Nubra: doroga i Dalaj Lama
Отже, наступного дня ми вирушили на байку у долину Нубра. Перші кілометрів 20 коштували мені по року життя за кожен кілометр:) Особливо страшно ставало в моменти роз*їзду із вантажівками, коли ми опинялися на краю прірви... Нято кричав, аби я не сахалася, бо роблю лиш гірше, тож мені лишалося тілки зажмурюватися і зіщулюватяся, а у голові поставали деякі персонажі френд-стрічки із титановими стержнями у руках і ногах... Всяке було! Ми не вписувалися у повороти (добре, що з внутрішнього боку!), мало не впісювалися, коли нас обганяли попутні машини, адже всі їхали швидше за нас! А потім, десь за 6 км від Кардонг ла, отого найвищого перевалу, почався аццкій треш. Покриття на дорозі зникло, натомість почалися каменюки і гірські річки. Я не знаю, яка сила тримала нас на колесах у ті моменти, коли, здавалося, падіння неминуче! Однак ми ДИВОМ відбулися лиш намоклим наплічником і ногами.
Максимална висота, на яку я колись підіймалася - 4 з половиною тисячі. Особливо нічого такого я не відчула, а запаморочення списувала на вагітність. Шо таке 5 тисяч стало зрозуміло після того, як я вирішила трохи пробігтися. Аби потрапити у Нубру, необхідно оформити заздалегідь спеціальний перміт. Його перевіряють на пропускних пунктах (хоча, як виявилося, перевіряють лиш коли є натхнення). І ось на пропускному пункті утворилася пробка, а я чогось кудись ломанулася... Прибігаю - матко бозко! І так погано мені стало! У голові паморочится, серце вискакує, задихаюся. Все, думаю, старість. А Нято сидить на байку зелений і стогне: "Висота....". Тут все стало зрозуміло. Ще півкілометра вище, і Нято мало не відкунув копитця, так йому стало зле. Руки-ноги німіли. Щодо мене, то головне було не рухатися різко, бо тоді починало вискакувати серце. А так нормално. За три дні в горах, до речі, ми акліматизувалися, і пройшли перевал, мов пісню!
За перевалом - знову пекельний трешак із його сліпими курвами закритими поворотами і вантажівками. Де -не-де валялися розбиті шоломи, перевернуті вантажівки і залишки всіляких ТЗ. Ми їхали 8 годин. Здавалося, ми їдемо вічно...
Але коли спустилися нарешті в долину, то це заполонило всю увагу, всі думки. Кінцевий пункт був не важливий. Навіть без Далай Лами можна було обійтися. Ця дорога була цінна сама по собі. Ця краса, нереальні пейзажі... Гори були різнокольорові: червоні, сині, білі, чорні, сірі, коричневі. Ніколи не думала, шо так буває.
В одному місці ми їхали вздовж річки, обабіч височіли гори. Земля була біла, річка була біла, гори білі, і небо, затягнуте хмарами - теж біле! Це просто виносило мізки. Нятові найбільше запам*яталося інше місце: світле "поле" із чорно-синіми каменюками, деякі з яких були з дім завбільшки. Але тут, із цими масштабами, це не мало значення.
Ніколи не думала, що гори, які више рівня дерев, можуть бути прекрасними. Але - можуть.
У долині Нубра для туристів відкрито 4 села: Сумур, Панамік, Діскіт і Хундар. Ми пойіхали в Сумур, до Далай Лами. На першу лекцію спізнилися, тож пішли наступного дня на другу. Лекція мала початися о 9 ранку, але почалася за "служби" на півгодини раніше. Потім вийшов Далай Лама. Не знаю, чи ця благіст ішла від нього, а чи іі творили присутні, але враз піднялася така хвиля... екстатична хвиля! Потік якоїсь всеобємнойі радості, наповненості, щастя. Іноземці сиділи в окремому кутку. Окремо сиділи лами, молоді монахи... Окремо - місцеві. Далай Лама тут у страшенній повазі, у кожному домі чи закладі є почесне місце, де висить його портрет, прикрашений "рушничком", горять лампадки... Місцеві прийшли подивитися на свого кумира, сама лекція їм навряд чи була цікава. Та і взагалі, лекція явно була спрямована на монахів, бо ті питання, які піднімалися, навряд чи були б цікаві мешканцям гірських сіл. Скажімо, обговорювалася концепція пустоти... Англійский же переклад був жахливий, перекладали десь 1|5 сказаного, не турбуючись про логічність викладу. Скажімо, момент, коли ДЛ розповідає, як йому задали питання, чи варто розвивати мудрість на шляху будди. Відповідь була.... перекладач замовк. Через деякий час ДЛ знову повертається до цього питання, і знову у найцікавішому місці перекладач замовкає. Також він говорив паралельно із ДЛ, тому, аби не перебивати, говорив часто пошепки... Навіть нейтів спікери розуміли з 5го на 10те!
Шо вразило - Далай Лама дуже простий, усміхнений, з гумором. Він говорить універсальною мовою, з повагою до всіх віросповідань. На майже тригодинній лекції нас навіть погодували:)
Певно, поки буду закінчувати. Важко і довго писати)) Фотографії будуть потім. Взагалі, їхати на так мало - це знущання. Завтра знову вирушаємо у путь! Вибачте, шо не коментую. Дуже поганий інтернет. Всіх читаю!
Tse vsi fotky, jaki my zmogly zavantazhyty. Tomu vono troxy nelogichno. I neobrobleno))
Pis-stop
Nablyzhajemosya do perevalu
Gavnofoto:) Ona!
Monaxy vtykajut'.
Dalaj_lama jist')
Максимална висота, на яку я колись підіймалася - 4 з половиною тисячі. Особливо нічого такого я не відчула, а запаморочення списувала на вагітність. Шо таке 5 тисяч стало зрозуміло після того, як я вирішила трохи пробігтися. Аби потрапити у Нубру, необхідно оформити заздалегідь спеціальний перміт. Його перевіряють на пропускних пунктах (хоча, як виявилося, перевіряють лиш коли є натхнення). І ось на пропускному пункті утворилася пробка, а я чогось кудись ломанулася... Прибігаю - матко бозко! І так погано мені стало! У голові паморочится, серце вискакує, задихаюся. Все, думаю, старість. А Нято сидить на байку зелений і стогне: "Висота....". Тут все стало зрозуміло. Ще півкілометра вище, і Нято мало не відкунув копитця, так йому стало зле. Руки-ноги німіли. Щодо мене, то головне було не рухатися різко, бо тоді починало вискакувати серце. А так нормално. За три дні в горах, до речі, ми акліматизувалися, і пройшли перевал, мов пісню!
За перевалом - знову пекельний трешак із його сліпими курвами закритими поворотами і вантажівками. Де -не-де валялися розбиті шоломи, перевернуті вантажівки і залишки всіляких ТЗ. Ми їхали 8 годин. Здавалося, ми їдемо вічно...
Але коли спустилися нарешті в долину, то це заполонило всю увагу, всі думки. Кінцевий пункт був не важливий. Навіть без Далай Лами можна було обійтися. Ця дорога була цінна сама по собі. Ця краса, нереальні пейзажі... Гори були різнокольорові: червоні, сині, білі, чорні, сірі, коричневі. Ніколи не думала, шо так буває.
В одному місці ми їхали вздовж річки, обабіч височіли гори. Земля була біла, річка була біла, гори білі, і небо, затягнуте хмарами - теж біле! Це просто виносило мізки. Нятові найбільше запам*яталося інше місце: світле "поле" із чорно-синіми каменюками, деякі з яких були з дім завбільшки. Але тут, із цими масштабами, це не мало значення.
Ніколи не думала, що гори, які више рівня дерев, можуть бути прекрасними. Але - можуть.
У долині Нубра для туристів відкрито 4 села: Сумур, Панамік, Діскіт і Хундар. Ми пойіхали в Сумур, до Далай Лами. На першу лекцію спізнилися, тож пішли наступного дня на другу. Лекція мала початися о 9 ранку, але почалася за "служби" на півгодини раніше. Потім вийшов Далай Лама. Не знаю, чи ця благіст ішла від нього, а чи іі творили присутні, але враз піднялася така хвиля... екстатична хвиля! Потік якоїсь всеобємнойі радості, наповненості, щастя. Іноземці сиділи в окремому кутку. Окремо сиділи лами, молоді монахи... Окремо - місцеві. Далай Лама тут у страшенній повазі, у кожному домі чи закладі є почесне місце, де висить його портрет, прикрашений "рушничком", горять лампадки... Місцеві прийшли подивитися на свого кумира, сама лекція їм навряд чи була цікава. Та і взагалі, лекція явно була спрямована на монахів, бо ті питання, які піднімалися, навряд чи були б цікаві мешканцям гірських сіл. Скажімо, обговорювалася концепція пустоти... Англійский же переклад був жахливий, перекладали десь 1|5 сказаного, не турбуючись про логічність викладу. Скажімо, момент, коли ДЛ розповідає, як йому задали питання, чи варто розвивати мудрість на шляху будди. Відповідь була.... перекладач замовк. Через деякий час ДЛ знову повертається до цього питання, і знову у найцікавішому місці перекладач замовкає. Також він говорив паралельно із ДЛ, тому, аби не перебивати, говорив часто пошепки... Навіть нейтів спікери розуміли з 5го на 10те!
Шо вразило - Далай Лама дуже простий, усміхнений, з гумором. Він говорить універсальною мовою, з повагою до всіх віросповідань. На майже тригодинній лекції нас навіть погодували:)
Певно, поки буду закінчувати. Важко і довго писати)) Фотографії будуть потім. Взагалі, їхати на так мало - це знущання. Завтра знову вирушаємо у путь! Вибачте, шо не коментую. Дуже поганий інтернет. Всіх читаю!
Tse vsi fotky, jaki my zmogly zavantazhyty. Tomu vono troxy nelogichno. I neobrobleno))
Pis-stop
Nablyzhajemosya do perevalu
Gavnofoto:) Ona!
Monaxy vtykajut'.
Dalaj_lama jist')