скоро-скоро новий рік....
Всі навколо хворіють, і ми не стали виключенням. У Северина болить вухо, при чому пішло загострення, бо він злосно його розчухує. На Ярослава напав кашель, оце спить зараз і все собі бухи та бухи. Не піде в садочок знову... У мене ж традиційно горло "зависло" у хворобридкоболючому стані, і це все ніяк і не виллється у сяку-таку серйозну хворобу, і не припиниться. А тут же Карпати на носі: їхати, ні? А якщо когось з нас скрутить, а до лікаря далеко? А якщо ми лишимося, і нас не скрутить, я ж собі не пробачу, що профукала таку класну поїздку!
Між тим, ми сьогодні виповзли в місто, бо ж репетиція вертепу "на місцях". А оскільки вже виповзли, то вирішила я дитині створити святковий настрій. І ми поїхали за новорічними кульками (хоч і не було потреби), дощиком (не було потреби тим паче) і ліхтариками. Ярославу то було щастя! Ще б. Коли я була маленька, то це було неначе диво. Оці всі лотки з кольоровими кульками... А мама все не хоче купувати і не хоче. Ці лотки з кульками в ЦУМі у мене викликали такий самий захват, як стоси тонких дитячих книжечок у Пасажі в книжковому. Тільки книжки пахли дуже по-особливому, а кульки не пахли. Зате сяяли.
Я, будучи підлітком, ходила в цум і мріяла про той час, коли зможу накупити іграшок. Стільки, скільки хочу. І яких хочу. І лише в минулому році я вперше накупила...
Тож так. Природне бажання, аби наші діти мали те, чого не мали ми. Чого не мала я, бо чоловік-то мав. І ось я дозволила Ярославу вибирати ті кульки, які він хотів. Щоправда, з них лише одну повісила на ялинку, бо решта по кольору не підійшли. У Ярослава зараз любов до фіолетового та рожевого, тож дощик і кульки він вибрав саме такі...
І ось така у нас вийшла ялинка. "Кавіва-кавіва" - як каже Ярослав. Не ялинка - а мрія мого дитинства. І кожна кулька улюблена і найкраща!
...Коли їхали на репетицію вертепу, то бачила, як біля смітника порпалося двоє бомжів - чоловік та жінка. У чоловіка на голові була дідоморозівська червоно-біла шапочка.
"Скоро новий рік", - подумала я.