"Я єю єм" або Навіщо людям голови...
Воістину: нам, сидячи перед моніторами, важко собі уявити все безмежжя польоту людської фантазії! Всю глибину винахідливості стосовно того, що можна зробити із собою едакого, аби хоч якось виділитися. Всі сучасні субкультури з дірками у вухах та шипами з лоба не зможуть дорівнятися до того, що творили з собою наші брати та сестри раніше. Адже людина споконвіку намагалася заперечити свою власну природу, довівши собі та оточуючим, що вона здатна керувати хай не цілим світом і силами природи, то бодай своїм тілом. Складається враження, що у людини своєрідний паталогічний потяг до здійснення маніпуляцій з собою, які вона практикує починаючи з часів палеоліту і до сьогодення.
Якщо розглядати маніпуляції із людським тілом в контексті історії, то тут перш за все йтиметься про ритуальне травмування, а також травмування задля донесення певної інформації (скажімо, про класову приналежність). Це може бути деформація форми черепа, трепанації, зміна прикусу і (чи) розташування зубів/їхнього вигляду, деформація ступні задля її зменшення, візуальне витягування шиї (деформація плечового пояса) тощо. Всі ці форми маніпуляції з людським тілом, з трепанаціями та зміною форми черепа включно, практикуються і сьогодні у деяких відсталих племенах.
Деформація черепа. Антрополог М. Мосс визначив деформацію черепа як «динамічне викривлення нормальних векторів дитячого нейрочерепного (neurocranial) зростання за допомогою докладених ззовні сил».
Звичай деформувати черепи був поширений у багатьох народів на усіх континентах, зокрема, на території України знаходять поховання з такими черепами, які належали представникам катакомбної культури, сарматських племен та кочовикам другої половини першого тисячоліття н.е. Найдавніша знахідка у вигляді черепа неандертальця з печери Шанідар в Іраці, пов’язана із штучними деформаціями, датується 45 тисяч років до н.е.
Виділяється кілька різновидів такої деформації: акроцефалія, скафоцефалія, та тригоноцефалія. Один з них - це так звана «баштоподібна» (циркулярна) деформація. Для досягнення краси неземної, з дуже раннього віку дитині туго перев’язували голову, аби вона набула видовжених пропорцій. Завдяки такій деформації голова витягувалася вгору і назад, а тім’ячка, які за нормального розвитку дитини мусили закритися впродовж першого року життя, не заростали до досить дорослого віку. Замість зрощених тім’ячок зрештою наростають вставні кісточки, з’являється метопічний шов. Про спосіб такої деформації писав Гіппократ, лишивши найраніше письмову згадку про цей процес. У сучасному світі подібна деформація практикується у племені мангбету.
Також до голови прибинтовували предмети, які лишали на кістці вм’ятини; прив’язували зверху дощечку, аби голова набула форми човна; прив’язували немовля до дошки, аби сплющити потилицю тощо. Зазвичай штучне зумисне деформування починали одразу після народження дитини і практикували впродовж наступних кількох років, доки не досягалася необхідна форма голови.
Інки у Перу змінювали форму голови дитини у іншому напрямку. Зафіксувавши дитину тіменем впритул до колиски, вони практикували туге бинтування у поздовжньому та поперечному напрямку, внаслідок чого на черепі утворювалися два своєрідних горбики, а голова збільшувалася у ширину.
Як і способи, варіювалася також мета, з якою деформувалися черепи. Найвірогідніше, це робилося з метою означити людину як приналежну до певної групи. Таким чином також позначався елітний статус людини. Найвідоміший приклад - зображення Нефертіті та Тутанхамона, у яких огіркоподібні голови.
Як уже зазначалося вище, на території України поширеними були деформації у сарматських племен. Якщо у сарматських похованнях 1 ст. до н.е. - 1 ст. н.е. деформованими є 35,7% знайдених черепів, то у похованнях 2-4 ст. н.е. їхній відсоток зростає до 88. З часів Великого переселення народів збереглися деформовані черепи на території Європи: у Північній Молдові, Чехії, Словаччині, Угорщині, Германії, Швейцарії тощо.
Цікаво, що на території Східного Середземномор’я поширені були посмертні маніпуляції саме з жіночими черепами.
Трепанації черепів. Трепанація - це пророблення поодиноких чи серійних отворів у черепі з метою видалення частини кістки. Описується три різновиди трепанації за способом виконання: 1. трепанація шляхом свердлення маленьких дірочок по колу, які потім сполучалися разом, і таким чином утворювалася велика діра (практикувалося тільки в Перу); 2. інструментальне вискоблювання кругового отвору; 3. утворення човникоподібних отворів шляхом квадратних прорізів кістки.
У древніх суспільствах (та і деяких примітивних сучасних) практикувалося три типи трепанацій: прижиттєва, посмертна та символічна. Варто зупинитися на кожному з типів окремо.
Посмертна трепанація практикувалася вже за кілька тисячоліть до нашої ери. Зокрема, її можна зустріти у поховальному обряді тагарської, а пізніше таштикської археологічної культур. Існує кілька версій щодо мети, з якою здійснювалися посмертні трепанації. Одна з версій говорить про те, що такі операції здійснювалися для знешкодження мерця. Інша версія стосувалася бальзамування, яке могли здійснювати, витягнувши з голови померлого м’які тканини і наклавши на забальзамований череп посмертну маску. Також трепанація могла бути пов’язана із віруваннями в те, що у голові померлого знаходиться його душа, якій необхідно допомогти «вийти» з тіла через пророблений отвір задля переходу у інший світ.
Найдавніша зі знайдених прижиттєвих трепанацій датується епохою мезоліту - десятьма тисячами років назад. Територіально чоловічий трепанований череп було знайдено на території України, на Лівобережжі в могилі Василівка. Науковці Д.Г.Рохлін та І.І. Гофман дають пояснення трепанації як ймовірній операції задля ліквідування певних травматичних ефектів. Своєрідний «розквіт» прижиттєвих трепанацій відбувся в епоху неоліту, зокрема виділяють цілі центри трепанацій - наприклад, на території сучасної Германії. Ці трепанації вже не пояснюються лікувальною метою, а, радше, вони здійснювалися з певних релігійних міркувань. Вражає статистика людей, які вижили після такої операції - їхній відсоток, за підрахунками антропологів, доходить до 90%. На території Європи знайдено понад 1500 трепанованих черепів. У деяких палеопопуляціях кількість особин з трепанаціями досягає 5%.
За часів найбільшого поширення трепанацій археологічні матеріали підтверджують їхнє культове призначення. При знахідках трепанованих черепів у Англії та Германії знаходять склади особливих речей, які свідчать про жертвоприношення. Цими речами були вироби з бронзи, прикраси, сокири. Такі ритуальні речі розміщувалися у спеціальних ямках. Черепи часто знаходили відокремленими від тіла, наприклад, на спеціальних кам’яних «подушках».
Трепанація здійснювалася кількома способами, залежно від історичної епохи. Використовувалося кілька технік. Перш за все - свердління. На початкових етапах кістку просвердлювали вручну, пізніше - з використанням лучного свердління (цей спосіб описував, зокрема, Гіппократ). З часом винайшли спеціальне знаряддя трепан у вигляді циркулярної округлої пилки з зубчиками (це знаряддя зустрічається в археологічних знахідках, на зображеннях). Для вискоблювання кістки використовувалися також кам’яні ножі і ножі з мушель. За допомогою ножів можна було вискоблити отвори грандіозних розмірів, при цьому людина лишалася живою. Наприклад, у неолітичному могильнику Нордхаузені (близько 4 тисячі років до н.е.) було знайдено череп молодої людини з відпиляною верхньою частиною голови. Згідно із проведеними клінічними дослідженнями, які вивчали терміни заживання, вискоблювання черепа молодої людини здійснювали впродовж останнього року його життя.
Трепанація і сьогодні практикується у деяких відсталих племенах, зокрема з метою досягнення терапевтичного ефекту. Одна з таких операцій була зафіксована М.Медніковою в племені Кізії у Східній Кенії. Під час трепанації не використовувалося ніякої анестезії, дезинфікуючих засобів чи антисептиків. Операція пройшла успішно і «пацієнт», який страждав на головні болі - вижив.
Третій різновид трепанацій - так звані поверхневі або символічні трепанації, які лишали після себе незгладимий слід, однак отвір не був наскрізним. Такий тип трепанацій був розповсюджений починаючи з часів палеоліту, виглядав як шрам або татуювання і ніс у собі певну важливу інформацію. Такі символічні трепанації здійснювалися, наприклад, у певні ключові моменти життя людини: в момент ініціації, вступі у шлюб чи на знак трауру. Про те, що такі трепанації несли певну інформацію, свідчить їхнє зникнення з розвитком писемності і грамотності. Символічні трепанації були розповсюджені, зокрема, у кочових племен (особливо часів Великого переселення народів). Ну а той, хто в підлітковому віці зачитувався творами Лобсанга Рампи, не міг забути його яскравих описів сверління «третього ока» у тибетському монастирі. Власне, це і є символічна трепанація.
З черепами всьо. На черзі, як буде час та натхнення - зуби, ноги, шиї…
Використана літературка:
Зайченко А., Искусственная деформация черепа человека. - http://zaichenko1958.narod.ru/
Медникова М., Трепанации в древнем мире и культ головы. - СПб. - 2004.
Сегеда С., Антропологія: навчальний посібник. - Київ. - 2001.
Parr N., Intentional Cultural Modifications to the Skeleton//Health and Disease in Human evolution. - http://www.clas.ufl.edu/users/nparr/index.htm
А також прекрасна спільнотка anthropology_ru