Дарагани
Дарагани... Нічим особливим в історії не прославились - можна сказати, що то була типова дворянська сім"я України.
Засновник династії Дараганів - київський козацький полковник Юхим Дараган вдало женився на Вірі, сестрі братів Розумовських (Олексія - морганатичного чоловіка російської імператриці Єлизавети і Кирила - останнього гетьмана України, фельдмаршала і президента Російської Академії наук). У знаменитих братів Розумовських було три сестри -
Віра, Агафія, Ганна.
Художник невідомий. Портрет Юхима Дарагана. портрет 18 ст. , вірніше копія 19 ст. з оригіналу 18 ст.
Зображений у полковничих регаліях. (по-сучасному, це щось типу губернатора Київщини). Покінчив життя самогубством. Чому невідомо.
Все, що залишилось від Дараганів - це три архітектурні пам"ятки:
Святогеоргіївський жіночий монастир у селі Данівка. козацьке бароко
Будинок полкової канцелярії у Козельці, збудований на замовлення Юхима Дарагана архітекторами Квасовим і Григоровичем-Барським в стилі українського бароко
Тут у 1765-1781 гг. знаходилась канцелярія Київського козацького полку.Нагадаю, що Гетьманщина, а це назва неофіційна, офіційна - "Військо Запорозьке" (все ж таки адміністративно ділилась на полки, а вже після приєднання Гетьманщини до Російської імперії, "полки" скасували і ця кам"яниця в 1781 р. перетворилась на Козелецький магістрат.
Пам"ятка національного значення дворянська садиба "Покорщина", про назву якої існує легенда. Цю садибу для зустрічі невістки купила проста шинкарка Наталка Розум
і молода невістка, за звичаєм покорилась свекрусі.
Хойзер Генріх. Портрет Наталки Розум.
як безглуздо на ній виглядає придворне вбрання і орден, помішаний з жупаном і українською шапкою. Як на корові сідло. Але лице видає твердий, але незлий характер.
Існує ще одна легенда, що на мій погляд, більш відповідає логіці, що назву це село отримало від попереднього хазяїна - полкового писаря Івана Покорського).
Ну, а ще панський будинок Дараганів був використаний для зображення садиби Волконських (до речі, родичів Дараганів-Розумовських) у радянському фільмі "Звезда пленительного счастья".
Пам"ятка перебуває в жахливому стані.
От і все, що я можу сказати про Дараганів.
Можна було б звичайно порозказувати про рідню - всіх Розумовських, Хованських, Галаганів, Апостолів, Милорадовичів, Перовських, Волконських, Закревських, Наришкіних, Толстих і прочєє*, але якось іншим разом.
Мені Дарагани цікаві саме своєю типовістю і своїми чудовими портретами, по яким, відпустивши фантазію, можна побачити своєрідний витвір 18-19 століть - росіянина, один із його різновидів: поросійщену українську шляхту.
Хойзер Генріх. портрет Софії Дараган (в заміжжі княгині Хованської).
Софія - дочка Юхима Дарагана і Віри Розумовської. Є версія, що саме вона послужила прообразом "Княгині" у однойменній поемі Тараса Шевченка.
Хойзер Генріх. Портрет Василя Дарагана. миленький хлопчик, чи не так? (трохи фото розтягнуте в ширину, але це найбільш "живе" фото портрету). Виріс і став камергером Петра 3, а потім генерал-поручником.
М.В.Брянський. Портрет Єлизавети Дараган. 1860 р. це найталановитіший портрет з усіх представлених. Про Михайла Брянського варто написати окремо.Колись.
Які на всіх портретах "родові" брови. :)
*там пів-гербовніка знаті Рос.імперії. аж дивно, що один рід настільки розрісся і все з одно кореня - від простих козаків Лемешів.
Графи Розумовські придумали собі родовід від князя Ружинського (Лемеші-Ружинські), але князя з таким ям"ям - Якуб, не існувало.
Цікаво, що цей Якуб-Яків "був" сином князя Романа Ружинського, а князь Роман бив московитів в хвіст і в гриву за часів Лжедмітрія. (випадковість?)
Ну, а інші Ружинські були козачими гетьманами, отаманами і т.д. і т.п. При чому один із Ружинських можливим дідом Богдана Хмельницького.
------------------
додаток 1.
село Лемеші. будинок земської школи. 1911 рр. побудований архітектором І.Якобовичем коштом Каміля Розумовського в стилі Українського Архітектурного Модерну (УАМ)
Стоїть на місці, де колись стояла хата Наталії Розумихи і де народились всі Розумовські.
додаток 2.
цікаво, а прекрасний український поет Юрій Дараган 1894-1926, предтеча "Празької школи"
не рідня?
"Народився я 16 березня 1894 р. (а не 1893) у Єлисаветі на Херсонщині, але хутко був вивезений (...) до столиці Картвелії Тифлісу, де мене і хрестили. Батько мій був українець і крупний залізничний урядовець, але за три місяці до мого народження вмер. Мати була грузинка, чи то пак картвелка, але з закінченою гімназійною освітою (у тих краях це про багато казало). Батьків своїх прираховую до заможної інтелігенції, мали у Тифлісі власний 4-х поверховий будинок. Мати виховувала мене яко росіянина... (...) З 1915 р. старшиною на фронті, був ранений, революція захопила мене після раненія у Петербурзі. Вихований не чорносотенцями, а в дусі здорового російського патріотизму, але знаючи твердо, що я "малорос" і нащадок запорожського сотника, у травні 1917 р. я вже був членом Петербурзької Української військової ради і розумом твердо рішив, що я мушу бути завжди у гурті тієї російської модифікації (як я тоді рахував малоросів), до якої я належу по крові, у кінці 17 року я вже був у Київі і думкою ні разу не зрадив українству, а серцем? Серцем українізувався поступово. Найбільш помагали наші пісні і наша історія, що часами наповнює тебе божевільною гордістю, а часами так нелюдськи бичує ганьбою і соромом. Тепер я не в стані говорити про українство спокійно - реву при сторонніх людях, тепер бути не українцем я у жодний спосіб не зможу і що б зі мною не виробляли, я завжди зостанусь чи ув'язненим, чи розстріляним, чи помилованим, але завжди українцем". (з листа Юрія Дарагана до М. Шаповала)
Київ
На містом в темряві - вогнистий хрест
Знявсь догори, як сяєво пожежі,
Вечірніх ліхтарів протест -
Що ніч загарбала барвисті межі,
Схилила день за виднокруг, за Брест...
Над містом в темряві - вогнистий хрест.
Вогнистий хрест, накреслений над містом,
Оповідає всім, що ні, не вимер
Наш славний рід! Людських осель намистом
Керує дотепер Великий Володимир.
І в небі символом яскравим і вогнистим
Палає хрест, накреслений над містом.
1922. Каліш-табір
Засновник династії Дараганів - київський козацький полковник Юхим Дараган вдало женився на Вірі, сестрі братів Розумовських (Олексія - морганатичного чоловіка російської імператриці Єлизавети і Кирила - останнього гетьмана України, фельдмаршала і президента Російської Академії наук). У знаменитих братів Розумовських було три сестри -
Віра, Агафія, Ганна.
Художник невідомий. Портрет Юхима Дарагана. портрет 18 ст. , вірніше копія 19 ст. з оригіналу 18 ст.
Зображений у полковничих регаліях. (по-сучасному, це щось типу губернатора Київщини). Покінчив життя самогубством. Чому невідомо.
Все, що залишилось від Дараганів - це три архітектурні пам"ятки:
Святогеоргіївський жіночий монастир у селі Данівка. козацьке бароко
Будинок полкової канцелярії у Козельці, збудований на замовлення Юхима Дарагана архітекторами Квасовим і Григоровичем-Барським в стилі українського бароко
Тут у 1765-1781 гг. знаходилась канцелярія Київського козацького полку.Нагадаю, що Гетьманщина, а це назва неофіційна, офіційна - "Військо Запорозьке" (все ж таки адміністративно ділилась на полки, а вже після приєднання Гетьманщини до Російської імперії, "полки" скасували і ця кам"яниця в 1781 р. перетворилась на Козелецький магістрат.
Пам"ятка національного значення дворянська садиба "Покорщина", про назву якої існує легенда. Цю садибу для зустрічі невістки купила проста шинкарка Наталка Розум
і молода невістка, за звичаєм покорилась свекрусі.
Хойзер Генріх. Портрет Наталки Розум.
як безглуздо на ній виглядає придворне вбрання і орден, помішаний з жупаном і українською шапкою. Як на корові сідло. Але лице видає твердий, але незлий характер.
Існує ще одна легенда, що на мій погляд, більш відповідає логіці, що назву це село отримало від попереднього хазяїна - полкового писаря Івана Покорського).
Ну, а ще панський будинок Дараганів був використаний для зображення садиби Волконських (до речі, родичів Дараганів-Розумовських) у радянському фільмі "Звезда пленительного счастья".
Пам"ятка перебуває в жахливому стані.
От і все, що я можу сказати про Дараганів.
Можна було б звичайно порозказувати про рідню - всіх Розумовських, Хованських, Галаганів, Апостолів, Милорадовичів, Перовських, Волконських, Закревських, Наришкіних, Толстих і прочєє*, але якось іншим разом.
Мені Дарагани цікаві саме своєю типовістю і своїми чудовими портретами, по яким, відпустивши фантазію, можна побачити своєрідний витвір 18-19 століть - росіянина, один із його різновидів: поросійщену українську шляхту.
Хойзер Генріх. портрет Софії Дараган (в заміжжі княгині Хованської).
Софія - дочка Юхима Дарагана і Віри Розумовської. Є версія, що саме вона послужила прообразом "Княгині" у однойменній поемі Тараса Шевченка.
Хойзер Генріх. Портрет Василя Дарагана. миленький хлопчик, чи не так? (трохи фото розтягнуте в ширину, але це найбільш "живе" фото портрету). Виріс і став камергером Петра 3, а потім генерал-поручником.
М.В.Брянський. Портрет Єлизавети Дараган. 1860 р. це найталановитіший портрет з усіх представлених. Про Михайла Брянського варто написати окремо.Колись.
Які на всіх портретах "родові" брови. :)
*там пів-гербовніка знаті Рос.імперії. аж дивно, що один рід настільки розрісся і все з одно кореня - від простих козаків Лемешів.
Графи Розумовські придумали собі родовід від князя Ружинського (Лемеші-Ружинські), але князя з таким ям"ям - Якуб, не існувало.
Цікаво, що цей Якуб-Яків "був" сином князя Романа Ружинського, а князь Роман бив московитів в хвіст і в гриву за часів Лжедмітрія. (випадковість?)
Ну, а інші Ружинські були козачими гетьманами, отаманами і т.д. і т.п. При чому один із Ружинських можливим дідом Богдана Хмельницького.
------------------
додаток 1.
село Лемеші. будинок земської школи. 1911 рр. побудований архітектором І.Якобовичем коштом Каміля Розумовського в стилі Українського Архітектурного Модерну (УАМ)
Стоїть на місці, де колись стояла хата Наталії Розумихи і де народились всі Розумовські.
додаток 2.
цікаво, а прекрасний український поет Юрій Дараган 1894-1926, предтеча "Празької школи"
не рідня?
"Народився я 16 березня 1894 р. (а не 1893) у Єлисаветі на Херсонщині, але хутко був вивезений (...) до столиці Картвелії Тифлісу, де мене і хрестили. Батько мій був українець і крупний залізничний урядовець, але за три місяці до мого народження вмер. Мати була грузинка, чи то пак картвелка, але з закінченою гімназійною освітою (у тих краях це про багато казало). Батьків своїх прираховую до заможної інтелігенції, мали у Тифлісі власний 4-х поверховий будинок. Мати виховувала мене яко росіянина... (...) З 1915 р. старшиною на фронті, був ранений, революція захопила мене після раненія у Петербурзі. Вихований не чорносотенцями, а в дусі здорового російського патріотизму, але знаючи твердо, що я "малорос" і нащадок запорожського сотника, у травні 1917 р. я вже був членом Петербурзької Української військової ради і розумом твердо рішив, що я мушу бути завжди у гурті тієї російської модифікації (як я тоді рахував малоросів), до якої я належу по крові, у кінці 17 року я вже був у Київі і думкою ні разу не зрадив українству, а серцем? Серцем українізувався поступово. Найбільш помагали наші пісні і наша історія, що часами наповнює тебе божевільною гордістю, а часами так нелюдськи бичує ганьбою і соромом. Тепер я не в стані говорити про українство спокійно - реву при сторонніх людях, тепер бути не українцем я у жодний спосіб не зможу і що б зі мною не виробляли, я завжди зостанусь чи ув'язненим, чи розстріляним, чи помилованим, але завжди українцем". (з листа Юрія Дарагана до М. Шаповала)
Київ
На містом в темряві - вогнистий хрест
Знявсь догори, як сяєво пожежі,
Вечірніх ліхтарів протест -
Що ніч загарбала барвисті межі,
Схилила день за виднокруг, за Брест...
Над містом в темряві - вогнистий хрест.
Вогнистий хрест, накреслений над містом,
Оповідає всім, що ні, не вимер
Наш славний рід! Людських осель намистом
Керує дотепер Великий Володимир.
І в небі символом яскравим і вогнистим
Палає хрест, накреслений над містом.
1922. Каліш-табір