і вся історія:) Робили за методом lasik thin flap, клініка "Новий зір", 18 тисяч. Клініка не дуже сподобалася. Забували мені сказати про всякі речі) Скажімо про те, що за 2 тижні до операції треба зняти лінзи. Тому довелося переносити операцію. Ще там страшні черги, і коли тобі назначають на 14, то раніше 15 не попадеш. Дуже довго чекати всього. Дуже вже конвеєрний метод. Але, буду сподіватися, зробили вони все класно. Дуже буду вдячна, якщо такий зір, як зараз, у мене і лишиться. І ще дуже шкодую, що не зробила раніше.
Ось:)