про політику пам*яті (в контексті рішення Сенату РП)
отже, резолюція не є нейтральною. Звісно, в ній могли взагалі не згадувати, що українці також були жертвами конфлікту на Волині (і не тільки). Втім, проблема не в тому.
Скористаюся даними 2004 р. (в 2010 р. цього питання не задавали). Отже, питання було про те, хто більше страждав протягом своєї історії: українці чи... (всього було 6 націй, але я розгляну лише поляків та євреїв). Також поки подаю лише дані по Львову. Якщо згадати, що в 2003 р. почалася дискусія про Волинь, то можемо сподіватися, що цей факт якось та вплинув на позицію опитаних.
щодо євреїв. Оскільки в питанні було лише три варіанти відповідей: більше, так само і менше, - то і подаватиму три числа в саме такому порядку.
Більше: 32%;
Так само: 37%;
Менше: 31%.
Отже, як колись писала lada28, тема Голокосту слабо присутня в свідомості українців. Втім, вона таки є: лише 32% вирішили, що українці страждали більше.
А от з поляками картина інша:
Більше - 60%;
Так само - 18%;
Менше - 22%.
Отже, поляки страждали менше. Такою є думка в масовій свідомості львів*ян (в 2004 р., а тому цікаво, як тепер ситуація).
Що це означає на практиці? Наголос поляків на своїх жертвах і повністю заперечення (або просто згадка 1 рядком, як в цій резолюції) жертв з українського боку, перекладання вини на українців - це погана стратегія. Українці налаштовані вважати себе більшими жертвами. Тому така однобока історія, де українцям відводиться роль різунів, не викликатиме ніякого співчуття у львів*ян.
Якщо спробувати проаналізувати вплив віку та "ксенофобії" (рівень згоди з твердженням, що Україна - тільки для українців) чи націоналістичності (рівень ідентифікації з українськими націоналістами), то впливу цих факторів немає... Тобто що львів*яни молоді, що старі, що націоналісти, що ліберали - всі однаково погоджуються з тим, що поляки страждали менше.
Отже, підсумовуючи: якщо про Волинську трагедію розповідатимуть тільки поляки і не прислухатимуться до українців - то ніякого порозуміння не вийде. Звісно, це не означає, що слід зайняти позицію українця-шовініста і прикриватися vox populi. Просто слід дійсно шукати порозуміння і розповідати про події 1943 р. українцям, проте не з позицій благородних жертв-поляків. Така історія не буде сприйнята.
Як саме шукати примирення? Це питання, на яке я відповіді не маю.
Скористаюся даними 2004 р. (в 2010 р. цього питання не задавали). Отже, питання було про те, хто більше страждав протягом своєї історії: українці чи... (всього було 6 націй, але я розгляну лише поляків та євреїв). Також поки подаю лише дані по Львову. Якщо згадати, що в 2003 р. почалася дискусія про Волинь, то можемо сподіватися, що цей факт якось та вплинув на позицію опитаних.
щодо євреїв. Оскільки в питанні було лише три варіанти відповідей: більше, так само і менше, - то і подаватиму три числа в саме такому порядку.
Більше: 32%;
Так само: 37%;
Менше: 31%.
Отже, як колись писала lada28, тема Голокосту слабо присутня в свідомості українців. Втім, вона таки є: лише 32% вирішили, що українці страждали більше.
А от з поляками картина інша:
Більше - 60%;
Так само - 18%;
Менше - 22%.
Отже, поляки страждали менше. Такою є думка в масовій свідомості львів*ян (в 2004 р., а тому цікаво, як тепер ситуація).
Що це означає на практиці? Наголос поляків на своїх жертвах і повністю заперечення (або просто згадка 1 рядком, як в цій резолюції) жертв з українського боку, перекладання вини на українців - це погана стратегія. Українці налаштовані вважати себе більшими жертвами. Тому така однобока історія, де українцям відводиться роль різунів, не викликатиме ніякого співчуття у львів*ян.
Якщо спробувати проаналізувати вплив віку та "ксенофобії" (рівень згоди з твердженням, що Україна - тільки для українців) чи націоналістичності (рівень ідентифікації з українськими націоналістами), то впливу цих факторів немає... Тобто що львів*яни молоді, що старі, що націоналісти, що ліберали - всі однаково погоджуються з тим, що поляки страждали менше.
Отже, підсумовуючи: якщо про Волинську трагедію розповідатимуть тільки поляки і не прислухатимуться до українців - то ніякого порозуміння не вийде. Звісно, це не означає, що слід зайняти позицію українця-шовініста і прикриватися vox populi. Просто слід дійсно шукати порозуміння і розповідати про події 1943 р. українцям, проте не з позицій благородних жертв-поляків. Така історія не буде сприйнята.
Як саме шукати примирення? Це питання, на яке я відповіді не маю.