(no subject)
Дивний тиждень..
Все переплітається візерунками щастя та відчаю, болі та задоволення.
І що цікаво - зв'язок між нами та книгою. Кожного разу як підходить до завершення чергова книга - мене очікує такий удар по психіці, що я боюся навіть уявляти що відбудеться коли дійду до останньої сторінки світу Троянди. Випадковостей не буває.
А тим часом змінив зачіску на дуже коротку, та відремонтував передні зуби. Ще у шкільний час на різці з'явилася дірка, але лікарі сказали кілька років не чіпати, бо могли ушкодити здоровий зуб поряд. З рештою і здоровий також став частиною чорного тунелю. І от нарешті час прийшов. Один укол, та година роботи. Пів фейсу оніміло на пів доби, а на фоні грало ПростоФМ. Мьюс, Металіка, Система.. Порівнюючи їх формат із нашим я відчуваю ту жорстоку різницю між державою компанією та приватним радіо. За годину я чув лише два джингли, спортивні новини та приємну музику. А тим часом тунель у моєму роті збільшився ледь не вдвічі і я гадав що від моїх власних зубів нічого не залишиться. Три сотні лягли на стіл, а за кілька годин наркоз почав відходити і я ледь не виліз на стелю.. Приємно) Але то допомогло позбутися іншого болю.
Страх робить з людьми дивні речі. Дехто боїться майбутнього, а дехто змін. А інші бояться страху близьких людей. Але з рештою і страх проходить. Розмова ще попереду, але я вірю що все буде добре.
Також довелося поспілкуватися із родичами, бо почало доходити до абсурду. Попереду ще кілька розмов, але головне вже вирішено. Також варто нагадати і їй щоб вона більше не зачіпала цю тему.. Мені боляче про це навіть думати. а декого хочеться просто вбити, навіть якщо це було сказано жартома. Все позаду, але навіть із минулого, це ріже мене на шматки.
Хай йому грець. Лишилося кілька днів і я забуду про все погане. Принаймні на якийсь час.
Все переплітається візерунками щастя та відчаю, болі та задоволення.
І що цікаво - зв'язок між нами та книгою. Кожного разу як підходить до завершення чергова книга - мене очікує такий удар по психіці, що я боюся навіть уявляти що відбудеться коли дійду до останньої сторінки світу Троянди. Випадковостей не буває.
А тим часом змінив зачіску на дуже коротку, та відремонтував передні зуби. Ще у шкільний час на різці з'явилася дірка, але лікарі сказали кілька років не чіпати, бо могли ушкодити здоровий зуб поряд. З рештою і здоровий також став частиною чорного тунелю. І от нарешті час прийшов. Один укол, та година роботи. Пів фейсу оніміло на пів доби, а на фоні грало ПростоФМ. Мьюс, Металіка, Система.. Порівнюючи їх формат із нашим я відчуваю ту жорстоку різницю між державою компанією та приватним радіо. За годину я чув лише два джингли, спортивні новини та приємну музику. А тим часом тунель у моєму роті збільшився ледь не вдвічі і я гадав що від моїх власних зубів нічого не залишиться. Три сотні лягли на стіл, а за кілька годин наркоз почав відходити і я ледь не виліз на стелю.. Приємно) Але то допомогло позбутися іншого болю.
Страх робить з людьми дивні речі. Дехто боїться майбутнього, а дехто змін. А інші бояться страху близьких людей. Але з рештою і страх проходить. Розмова ще попереду, але я вірю що все буде добре.
Також довелося поспілкуватися із родичами, бо почало доходити до абсурду. Попереду ще кілька розмов, але головне вже вирішено. Також варто нагадати і їй щоб вона більше не зачіпала цю тему.. Мені боляче про це навіть думати. а декого хочеться просто вбити, навіть якщо це було сказано жартома. Все позаду, але навіть із минулого, це ріже мене на шматки.
Хай йому грець. Лишилося кілька днів і я забуду про все погане. Принаймні на якийсь час.