Ельфи Чорного лісу (частина 2)
3. Третя Епоха
На перший погляд, немає підстав стверджувати, що Трандуіл відрізнявся від Орофера в ставленні до боротьби проти Саурона. До Білої Ради він не входив, оскільки, як зазначав сам Толкін, Біла Рада об’єднала Мудрих, тобто магів та елдарів, причому до останніх в Третю Епоху зараховували лише нолдорів [LotR: App. B]. Опосередковано про це свідчить і текст Гобіта: Саурона було вигнано з Чорного лісу згідно з рішенням Білої Ради, проте в цей час лісові ельфи брали участь в Битві П’яти військ, а тому ніяк не могли долучитися до битви за Дол Ґулдур. Про це ж і свідчать слова Леґоласа на раді в Елронда: “The dark things that were driven out in the year of the Dragon's fall” [LotR-2: 2]. Важливо звернути увагу, що вжито пасивної форми дієслова: темні сили було вигнано з Чорного лісу в рік загибелі Смауґа. Якби лісові ельфи до цього долучилися, то Леґолас інакше описував би ці події.
Втім, не все так просто. По-перше, до кінця третього тисячоліття Третьої Епохи навіть Біла Рада не здогадувалася, що Саурон повернувся. Відтак, як мав про це знати Трандуіл, який був простим сінда. Крім того, Ґандальф майже не звертав уваги на лісових ельфів аж до подій Гобіта, тобто 2941 ТЕ, хоча прибув в Середзем’я бл. 1000 ТЕ. Про це свідчить прощання Трандуіла та Ґандальфа після Битви П’яти військ:
- Прощавай, Гандальфе! - мовив король. - Щоб ти завжди з'являвся там, де тебе найдужче потребують і найменше сподіваються! Що частіше ти гостюватимеш у моїм палаці, то більше буде мені радості! [H: 18]
Варто пам’ятати, що Ґандальф не пропонував гномам та Більбо звернутися по допомогу до ельфів під час їхньої подорожі Чорним лісом, хоча скерував їх іти ельфійською стежкою. (Розмовляючи з гномами, Трандуіл згадує, що вони йшли шляхом, зробленим ельфами [H: 8]. Це не є похвальбою, оскільки павуки не осмілювалися виходити на саму стежку, оскільки її захищали ельфійські чари.) Отже, можемо припустити, що саме після подій Гобіта Трандуіл став союзником світлих сил.
Зокрема, Араґорн згадує, що привів Ґоллума до лісових ельфів, тому що так було домовлено з Ґандальфом: “I brought him there at last and gave him to the Elves, for we had agreed that this should be done” [LotR-2: 2], де потім Ґоллума утримували під вартою. Отже, Ґандальф домовився з Араґорном про дії лісових ельфів. Єдиним поясненням такої “авторитарності” Ґандальфа може бути попередня домовленість з Трандуілом, що останній сприятиме Ґандальфу в його починаннях. Варто звернути увагу, що така тісна співпраця розпочалася відразу після Битви П’яти військ, коли Ґандальф попрохав відстежити переміщення Ґоллума. Ось як він описував згадані події, стверджуючи, що Ґоллум не просто так покинув свої гори, а швидше
something else drew him away. So my friends think, those that hunted him for me. … The Wood-elves tracked him first, an easy task for them, for his trail was still fresh then. … The Woodmen said that there was some new terror abroad, a ghost that drank blood. … But at the western edge of Mirkwood the trail turned away. It wandered off southwards and passed out of the Wood-elves’ ken, and was lost [LotR-2: 2]
В цій цитаті слід звернути увагу, що Ґандальф згадує про лісових ельфів, як про своїх друзів, які відстежували Ґоллума для нього особисто. Крім того, з’явилася координація дій Елронда та Трандуіла, оскільки після Ради в Елронда Ґандальф пояснює гобітам, що
some of the scouts have been sent out already. More will go tomorrow. Elrond is sending Elves, and they will get in touch with the Rangers, and maybe with Thranduil's folk in Mirkwood. And Aragorn has gone with Elrond's sons [LotR-2: 3].
Отже, розвідники Елронда взаємодіятимуть з розвідниками Трандуіла. В Гобіті про таку співпрацю навіть не йшлося. Звісно, цьому були причини. Трандуіл мав одну слабкість - коштовності [H: 8]. Оскільки в Елронда була більш чітка мета - перемога над Сауроном (він входив до Білої Ради), а в Трандуіла більш корисливі цілі, то до 2941 ТЕ вони не мали точок дотику. Проте після того, як стало зрозуміло, що в Дол Ґулдурі довгий час перебував Саурон, Трандуіл приєднався до союзу світлих сил, забувши про власну любов до коштовностей.
Втім, все це сталося в кінці Третьої Епохи. До того лісові ельфи жили доволі потаємним життям. Серед важливих подій варто згадати будівництво Трандуілом палацу, який мав наступний вигляд:
У великій печері за кілька миль від східного узлісся Чорного лісу жив у ті часи найбільший король лісових ельфів. Перед великими кам'яними дверима, що вели до королівської печери, текла з лісових верховин річка, яка трохи далі розливалась серед боліт. Ця велика печера, від якої обабіч галузилися назліченні маленькі печерки, тяглася, звиваючись, далеко попід землею і мала багато переходів та широких зал; а проте була вона світліша й краща для здоров'я, ніж найліпше гоблінське житло; ані була така глибока й небезпечна, як тунелі гоблінів. Підданці того короля здебільшого жили й полювали в лісі, а житла будували собі на землі чи в гіллі дерев. Найдужче лісові ельфи любили буки. Королівська печера була і палацом, і твердинею, де король зберігав свою скарбницю, і фортецею, притулком для його народу, коли нападали вороги. [H: 8].
Опис цього палацу нагадує опис Менеґроту, палацу Тінґола не випадково:
Thranduil established his realm in the north-east of the forest and delved there a fortress and great halls underground. Oropher was of Sindarin origin, and no doubt Thranduil his son was following the example of King Thingol long before, in Doriath; though his halls were not to be compared with Menegroth. He had not the arts nor wealth nor the aid of the Dwarves; and compared with the Elves of Doriath his Silvan folk were rude and rustic [HGC: App. B].
Палац було збудовано Трандуілом бл. 1000 ТЕ, коли на Чорний ліс насунулася Тінь з Дол Ґулдура [HGC: App. B]. Це можна пояснити страхом перед Сауроном, повернення якого Трандуіл вважав неминучим (див. вище). Цікаво, бл. 1000 ТЕ відбулося четверте переселення лісових ельфів - в північно-східну частину Чорного лісу. Але питання переселень вже починає безпосередньо стосуватися питання кордонів володінь Трандуіла, до якого ми нарешті можемо перейти.
4. Кордони володінь Орофера та Трандуіла
Щодо кордонів володінь Орофера, то тут жодної певності бути не може. Ми можемо тільки здогадуватися, що спершу володіння знаходилися в південній частині Чорного лісу. Після першого переселення народ Орофера перемістився за Ірисну низовину, а тому ми можемо припустити, що його народ жив у відповідному районі Чорного лісу. І врешті,
at the end of the Second Age he dwelt in the western glens of the Emyn Duir, and his numerous people lived and roamed in the woods and vales westward as far as Anduin, north of the ancient Dwarf-Road (Men-i-Naugrim) [DGF].
Насправді, ми маємо інформацію тільки про південний, західний та східний кордони королівства Орофера кінця Другої Епохи. Ми не маємо жодної інформації про його північний кордон.
Після цього датування стає більш точним: згадані кордони усталилися в кінці Третьої епохи. І Трандуіл не змінював їх до 1000 ТЕ, коли його народ мігрував на північний схід Чорного лісу. Стосовно південного кордону ніяких точних відомостей немає, як і щодо західного. Ми можемо припустити, що північний кордон співпадав з краєм Чорного лісу, а стосовно східного, відомо, що королівство Трандуіла
extended into the woods surrounding the Lonely Mountain and growing along the west shores of the Long Lake, before the coming of the Dwarves exiled from Moria and the invasion of the Dragon [HGC: App. B].
Очевидно, після появи гномів кордон дещо змістився - ельфи “відсунулися” від Еребору. Крім того, відомо, що в 2941 ТЕ кордони королівства Трандуіла відступили від берегів Довгого озера настільки, що велися суперечки стосовно того, хто повинен утримувати судноплавство на Лісовій річці:
Балачка була все про торгівлю, що процвітала на водних шляхах, про дедалі жвавіший рух по Лісовій, оскільки дороги, котрі вели зі сходу через Чорний ліс, позаростали або занепали; ще розмовляли про суперечки між людьми озера та лісовими ельфами за те, хто має охороняти Лісову. [H: 10].
Проте все ж на той час річка була під контролем Трандуіла: “river was guarded by the Wood-elves' king” [H: 10]. Лісова річка була такою важливою для Трандуіла, оскільки саме через неї велася торгівля з Озерним містом та Дорвініоном.
На початку Четвертої Епохи кордони королівства Трандуіла змінилися, а його володіння збільшилися:
And on the day of the New Year of the Elves, Celeborn and Thranduil met in the midst of the forest; and they renamed Mirkwood Eryn Lasgalen, The Wood of Greenleaves. Thranduil took all the northern region as far as the mountains that rise in the forest for his realm; and Celeborn took the southern wood below the Narrows, and named it East Lórien; all the wide forest between was given to the Beornings and the Woodmen [LotR-Aрр. B].
Отже, цього разу Трандуілу вдалося встановити контроль над всією північною частиною Чорного лісу, але до гір Емін-Дуір. В тексті Додатків гори не названі, проте в Чорному лісі інших гір не було. Втім, можемо припускати, що до того володіння Трандуіла не простягалися південніше.
Крім торгівлі з Есґаротом, Трандуіл підтримував контакти з Лісовиками (woodmen), які в кінці Третьої епохи стануть підданими Ґрімбеорна Старого [LotR: App. B]. Зокрема, в наведеній вище цитаті про вистежування Ґоллума на прохання Ґандальфа, фігурують лісовики. Проте з фрази Ґандальфа зрозуміло, що контактував він лише з лісовими ельфами. Отже, інформацію від лісовиків він отримав через ельфів. Ми можемо припустити, що Трандуіл вирішив наслідувати Тінґола не лише стосовно будівництва палацу, але і співпраці з людьми, яким дозволялося жити в “ельфійських” лісах, як Тінґол дозволив халадінам. (Насправді, як і у випадку з Тінґолом, ці ліси були номінально ельфійськими, оскільки реальної влади над цими землями Трандуіл не мав.) Цікаво, що ця співпраця вже існувала ще на початку Третьої Епохи. Зокрема, тіла Ісілдура та його воїнів не були осквернені орками, оскільки
there were rescuers who came on the scene too late, but in time to disturb the Orcs and prevent their mutilation of the bodies: for there were certain Woodmen who got news to Thranduil by runners, and also themselves gathered a force to ambush the Orcs - of which they got wind, and scattered, for though victorious their losses had been great, and almost all of the great Orcs had fallen: they attempted no such attack again for long years after [DGF].
В цій цитаті слід звернути увагу на декілька речей. По-перше, лісовики надсилають гінців до Трандуіла, проте лише для того, щоб проінформувати про орків. По-друге, лісовики самі розбивають орків, не чекаючи на ельфів. Останнє має просте пояснення: до кордонів володінь Трандуіла Ісілдуру та його дружині ще було 4 дні пішого ходу [DGF], а тому лісовики жили в “ельфійських” лісах, де реальної влади ельфів не було. Проте перше дуже цікаве: воно вказує на те, що люди все ж мали “прозвітуватися” Трандуілу про присутність орків, отже, були щонайменше союзниками, або і foederati, тобто підпорядкованим союзним народом.
Втім, на початку Четвертої Епохи лісовики вже є союзниками Беорнінґів, адже при розмежуванні володінь в Чорному Лісі, володіння Беорнінґів та лісовиків об’єднано. Проте якби лісовики були союзниками/foederati Трандуіла, то їхні володіння було чітко відмежовано від володінь Беорнінґів, які є незалежними від лісових ельфів.
5. Мова лісових ельфів
Згадане питання немає однозначної відповіді: Толкін спромігся залишити низку суперечливих записів. З одного боку, він стверджував, що
By the end of the Third Age the Silvan tongues had probably ceased to be spoken in the two regions that had importance at the time of the War of the Ring: Lórien and the realm of Thranduil in northern Mirkwood. All that survived of them in the records was a few words and several names of persons and places [HGC: App. A].
З іншого боку, Толкін стверджував, що
Oropher had come among them with only a handful of Sindar, and they were soon merged with the Silvan Elves, adopting their language and taking names of Silvan form and style [HGC: App. B].
Останнє твердження має сенс, бо Толкін зазначав, що імена Леґолас та Трандуіл - не сіндарінські, але нандорінські. Враховуючи те, що Трандуіл та Леголас були сіндарами, прийняття ними нандорінських імен все ж змушує прийняти версію про те, що в Чорному лісі панував нандорін, а не сіндарін.
Сам Толкін в решті текстів не відкидав поширеності саме нандоріну, хоча в різний спосіб. Окрім повного витіснення сіндаріну, він також стверджував наступне.
Of that kind were the Elves of Greenwood the Great; yet among them also were many lords of Sindarin race. Such were Thranduil and Legolas his son. In his realm and in Lorien both the Sindarin and the woodland tongues were heard; but of the latter nothing appears in this book, and of the many Elvish names of persons or of places that are used most are of Grey-elven form [HoME-12: II].
Проте це чорновик Додатків до Володаря перстенів, а тому до нього слід ставитися обережно, оскільки ми маємо офіційну версію Додатків.
Інша версія є наступною:
Thranduil father of Legolas of the Nine Walkers was Sindarin, and that tongue was used in his house, though not by all his folk [HGC: App. A].
Згідно з нею нандорін був офіційною мовою королівства, а сіндарін використовувався в родині Трандуіла. Проблема ускладнюється тим, що в Додатках Толкін оминув питання мови лісових ельфів, зазначивши, що в Лоріені нандорін занепав, а ельфи розмовляли особливим діалектом сіндаріну. В чорновиках Додатків він писав і про Чорний ліс, проте в офіційну версію свої міркування не вніс, очевидно не маючи на той момент чіткої позиції.
Втім, доцільно використати Листи, в яких Толкін висловив напівофіційну позицію (оскільки це була позиція, яку було публічно озвучено, а тому Толкін в подальшому повинен був би дотримуватися її): “The Silvan Elves of Thranduil's realm did not speak S. (тобто сіндаріном) but a related language or dialect” [L: 347]. Це лист 1972 р., тобто найпізніше свідчення позиції Толкіна щодо питання про мову лісових ельфів. Як бачимо, Толкін все ж вважав, що вони не розмовляли сіндаріном. Проте чи була ця мова остаточно витісненою, чи все ж використовувалася підданими Трандуіла, що були сіндарами за походженням, чи може була лише мовою приватного спілкування серед Трандуіла та його родичів, ми вже не дізнаємося.
Посилання оформлені наступним чином: абревіратура позначає певний твір, а число після двокрапки - номер відповідної структурної частини твору (розділ, глава, додаток тощо).
DGF - The Disaster of the Gladden Fields. Unfinished Tales.
HGC - The History of Galadriel and Celeborn and of Amroth King of Lorien. Unfinished Tales.
H - The Hobbit (використано переклад О. Мокровольського: Толкін Дж. Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори / Джон Роналд Руел Толкін. - Київ : Веселка, 1992. - 303 с.)
HoME-12 - The Peoples of the Middle-Earth. History of the Middle-Earth. Vol. 12.
L - The Letters of J.R.R. Tolkien
LotR - The Lord of the Rings (нумерація відповідно до книг, а не томів, тобто LotR-2 - це друга книга Володаря перстенів, яка входить до першого тому).
QS - Quenta Silmarillion. The Silmarillion (використано переклад видавництва “Астролябія”: Толкін Дж. Сильмариліон / Джон Рональд Руел Толкін. - Львів : Астролябія, 2008. - 388+XХVIII с.)
частина 1
На перший погляд, немає підстав стверджувати, що Трандуіл відрізнявся від Орофера в ставленні до боротьби проти Саурона. До Білої Ради він не входив, оскільки, як зазначав сам Толкін, Біла Рада об’єднала Мудрих, тобто магів та елдарів, причому до останніх в Третю Епоху зараховували лише нолдорів [LotR: App. B]. Опосередковано про це свідчить і текст Гобіта: Саурона було вигнано з Чорного лісу згідно з рішенням Білої Ради, проте в цей час лісові ельфи брали участь в Битві П’яти військ, а тому ніяк не могли долучитися до битви за Дол Ґулдур. Про це ж і свідчать слова Леґоласа на раді в Елронда: “The dark things that were driven out in the year of the Dragon's fall” [LotR-2: 2]. Важливо звернути увагу, що вжито пасивної форми дієслова: темні сили було вигнано з Чорного лісу в рік загибелі Смауґа. Якби лісові ельфи до цього долучилися, то Леґолас інакше описував би ці події.
Втім, не все так просто. По-перше, до кінця третього тисячоліття Третьої Епохи навіть Біла Рада не здогадувалася, що Саурон повернувся. Відтак, як мав про це знати Трандуіл, який був простим сінда. Крім того, Ґандальф майже не звертав уваги на лісових ельфів аж до подій Гобіта, тобто 2941 ТЕ, хоча прибув в Середзем’я бл. 1000 ТЕ. Про це свідчить прощання Трандуіла та Ґандальфа після Битви П’яти військ:
- Прощавай, Гандальфе! - мовив король. - Щоб ти завжди з'являвся там, де тебе найдужче потребують і найменше сподіваються! Що частіше ти гостюватимеш у моїм палаці, то більше буде мені радості! [H: 18]
Варто пам’ятати, що Ґандальф не пропонував гномам та Більбо звернутися по допомогу до ельфів під час їхньої подорожі Чорним лісом, хоча скерував їх іти ельфійською стежкою. (Розмовляючи з гномами, Трандуіл згадує, що вони йшли шляхом, зробленим ельфами [H: 8]. Це не є похвальбою, оскільки павуки не осмілювалися виходити на саму стежку, оскільки її захищали ельфійські чари.) Отже, можемо припустити, що саме після подій Гобіта Трандуіл став союзником світлих сил.
Зокрема, Араґорн згадує, що привів Ґоллума до лісових ельфів, тому що так було домовлено з Ґандальфом: “I brought him there at last and gave him to the Elves, for we had agreed that this should be done” [LotR-2: 2], де потім Ґоллума утримували під вартою. Отже, Ґандальф домовився з Араґорном про дії лісових ельфів. Єдиним поясненням такої “авторитарності” Ґандальфа може бути попередня домовленість з Трандуілом, що останній сприятиме Ґандальфу в його починаннях. Варто звернути увагу, що така тісна співпраця розпочалася відразу після Битви П’яти військ, коли Ґандальф попрохав відстежити переміщення Ґоллума. Ось як він описував згадані події, стверджуючи, що Ґоллум не просто так покинув свої гори, а швидше
something else drew him away. So my friends think, those that hunted him for me. … The Wood-elves tracked him first, an easy task for them, for his trail was still fresh then. … The Woodmen said that there was some new terror abroad, a ghost that drank blood. … But at the western edge of Mirkwood the trail turned away. It wandered off southwards and passed out of the Wood-elves’ ken, and was lost [LotR-2: 2]
В цій цитаті слід звернути увагу, що Ґандальф згадує про лісових ельфів, як про своїх друзів, які відстежували Ґоллума для нього особисто. Крім того, з’явилася координація дій Елронда та Трандуіла, оскільки після Ради в Елронда Ґандальф пояснює гобітам, що
some of the scouts have been sent out already. More will go tomorrow. Elrond is sending Elves, and they will get in touch with the Rangers, and maybe with Thranduil's folk in Mirkwood. And Aragorn has gone with Elrond's sons [LotR-2: 3].
Отже, розвідники Елронда взаємодіятимуть з розвідниками Трандуіла. В Гобіті про таку співпрацю навіть не йшлося. Звісно, цьому були причини. Трандуіл мав одну слабкість - коштовності [H: 8]. Оскільки в Елронда була більш чітка мета - перемога над Сауроном (він входив до Білої Ради), а в Трандуіла більш корисливі цілі, то до 2941 ТЕ вони не мали точок дотику. Проте після того, як стало зрозуміло, що в Дол Ґулдурі довгий час перебував Саурон, Трандуіл приєднався до союзу світлих сил, забувши про власну любов до коштовностей.
Втім, все це сталося в кінці Третьої Епохи. До того лісові ельфи жили доволі потаємним життям. Серед важливих подій варто згадати будівництво Трандуілом палацу, який мав наступний вигляд:
У великій печері за кілька миль від східного узлісся Чорного лісу жив у ті часи найбільший король лісових ельфів. Перед великими кам'яними дверима, що вели до королівської печери, текла з лісових верховин річка, яка трохи далі розливалась серед боліт. Ця велика печера, від якої обабіч галузилися назліченні маленькі печерки, тяглася, звиваючись, далеко попід землею і мала багато переходів та широких зал; а проте була вона світліша й краща для здоров'я, ніж найліпше гоблінське житло; ані була така глибока й небезпечна, як тунелі гоблінів. Підданці того короля здебільшого жили й полювали в лісі, а житла будували собі на землі чи в гіллі дерев. Найдужче лісові ельфи любили буки. Королівська печера була і палацом, і твердинею, де король зберігав свою скарбницю, і фортецею, притулком для його народу, коли нападали вороги. [H: 8].
Опис цього палацу нагадує опис Менеґроту, палацу Тінґола не випадково:
Thranduil established his realm in the north-east of the forest and delved there a fortress and great halls underground. Oropher was of Sindarin origin, and no doubt Thranduil his son was following the example of King Thingol long before, in Doriath; though his halls were not to be compared with Menegroth. He had not the arts nor wealth nor the aid of the Dwarves; and compared with the Elves of Doriath his Silvan folk were rude and rustic [HGC: App. B].
Палац було збудовано Трандуілом бл. 1000 ТЕ, коли на Чорний ліс насунулася Тінь з Дол Ґулдура [HGC: App. B]. Це можна пояснити страхом перед Сауроном, повернення якого Трандуіл вважав неминучим (див. вище). Цікаво, бл. 1000 ТЕ відбулося четверте переселення лісових ельфів - в північно-східну частину Чорного лісу. Але питання переселень вже починає безпосередньо стосуватися питання кордонів володінь Трандуіла, до якого ми нарешті можемо перейти.
4. Кордони володінь Орофера та Трандуіла
Щодо кордонів володінь Орофера, то тут жодної певності бути не може. Ми можемо тільки здогадуватися, що спершу володіння знаходилися в південній частині Чорного лісу. Після першого переселення народ Орофера перемістився за Ірисну низовину, а тому ми можемо припустити, що його народ жив у відповідному районі Чорного лісу. І врешті,
at the end of the Second Age he dwelt in the western glens of the Emyn Duir, and his numerous people lived and roamed in the woods and vales westward as far as Anduin, north of the ancient Dwarf-Road (Men-i-Naugrim) [DGF].
Насправді, ми маємо інформацію тільки про південний, західний та східний кордони королівства Орофера кінця Другої Епохи. Ми не маємо жодної інформації про його північний кордон.
Після цього датування стає більш точним: згадані кордони усталилися в кінці Третьої епохи. І Трандуіл не змінював їх до 1000 ТЕ, коли його народ мігрував на північний схід Чорного лісу. Стосовно південного кордону ніяких точних відомостей немає, як і щодо західного. Ми можемо припустити, що північний кордон співпадав з краєм Чорного лісу, а стосовно східного, відомо, що королівство Трандуіла
extended into the woods surrounding the Lonely Mountain and growing along the west shores of the Long Lake, before the coming of the Dwarves exiled from Moria and the invasion of the Dragon [HGC: App. B].
Очевидно, після появи гномів кордон дещо змістився - ельфи “відсунулися” від Еребору. Крім того, відомо, що в 2941 ТЕ кордони королівства Трандуіла відступили від берегів Довгого озера настільки, що велися суперечки стосовно того, хто повинен утримувати судноплавство на Лісовій річці:
Балачка була все про торгівлю, що процвітала на водних шляхах, про дедалі жвавіший рух по Лісовій, оскільки дороги, котрі вели зі сходу через Чорний ліс, позаростали або занепали; ще розмовляли про суперечки між людьми озера та лісовими ельфами за те, хто має охороняти Лісову. [H: 10].
Проте все ж на той час річка була під контролем Трандуіла: “river was guarded by the Wood-elves' king” [H: 10]. Лісова річка була такою важливою для Трандуіла, оскільки саме через неї велася торгівля з Озерним містом та Дорвініоном.
На початку Четвертої Епохи кордони королівства Трандуіла змінилися, а його володіння збільшилися:
And on the day of the New Year of the Elves, Celeborn and Thranduil met in the midst of the forest; and they renamed Mirkwood Eryn Lasgalen, The Wood of Greenleaves. Thranduil took all the northern region as far as the mountains that rise in the forest for his realm; and Celeborn took the southern wood below the Narrows, and named it East Lórien; all the wide forest between was given to the Beornings and the Woodmen [LotR-Aрр. B].
Отже, цього разу Трандуілу вдалося встановити контроль над всією північною частиною Чорного лісу, але до гір Емін-Дуір. В тексті Додатків гори не названі, проте в Чорному лісі інших гір не було. Втім, можемо припускати, що до того володіння Трандуіла не простягалися південніше.
Крім торгівлі з Есґаротом, Трандуіл підтримував контакти з Лісовиками (woodmen), які в кінці Третьої епохи стануть підданими Ґрімбеорна Старого [LotR: App. B]. Зокрема, в наведеній вище цитаті про вистежування Ґоллума на прохання Ґандальфа, фігурують лісовики. Проте з фрази Ґандальфа зрозуміло, що контактував він лише з лісовими ельфами. Отже, інформацію від лісовиків він отримав через ельфів. Ми можемо припустити, що Трандуіл вирішив наслідувати Тінґола не лише стосовно будівництва палацу, але і співпраці з людьми, яким дозволялося жити в “ельфійських” лісах, як Тінґол дозволив халадінам. (Насправді, як і у випадку з Тінґолом, ці ліси були номінально ельфійськими, оскільки реальної влади над цими землями Трандуіл не мав.) Цікаво, що ця співпраця вже існувала ще на початку Третьої Епохи. Зокрема, тіла Ісілдура та його воїнів не були осквернені орками, оскільки
there were rescuers who came on the scene too late, but in time to disturb the Orcs and prevent their mutilation of the bodies: for there were certain Woodmen who got news to Thranduil by runners, and also themselves gathered a force to ambush the Orcs - of which they got wind, and scattered, for though victorious their losses had been great, and almost all of the great Orcs had fallen: they attempted no such attack again for long years after [DGF].
В цій цитаті слід звернути увагу на декілька речей. По-перше, лісовики надсилають гінців до Трандуіла, проте лише для того, щоб проінформувати про орків. По-друге, лісовики самі розбивають орків, не чекаючи на ельфів. Останнє має просте пояснення: до кордонів володінь Трандуіла Ісілдуру та його дружині ще було 4 дні пішого ходу [DGF], а тому лісовики жили в “ельфійських” лісах, де реальної влади ельфів не було. Проте перше дуже цікаве: воно вказує на те, що люди все ж мали “прозвітуватися” Трандуілу про присутність орків, отже, були щонайменше союзниками, або і foederati, тобто підпорядкованим союзним народом.
Втім, на початку Четвертої Епохи лісовики вже є союзниками Беорнінґів, адже при розмежуванні володінь в Чорному Лісі, володіння Беорнінґів та лісовиків об’єднано. Проте якби лісовики були союзниками/foederati Трандуіла, то їхні володіння було чітко відмежовано від володінь Беорнінґів, які є незалежними від лісових ельфів.
5. Мова лісових ельфів
Згадане питання немає однозначної відповіді: Толкін спромігся залишити низку суперечливих записів. З одного боку, він стверджував, що
By the end of the Third Age the Silvan tongues had probably ceased to be spoken in the two regions that had importance at the time of the War of the Ring: Lórien and the realm of Thranduil in northern Mirkwood. All that survived of them in the records was a few words and several names of persons and places [HGC: App. A].
З іншого боку, Толкін стверджував, що
Oropher had come among them with only a handful of Sindar, and they were soon merged with the Silvan Elves, adopting their language and taking names of Silvan form and style [HGC: App. B].
Останнє твердження має сенс, бо Толкін зазначав, що імена Леґолас та Трандуіл - не сіндарінські, але нандорінські. Враховуючи те, що Трандуіл та Леголас були сіндарами, прийняття ними нандорінських імен все ж змушує прийняти версію про те, що в Чорному лісі панував нандорін, а не сіндарін.
Сам Толкін в решті текстів не відкидав поширеності саме нандоріну, хоча в різний спосіб. Окрім повного витіснення сіндаріну, він також стверджував наступне.
Of that kind were the Elves of Greenwood the Great; yet among them also were many lords of Sindarin race. Such were Thranduil and Legolas his son. In his realm and in Lorien both the Sindarin and the woodland tongues were heard; but of the latter nothing appears in this book, and of the many Elvish names of persons or of places that are used most are of Grey-elven form [HoME-12: II].
Проте це чорновик Додатків до Володаря перстенів, а тому до нього слід ставитися обережно, оскільки ми маємо офіційну версію Додатків.
Інша версія є наступною:
Thranduil father of Legolas of the Nine Walkers was Sindarin, and that tongue was used in his house, though not by all his folk [HGC: App. A].
Згідно з нею нандорін був офіційною мовою королівства, а сіндарін використовувався в родині Трандуіла. Проблема ускладнюється тим, що в Додатках Толкін оминув питання мови лісових ельфів, зазначивши, що в Лоріені нандорін занепав, а ельфи розмовляли особливим діалектом сіндаріну. В чорновиках Додатків він писав і про Чорний ліс, проте в офіційну версію свої міркування не вніс, очевидно не маючи на той момент чіткої позиції.
Втім, доцільно використати Листи, в яких Толкін висловив напівофіційну позицію (оскільки це була позиція, яку було публічно озвучено, а тому Толкін в подальшому повинен був би дотримуватися її): “The Silvan Elves of Thranduil's realm did not speak S. (тобто сіндаріном) but a related language or dialect” [L: 347]. Це лист 1972 р., тобто найпізніше свідчення позиції Толкіна щодо питання про мову лісових ельфів. Як бачимо, Толкін все ж вважав, що вони не розмовляли сіндаріном. Проте чи була ця мова остаточно витісненою, чи все ж використовувалася підданими Трандуіла, що були сіндарами за походженням, чи може була лише мовою приватного спілкування серед Трандуіла та його родичів, ми вже не дізнаємося.
Посилання оформлені наступним чином: абревіратура позначає певний твір, а число після двокрапки - номер відповідної структурної частини твору (розділ, глава, додаток тощо).
DGF - The Disaster of the Gladden Fields. Unfinished Tales.
HGC - The History of Galadriel and Celeborn and of Amroth King of Lorien. Unfinished Tales.
H - The Hobbit (використано переклад О. Мокровольського: Толкін Дж. Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори / Джон Роналд Руел Толкін. - Київ : Веселка, 1992. - 303 с.)
HoME-12 - The Peoples of the Middle-Earth. History of the Middle-Earth. Vol. 12.
L - The Letters of J.R.R. Tolkien
LotR - The Lord of the Rings (нумерація відповідно до книг, а не томів, тобто LotR-2 - це друга книга Володаря перстенів, яка входить до першого тому).
QS - Quenta Silmarillion. The Silmarillion (використано переклад видавництва “Астролябія”: Толкін Дж. Сильмариліон / Джон Рональд Руел Толкін. - Львів : Астролябія, 2008. - 388+XХVIII с.)
частина 1