De Profondis
Я піднімаю голову, кидаю мимоволі погляд на обличча, що навколо. Засуджують? Не розуміють? А чи хочуть? Зрозуміти і вибачити важче ніж засудити і призначити вищу міру покарання. Кинути каміння, затоптати ногами, забити на смерть.
Серед христових наречених надто велика конкуренція.
Я так чекала, прикидаючись слабкою і наївною. Я намагалась приховати свій важкий кулак за тонкою спиною. Хіба ж хтось винен?
Проблема в тому, що, прагнучи бути врятованою, не можу бути слабкою. Шукаючи свого рятівника, відштовхую всі рятувальні жилети та відкидаю протягнуті руки, б"ю по підставлених плечах. Хіба ж я винна?
Чого дивитесь? Нащо такі похмурі погляди? Ви розумні, чуйні, хороші та правильні. Має ж бути вам противага. Я буду нею, мені не страшно.
Але будь що я буду вперто шукати свого спасителя вилитого з чистого та сяючого металу, з непохитною вірою в себе, в мене і в нас.
Click to view