"вісєла пісєнька"
Сьогодні доля занесла мене підібрати одного з фрілансівських хвостів і познімати виступ балету в рамках якогось там концерту. Пропустимо всі ті матюки, які я собі наговорила за те, що смикнув мене дідько взятися за діло, яким я ніколи не займалася. Дурна - вона і є дурна.
Отож, сіла я у першому ряду, обвішалася фотоапаратами, зняла Тухлі На Каблуках, аби легше було бігати, і стала чекати виступу колективу "Просвіт", який, власне, мене найняв.
Концерт виявився присвяченим Кубі й україно-кубинським відносинам. Мали виступати наші заслужені колєктіви. І, як з'ясувалося потім, - кубинські.
Перший виступав якийсь там оркестр, і, в принципі, мені сподобалося. Хоча одразу видно, що слухати класичну музику я не привчена - шило в дупі крутить. А потім... Ох. А потім була вервечка цих самих колективів, загальний образ яких такий: смутні Бандуристки у блискучих "плахтах" і у вінках зі штучних квітів; Козаки у тошнотно-яскравих червоно-синіх костюмах з кричучо-дешевої тканини, "оздоблених" золотою тасьмою і все тими ж блискітками; страшенно урочистий вигляд, море пафосу, і дуже сумні пісні: "А-а-а-а-а!" Люди у залі відповідали тому, що відбувалося на сцені: сиділи дуже урочисті, пафосні, зі страшенно серйозними лицями.
А потім вийшло якесь кубинське тріо. Ось аби вони не вийшли - я б не писала цей псот. Але ці дядьки, саме такі, якими ми всі уявляємо кубинців, такі прості, без блискіток, з двома гітарами і маракасами... вони як втнули! Вони вприснули таку енергію в зал, вони були такі!!! Такі живі, справжні, класні! Я обернулася в зал і вжахнулася: народ сидів все з тими ж кам'яними обличчями. Енергія кубинців розбивалася об стіну. Хіба фотографи, примостившись під сценою, радісно вистукували під веселі ритми.
Останнім часом мені доводилося слухати подібну музику, навіть ті самі пісні. Але у записі воно взагалі було якось ніяк. А у живому виконанні дядьки просто рвали на шматки!
І ось ішла я і думала думу. Хто і як представляє Україну у музичному плані на ось таких ось урочистих заходах? Це якийсь пласт "культури", абсолютно відірваний від реальності. Всі ці колективи, штучні квіти і дешева тканина, тужливі пісні, коли ось тААААк кривляються, співаючи, і співаючи абсолютно беземоційно... Що ВСЕ ЦЕ має спільного з українською живою піснею, з українським фольклором, з тим, що є нашим насправді? Що коли ж баба співає, то вона ж плаче, вона й сміється, вона після пісні вставе свої коментарі, бо вона проживає заспіване! Так само, як ті кубинці, які вийшли, які сміялися, які раділи, і так хотілося сміятися з ними, танцювати з ними! Вони несли щось живе, а наші... не знаю, як їх назвати?...... народні колективи несуть саму мертвиччину! Від них тхне! Нафталіном, совком, трупами! Який такий народ представляють ці народні колективи? Де і на чому виросла така творчість? З якого такого совка виріс отой страшний пафос?
Оце пишу і думаю, що надто строга до них. Певно, мені попалися просто такі ніякі народні колективи. Певно, коли вони "які", то вони беруть за душу. Але все одно лишається питання: що спільного вони мають із народними піснями, народною культурою???
(А балет, до речі, виступив класно!)
Отож, сіла я у першому ряду, обвішалася фотоапаратами, зняла Тухлі На Каблуках, аби легше було бігати, і стала чекати виступу колективу "Просвіт", який, власне, мене найняв.
Концерт виявився присвяченим Кубі й україно-кубинським відносинам. Мали виступати наші заслужені колєктіви. І, як з'ясувалося потім, - кубинські.
Перший виступав якийсь там оркестр, і, в принципі, мені сподобалося. Хоча одразу видно, що слухати класичну музику я не привчена - шило в дупі крутить. А потім... Ох. А потім була вервечка цих самих колективів, загальний образ яких такий: смутні Бандуристки у блискучих "плахтах" і у вінках зі штучних квітів; Козаки у тошнотно-яскравих червоно-синіх костюмах з кричучо-дешевої тканини, "оздоблених" золотою тасьмою і все тими ж блискітками; страшенно урочистий вигляд, море пафосу, і дуже сумні пісні: "А-а-а-а-а!" Люди у залі відповідали тому, що відбувалося на сцені: сиділи дуже урочисті, пафосні, зі страшенно серйозними лицями.
А потім вийшло якесь кубинське тріо. Ось аби вони не вийшли - я б не писала цей псот. Але ці дядьки, саме такі, якими ми всі уявляємо кубинців, такі прості, без блискіток, з двома гітарами і маракасами... вони як втнули! Вони вприснули таку енергію в зал, вони були такі!!! Такі живі, справжні, класні! Я обернулася в зал і вжахнулася: народ сидів все з тими ж кам'яними обличчями. Енергія кубинців розбивалася об стіну. Хіба фотографи, примостившись під сценою, радісно вистукували під веселі ритми.
Останнім часом мені доводилося слухати подібну музику, навіть ті самі пісні. Але у записі воно взагалі було якось ніяк. А у живому виконанні дядьки просто рвали на шматки!
І ось ішла я і думала думу. Хто і як представляє Україну у музичному плані на ось таких ось урочистих заходах? Це якийсь пласт "культури", абсолютно відірваний від реальності. Всі ці колективи, штучні квіти і дешева тканина, тужливі пісні, коли ось тААААк кривляються, співаючи, і співаючи абсолютно беземоційно... Що ВСЕ ЦЕ має спільного з українською живою піснею, з українським фольклором, з тим, що є нашим насправді? Що коли ж баба співає, то вона ж плаче, вона й сміється, вона після пісні вставе свої коментарі, бо вона проживає заспіване! Так само, як ті кубинці, які вийшли, які сміялися, які раділи, і так хотілося сміятися з ними, танцювати з ними! Вони несли щось живе, а наші... не знаю, як їх назвати?...... народні колективи несуть саму мертвиччину! Від них тхне! Нафталіном, совком, трупами! Який такий народ представляють ці народні колективи? Де і на чому виросла така творчість? З якого такого совка виріс отой страшний пафос?
Оце пишу і думаю, що надто строга до них. Певно, мені попалися просто такі ніякі народні колективи. Певно, коли вони "які", то вони беруть за душу. Але все одно лишається питання: що спільного вони мають із народними піснями, народною культурою???
(А балет, до речі, виступив класно!)