Український живопис. серія 10. бароко в православ'ї
Під впливом російського інформаційного простору, постійних візитів в Україну (слава богу, вже рідше) Патріарха Московського Кіріла, частини кліру незрозумілої структури - з назви Українська православна церква, з дій - Московського Патріархату, зформувалось скептичне відношення до всього релігійного.
Більше того, українська спільнота взагалі вважає, що православіє буває тільки у формі російського православ'я: з зрощенням влади і Церкви, з домінуванням обрядовості над суттю, з поставлення християнських заповідей на службу російському пожерливому націоналізму.
Між тим, як казав видатний український філолог Потебня кожний народ виробляє своє християнство, згідно власного світогляду і естетичних уподобань.
Не оминуло це і українське православ'я, яке можна охарактеризувати коротко, як "Бог - це любов".
Вірити в бога чи не вірити - діло хазяйське, але те, що релігія наклала величезний відбиток на культуру, заперечувати годі.
Неможливо в жж-шному пості розказати про всю проблему цілком, але можна частково продемонструвати, як українці, наприклад, 18 століття, уявляли собі християнське вчення, які естетичні і філософські критерії їм імпонували.По-хорошому, цей пост треба розбити на два, а то і на три - підібравши ілюстративний матеріал по народним українським іконам, зробленими так званими сільськими "богомазами" (яка то поетика, ви не уявляєте), по іконам офіційним, намальованими професійними місцевими іконописцями і по парадним портретам, наприклад, вищого кліру - в Україні збереглось не така багата, враховуючи нашу бурхливу історію, але все ж достойна підбірка портретів київських митрополитів.
Може колись...
А зараз - трішки прекрасного барокового релігійного іконопису.
Ох, це бароко! Цей стиль настільки прийшовся до душі українцям, що вони підсіли на нього на декілька століть, накинувши бароко на все: літературу, музику, архітектуру, живопис, театр.
Україна не була жопой мира, як деякі відірвана від цивілізації - українці вчились в університетах Франції, Італії, Німеччині, Польщі, читали книжки надруковані і Флоренції і Дубровнику, влазили в політику Чехії і крутили дулі полякам, татарам і туркам. І, само собою, запозичували все, що імпонувало і чарувало.
Домінуюча краса, контрастність пишність, яскравість, чуттєвість, пристрастність, радісність, бажання насолоджуватись подарунками природи і життя - це все лежить в основі філософії цієї культурної течії і відповідає українському характеру. Бароко прийшло до нас з Європи, але набуло місцевих рис згідно місцевим смакам. Так українське бароко стало більш ясним і менш пишним, потягнулось до кольору - українців, як тих ворон, приваблюють кольори. Натура така - любимо все яскраве.
В 17 ст. в барокові шати переодягнули давньоукраїнську архітектуру : тільки в Києві: Софійський , Михайлівський собор, Успенський собор, взагалі Печерську Лавру, Кириловську церкву; і набудували нових храмів і будинків в цьому стилі. Саме бароко майже витіснило давню візантійську традицію в іконописі, за яку українці тримались зубами декілька століть, бо вважали її осердям своєї не просто віри, а й окремішності національної, в постійному тиску більш могутньої (бо державної) католицької Речі Посполитої.
Це найяскравіший стиль в українській культурі. Влучно колись сказав поет: Україна - це країна бароко.
Отже, сьогодні трохи професійного іконопису. Треба, мабуть, ще раз підкреслити, що кожний мистецький напрямок і стиль має в основі своїй певну філософію. І якщо візантійсько-давньоруський живопис тяжів до площинності і умовності, то це не означає, що у тодішніх митців руки зі сраки поросли і вони не вміли малювати. Зовсім ні. Просто це живопис символічний. Вважалось, що все суєта суєт і тому не потрібно зображувати обличчя надто детально, бо зображення несло в собі лице бога, святого - тобто людини, позбавленої земної суєти, страждаючих від недосконалості цього світу повного гріхів.
А бароко в українському іконописі - це обличчя з характером, в пишній оздобі яскравих кольорів (до речі, золотий колір - характерний для візантійства, перейшов і в бароко - не буває відрубного в культурі), це пристрасть і радість, тріумф і страждання не богів, а людей, що терплять фізичні чи духовні муки і спокуси. Це вибір і нагорода. Іконопис в бароковий період стає ближчим до людини - на іконі не щось ідеальне і горнє, а щось рідне, там можна побачити, що може навіяти аналогії з побаченого у оточуючому світі. Саме тому лики святих так нагадують обличчя звичайних українців. Отже, бароко - це спосіб підняття людини над земним чи опускання вишнього до земного - кому яке формулювання ближче:)
В 16-17 столітті в Україні складається декілька іконописних шкіл - в Києві, на Волині, на Полтавщині, Галичині. Трошки "волині з галичиною" , якщо цікаво, може побачити
тут
В Віфлєємі наш екскурсовод розказував, що в світі існує одна лиш ікона, де Матір Божа посміхається. Це він просто не знав нічого про Україну (хоч і жив тут до 14 років. як то люди примудряються жити так, щоб нічого не знати про країну?) , зокрема, про Острозький іконопис ще один приклад, про Петрахновича, Кондзелевича, Рутковича, Боровиковського-старшого, Алімпія Галіка та ін.
Наші ікони у 18 ст. були «лицом и очами светлы и телом дебелы» (осуджуюче"фе" від московського духовенства).
Сьогодні в блозі: Київщина, Чернігівщина, Полтавщина. 1729-1780 роки.
Київський національний художній музей
чесно кажучи, я забула яка саме свята зображена на цій іконі, з якої я, власне, подаю фрагмент (ну, мені так більше подобається). Пам'ятаю тільки, що 1729 р.
Ця руда свята нагадує Джоконду своєю ледь помітною усмішкою і супокоєм без байдужості. Невідомий Леонардо Київської школи Печерського монастиря - хто ти? чи взнаємо ми колись, як тебе звали?
Великомучениці Анастасія і Іулянія. 1740-ві.
Великомучениці Варвара і Катерина. 1740-ві.
Чотири світські дами з хрестами, що покладене на плечі, як літні парасольки.
Північне Лівобережжя обидві ікони. І одна і та ж рука.
Соглядатаї Землі Ханаанської. Вийшовши з Єгипту, ісля довгих блукань по пустелі, євреї опинились перед землею Ханаанською, що славилась своєю родючістю. Моїсей послав 12 воїнів на розвідку перед завоюванням.Ці 12 євреїв повернулись, вражені, але 10 з них лякливо відмовляли Моісеєве військо від битви за Ханаан. Бог розгнівавшись на таке боягузцтво, на 10-х з них наслав хвороби. В Ханаан живими добрались тільки двоє сміливих - Ісус Навін і Халев. Мабуть, на іконі саме вони в європейському одязі Середньовіччя.
Різдво Христове.З іконостасу Успенського собору Києво-Печерської Лаври.
Більше всього ця ікона нагадує мені груповий портрет.
-Іванцю! Миколка! Досить гратися, шибеники! Ідіть сюди, вже всі посходились, Маруся з дитиною чекають, а ви де ходите? А ну, швидко, переодягайтесь, та ноги помийте, а то забабрались.
Тааак. Розчесатись... Бери квітку в руки Івасю.
Ну, от, - задоволено - інша справа. Ходіть но, ставайте вже пообік.
- Увага! Зараз звідси вилетить пташка!
Зверніть увагу на цей жест, такий властивий маленьким діткам. Іісус тягне ручку до маминого підборіддя...Це, мабуть, зовсім неканонічний жест, але як же він символічний - ось мама і дитя, вони щасливі.
Ікона Покрови. Треба сказати, що в Україні ікона Покрова Божої Матері була дуже популярна. Матір Божа Заступниця накриває своїм покровом від всякого зла. На іконах цього типу прийнято зображувати людей світських, якщо ви придивитесь, то кого тільки на цій іконі не побачите - і єпископа і козацького полковника, і світських дам.
Полтавщина. 1735 рік.
Ось ще одна ікона Покрови - серед інших Богдан Хмельницький. Перша пол.18 ст.
введення у Храм. А бачте он там - на задньому плані - жінка в типовому вбранні заміжньої українки.
В"їзд в Ієрусалим. Зверніть увагу на дрібні деталі - як повидирались пацани на дерево, як розмахують руками, вітаючи Господа, люди на башті, які башти - з ренесансово-бароковим оздобленням.
Деісусний чин. Чернігівщина.1760-ті
Обидві ікони здоровенні. Освітлення було погане, так що вибачайте за якість. Як бачите, зображені на них замислено-зажурені.
Це ікони Володимира Боровиковського - ага, того самого, знаменитого російського художника. Українського, взагалі-то. Полтавщина. 1784
святий Микола. Святий Микола був надзвичайно популярний в Україні і у світі. На українських народних іконах часом можна зустріти неканонічну трійцю: Матір Божа з немовлям і святий Микола. Святий Микола приносить дітям подарунки. На Харківщині існував звичай святкувати триденні Миколині святки, на які варили кутю і узвар, щоб у наступному році забезпечити врожай на жито й плоди. На всій території України влаштовували заздоровні обіди на честь Миколая Угодника з приготуванням ритуального пива й медів.
Більше того, українська спільнота взагалі вважає, що православіє буває тільки у формі російського православ'я: з зрощенням влади і Церкви, з домінуванням обрядовості над суттю, з поставлення християнських заповідей на службу російському пожерливому націоналізму.
Між тим, як казав видатний український філолог Потебня кожний народ виробляє своє християнство, згідно власного світогляду і естетичних уподобань.
Не оминуло це і українське православ'я, яке можна охарактеризувати коротко, як "Бог - це любов".
Вірити в бога чи не вірити - діло хазяйське, але те, що релігія наклала величезний відбиток на культуру, заперечувати годі.
Неможливо в жж-шному пості розказати про всю проблему цілком, але можна частково продемонструвати, як українці, наприклад, 18 століття, уявляли собі християнське вчення, які естетичні і філософські критерії їм імпонували.По-хорошому, цей пост треба розбити на два, а то і на три - підібравши ілюстративний матеріал по народним українським іконам, зробленими так званими сільськими "богомазами" (яка то поетика, ви не уявляєте), по іконам офіційним, намальованими професійними місцевими іконописцями і по парадним портретам, наприклад, вищого кліру - в Україні збереглось не така багата, враховуючи нашу бурхливу історію, але все ж достойна підбірка портретів київських митрополитів.
Може колись...
А зараз - трішки прекрасного барокового релігійного іконопису.
Ох, це бароко! Цей стиль настільки прийшовся до душі українцям, що вони підсіли на нього на декілька століть, накинувши бароко на все: літературу, музику, архітектуру, живопис, театр.
Україна не була жопой мира, як деякі відірвана від цивілізації - українці вчились в університетах Франції, Італії, Німеччині, Польщі, читали книжки надруковані і Флоренції і Дубровнику, влазили в політику Чехії і крутили дулі полякам, татарам і туркам. І, само собою, запозичували все, що імпонувало і чарувало.
Домінуюча краса, контрастність пишність, яскравість, чуттєвість, пристрастність, радісність, бажання насолоджуватись подарунками природи і життя - це все лежить в основі філософії цієї культурної течії і відповідає українському характеру. Бароко прийшло до нас з Європи, але набуло місцевих рис згідно місцевим смакам. Так українське бароко стало більш ясним і менш пишним, потягнулось до кольору - українців, як тих ворон, приваблюють кольори. Натура така - любимо все яскраве.
В 17 ст. в барокові шати переодягнули давньоукраїнську архітектуру : тільки в Києві: Софійський , Михайлівський собор, Успенський собор, взагалі Печерську Лавру, Кириловську церкву; і набудували нових храмів і будинків в цьому стилі. Саме бароко майже витіснило давню візантійську традицію в іконописі, за яку українці тримались зубами декілька століть, бо вважали її осердям своєї не просто віри, а й окремішності національної, в постійному тиску більш могутньої (бо державної) католицької Речі Посполитої.
Це найяскравіший стиль в українській культурі. Влучно колись сказав поет: Україна - це країна бароко.
Отже, сьогодні трохи професійного іконопису. Треба, мабуть, ще раз підкреслити, що кожний мистецький напрямок і стиль має в основі своїй певну філософію. І якщо візантійсько-давньоруський живопис тяжів до площинності і умовності, то це не означає, що у тодішніх митців руки зі сраки поросли і вони не вміли малювати. Зовсім ні. Просто це живопис символічний. Вважалось, що все суєта суєт і тому не потрібно зображувати обличчя надто детально, бо зображення несло в собі лице бога, святого - тобто людини, позбавленої земної суєти, страждаючих від недосконалості цього світу повного гріхів.
А бароко в українському іконописі - це обличчя з характером, в пишній оздобі яскравих кольорів (до речі, золотий колір - характерний для візантійства, перейшов і в бароко - не буває відрубного в культурі), це пристрасть і радість, тріумф і страждання не богів, а людей, що терплять фізичні чи духовні муки і спокуси. Це вибір і нагорода. Іконопис в бароковий період стає ближчим до людини - на іконі не щось ідеальне і горнє, а щось рідне, там можна побачити, що може навіяти аналогії з побаченого у оточуючому світі. Саме тому лики святих так нагадують обличчя звичайних українців. Отже, бароко - це спосіб підняття людини над земним чи опускання вишнього до земного - кому яке формулювання ближче:)
В 16-17 столітті в Україні складається декілька іконописних шкіл - в Києві, на Волині, на Полтавщині, Галичині. Трошки "волині з галичиною" , якщо цікаво, може побачити
тут
В Віфлєємі наш екскурсовод розказував, що в світі існує одна лиш ікона, де Матір Божа посміхається. Це він просто не знав нічого про Україну (хоч і жив тут до 14 років. як то люди примудряються жити так, щоб нічого не знати про країну?) , зокрема, про Острозький іконопис ще один приклад, про Петрахновича, Кондзелевича, Рутковича, Боровиковського-старшого, Алімпія Галіка та ін.
Наші ікони у 18 ст. були «лицом и очами светлы и телом дебелы» (осуджуюче"фе" від московського духовенства).
Сьогодні в блозі: Київщина, Чернігівщина, Полтавщина. 1729-1780 роки.
Київський національний художній музей
чесно кажучи, я забула яка саме свята зображена на цій іконі, з якої я, власне, подаю фрагмент (ну, мені так більше подобається). Пам'ятаю тільки, що 1729 р.
Ця руда свята нагадує Джоконду своєю ледь помітною усмішкою і супокоєм без байдужості. Невідомий Леонардо Київської школи Печерського монастиря - хто ти? чи взнаємо ми колись, як тебе звали?
Великомучениці Анастасія і Іулянія. 1740-ві.
Великомучениці Варвара і Катерина. 1740-ві.
Чотири світські дами з хрестами, що покладене на плечі, як літні парасольки.
Північне Лівобережжя обидві ікони. І одна і та ж рука.
Соглядатаї Землі Ханаанської. Вийшовши з Єгипту, ісля довгих блукань по пустелі, євреї опинились перед землею Ханаанською, що славилась своєю родючістю. Моїсей послав 12 воїнів на розвідку перед завоюванням.Ці 12 євреїв повернулись, вражені, але 10 з них лякливо відмовляли Моісеєве військо від битви за Ханаан. Бог розгнівавшись на таке боягузцтво, на 10-х з них наслав хвороби. В Ханаан живими добрались тільки двоє сміливих - Ісус Навін і Халев. Мабуть, на іконі саме вони в європейському одязі Середньовіччя.
Різдво Христове.З іконостасу Успенського собору Києво-Печерської Лаври.
Більше всього ця ікона нагадує мені груповий портрет.
-Іванцю! Миколка! Досить гратися, шибеники! Ідіть сюди, вже всі посходились, Маруся з дитиною чекають, а ви де ходите? А ну, швидко, переодягайтесь, та ноги помийте, а то забабрались.
Тааак. Розчесатись... Бери квітку в руки Івасю.
Ну, от, - задоволено - інша справа. Ходіть но, ставайте вже пообік.
- Увага! Зараз звідси вилетить пташка!
Зверніть увагу на цей жест, такий властивий маленьким діткам. Іісус тягне ручку до маминого підборіддя...Це, мабуть, зовсім неканонічний жест, але як же він символічний - ось мама і дитя, вони щасливі.
Ікона Покрови. Треба сказати, що в Україні ікона Покрова Божої Матері була дуже популярна. Матір Божа Заступниця накриває своїм покровом від всякого зла. На іконах цього типу прийнято зображувати людей світських, якщо ви придивитесь, то кого тільки на цій іконі не побачите - і єпископа і козацького полковника, і світських дам.
Полтавщина. 1735 рік.
Ось ще одна ікона Покрови - серед інших Богдан Хмельницький. Перша пол.18 ст.
введення у Храм. А бачте он там - на задньому плані - жінка в типовому вбранні заміжньої українки.
В"їзд в Ієрусалим. Зверніть увагу на дрібні деталі - як повидирались пацани на дерево, як розмахують руками, вітаючи Господа, люди на башті, які башти - з ренесансово-бароковим оздобленням.
Деісусний чин. Чернігівщина.1760-ті
Обидві ікони здоровенні. Освітлення було погане, так що вибачайте за якість. Як бачите, зображені на них замислено-зажурені.
Це ікони Володимира Боровиковського - ага, того самого, знаменитого російського художника. Українського, взагалі-то. Полтавщина. 1784
святий Микола. Святий Микола був надзвичайно популярний в Україні і у світі. На українських народних іконах часом можна зустріти неканонічну трійцю: Матір Божа з немовлям і святий Микола. Святий Микола приносить дітям подарунки. На Харківщині існував звичай святкувати триденні Миколині святки, на які варили кутю і узвар, щоб у наступному році забезпечити врожай на жито й плоди. На всій території України влаштовували заздоровні обіди на честь Миколая Угодника з приготуванням ритуального пива й медів.