про Атлантиду в Україні та інші щасливі попискування
Нещодавно заходилася я писати моніторинг. Моніторинг присвячений висвітленню Трипільскої культури в Інтернеті. Картина постала не просто безрадісна, а дуже навіть сумна. Я спробувала уявити себе таким собі Користувачем, який нічого не знає про Трипілля. Відкриває гугл і починає пошуки...
...Оскільки найчастіше Користувач відвідує найперші посилання, запропоновані пошуковою системою, спробуємо експериментально відтворити віртуальні мандри нашого гіпотетичного зацікавленого. Відвідаймо п’ять верхніх посилань, які пропонує нам Google на запит «Трипілля». Після статті у Вікіпедії , яка посіла перше місце, йде заголовок «Інь та Янь Трипілля» . Посилання переносить нас на сайт «Народного оглядача». Там знаходимо статтю Н. Малицької для газети «Без цензури». У матеріалі детально і вже наразі досить шаблонно як для наших ЗМІ розписуються причини, чому саме Трипілля слід вважати цивілізацією.
Третім посиланням є стаття під заголовком «Початок людства - це Трипілля», написана для видання «Обозреватель». Тут теж йдеться про те, що «у нас» знали письмо, будували міста на три тисячі років раніше за Шумер. Далі приводиться сповнений оптимізму та ентузіазму текст круглого столу за участю М. Відейка, В. Чабанюка, Ю.Мосенікса, В.Мицика, Ю.Шилова та С.Плачинди. І п’яте посилання - Історико-археологічний музей «Прадавня Аратта - Україна». Музей, заснований колекціонером О.Поліщуком, В.Лазоренком, А.Гайдамакою та Ю.Шиловим («щирими українцями… до глибини кишені»), призваний відкрити правду про трипільську цивілізацію попри підступні плани Інституту археології:
«Інститут археології України продовжував традицію замовчування даних про цю величну культуру. Крім вузьких спеціалістів-археологів, що займалися дослідженням періоду неоліту і міді на території України, ніхто не знав ні про саму культуру, ні про територію її поширення. І донині інститут археології ревно ставиться до предмету свого дослідження - Трипільської археологічної культури, монополізуючи її і не допускаючи, щоб хтось, окрім їхньої профспілки - співробітників інституту, досліджував цю культуру і розглядав її не тільки як археологічний феномен або поза тими межами, ними ж встановленими» - читай: заважає нам розкрадати знахідки та впарювати їх колекціонерам, заробляючи на цьому нереальні гроші.
Отже, з перших п’яти посилань (окрім досить сухої статті у Вікіпедії, яку творці зумисне прагнули малювати «бідними» фарбами, щоб люди могли самі робити висновки - з обговорення) постає доволі радісна картина: наші пращури трипільці створили найпершу у світі цивілізацію з письмом, містами, колесами та календарем.
Тому запропонуємо уявному Користувачеві піти далі - а раптом він таки натрапить на раціональне зерно у цьому щасливому хорі?.
Наступні п’ять посилань, окрім посилання на сайт ресторану, витримані у подібному стилі. Зокрема, притягує увагу сайт журналу Верховної Ради України (!) «Віче» , де розміщено статтю та інтерв’ю з Ю.Шиловим та П.Мовчаном:
«Трипільська цивілізація - наша спадщина. Її слід зберігати, вивчати, а не применшувати меншовартісним кепкуванням із приводу тези про походження українців від трипільців» - зазначає Павло Мовчан. «Вони побудували міста-держави, склали весь фольклор, який маємо, всі обряди вірування й майже всю усну словесність. Хто може відмовитися від цього, тобто зректися неоціненних скарбів, віддати їх іншим?» - додає він.
Отже, аналізуючи першу сторінку посилань на пошуковику Google, ми отримуємо доволі оптимістичну і сповнену патріотизму картину. Погано це чи добре? З позиції академічної думки - це крах. Адже отримати об’єктивну картину про трипільську культуру можна хіба з Вікіпедії, однак її текст може видатися пересічному відвідувачу надто сухим і складним. Візуалізувати отриману інформацію досить важко. На противагу цьому постають натхненні статті про українських пращурів та походження української держави, де головним фігурантом виступає Трипілля. Однак, можливо, оскільки нація (точніше, певно, етнос) загубила почуття самоцінності й власної гідності, їй необхідно знайти фантастичні підтвердження своєї виключності, аби хоча б навчитися бути гордим за себе.
Насправді в українському сегменті Інтернету Трипілля представлене дуже широко. Якщо користувач володіє хоча б приблизним знанням з питання, він може досить легко знайти відповідну наукову літературу, викладену у відкритому доступі. Однак якщо користувач опановує тему «з нуля», то шанси отримати об’єктивну інформацію з поставленого питання також невисокі. .
І для порівняння:
На запит «Трипілля» всесвітній пошуковик www.google.com видає 109 тисяч результатів («міжнародний» запит «Cucuteni» видав лише трохи більший результат - 119 тис.). «Трипільська культура» зібрала 84300 посилань, а «цивілізація» - 30600. Досить скромно в порівнянні з таким багатим урожаєм виглядає відповідь на запит російською - 31 з половиною тисячі посилань
...Оскільки найчастіше Користувач відвідує найперші посилання, запропоновані пошуковою системою, спробуємо експериментально відтворити віртуальні мандри нашого гіпотетичного зацікавленого. Відвідаймо п’ять верхніх посилань, які пропонує нам Google на запит «Трипілля». Після статті у Вікіпедії , яка посіла перше місце, йде заголовок «Інь та Янь Трипілля» . Посилання переносить нас на сайт «Народного оглядача». Там знаходимо статтю Н. Малицької для газети «Без цензури». У матеріалі детально і вже наразі досить шаблонно як для наших ЗМІ розписуються причини, чому саме Трипілля слід вважати цивілізацією.
Третім посиланням є стаття під заголовком «Початок людства - це Трипілля», написана для видання «Обозреватель». Тут теж йдеться про те, що «у нас» знали письмо, будували міста на три тисячі років раніше за Шумер. Далі приводиться сповнений оптимізму та ентузіазму текст круглого столу за участю М. Відейка, В. Чабанюка, Ю.Мосенікса, В.Мицика, Ю.Шилова та С.Плачинди. І п’яте посилання - Історико-археологічний музей «Прадавня Аратта - Україна». Музей, заснований колекціонером О.Поліщуком, В.Лазоренком, А.Гайдамакою та Ю.Шиловим («щирими українцями… до глибини кишені»), призваний відкрити правду про трипільську цивілізацію попри підступні плани Інституту археології:
«Інститут археології України продовжував традицію замовчування даних про цю величну культуру. Крім вузьких спеціалістів-археологів, що займалися дослідженням періоду неоліту і міді на території України, ніхто не знав ні про саму культуру, ні про територію її поширення. І донині інститут археології ревно ставиться до предмету свого дослідження - Трипільської археологічної культури, монополізуючи її і не допускаючи, щоб хтось, окрім їхньої профспілки - співробітників інституту, досліджував цю культуру і розглядав її не тільки як археологічний феномен або поза тими межами, ними ж встановленими» - читай: заважає нам розкрадати знахідки та впарювати їх колекціонерам, заробляючи на цьому нереальні гроші.
Отже, з перших п’яти посилань (окрім досить сухої статті у Вікіпедії, яку творці зумисне прагнули малювати «бідними» фарбами, щоб люди могли самі робити висновки - з обговорення) постає доволі радісна картина: наші пращури трипільці створили найпершу у світі цивілізацію з письмом, містами, колесами та календарем.
Тому запропонуємо уявному Користувачеві піти далі - а раптом він таки натрапить на раціональне зерно у цьому щасливому хорі?.
Наступні п’ять посилань, окрім посилання на сайт ресторану, витримані у подібному стилі. Зокрема, притягує увагу сайт журналу Верховної Ради України (!) «Віче» , де розміщено статтю та інтерв’ю з Ю.Шиловим та П.Мовчаном:
«Трипільська цивілізація - наша спадщина. Її слід зберігати, вивчати, а не применшувати меншовартісним кепкуванням із приводу тези про походження українців від трипільців» - зазначає Павло Мовчан. «Вони побудували міста-держави, склали весь фольклор, який маємо, всі обряди вірування й майже всю усну словесність. Хто може відмовитися від цього, тобто зректися неоціненних скарбів, віддати їх іншим?» - додає він.
Отже, аналізуючи першу сторінку посилань на пошуковику Google, ми отримуємо доволі оптимістичну і сповнену патріотизму картину. Погано це чи добре? З позиції академічної думки - це крах. Адже отримати об’єктивну картину про трипільську культуру можна хіба з Вікіпедії, однак її текст може видатися пересічному відвідувачу надто сухим і складним. Візуалізувати отриману інформацію досить важко. На противагу цьому постають натхненні статті про українських пращурів та походження української держави, де головним фігурантом виступає Трипілля. Однак, можливо, оскільки нація (точніше, певно, етнос) загубила почуття самоцінності й власної гідності, їй необхідно знайти фантастичні підтвердження своєї виключності, аби хоча б навчитися бути гордим за себе.
Насправді в українському сегменті Інтернету Трипілля представлене дуже широко. Якщо користувач володіє хоча б приблизним знанням з питання, він може досить легко знайти відповідну наукову літературу, викладену у відкритому доступі. Однак якщо користувач опановує тему «з нуля», то шанси отримати об’єктивну інформацію з поставленого питання також невисокі. .
І для порівняння:
На запит «Трипілля» всесвітній пошуковик www.google.com видає 109 тисяч результатів («міжнародний» запит «Cucuteni» видав лише трохи більший результат - 119 тис.). «Трипільська культура» зібрала 84300 посилань, а «цивілізація» - 30600. Досить скромно в порівнянні з таким багатим урожаєм виглядає відповідь на запит російською - 31 з половиною тисячі посилань