Паралель
Читаю я собі оцей запис, доходжу до оцього
ВЕДОМОСТЬ ВЫБЫТИЯ И ДВИЖЕНИЯ
ЭШЕЛОНОВ ПО ТЮРЬМАМ НКВД УКРАИНСКОЙ ССР
...
12. Харьков -
588 з/к выведены пешком в Валуйки с назначением в Казань. 16 октября 1941 года туда же вывезено 600 з/к (в Казань). Эшелон с 881 з/к 31 октября 1941 года прибыл в Кустанай. Эшелон с 455 з/к 22 декабря 1941 года прибыл в Казань. Эшелон с 52 з/к 15 декабря 1941 г. прибыл в Казань. Эшелон с 587 з/к 5 февраля 1942 года прибыл в Иркутск. Из этого эшелона: бежало в пути- 14 з/к; убито при побеге - 11; умерло в пути - 241 з/к; сгорело в селе Бутырки - 149 з/к.
там же подаються спомини бувшого жителя Білгородської області :
http://www.proza.ru/2012/05/21/1419 *
*коменти там жгучі.
і наштовхуюсь на те, що я десь вже це бачила. Ситуація знайома і пов'язана з вона з видатним українським поетом Володимиром Свідзинським
Лізу в вікіпедію, читаю:
27 вересня 1941 року був арештований за звинуваченням в антирадянській агітації. Разом із іншими арештантами його гнали під конвоєм на схід. Коли виникла загроза оточення німецькими загонами, арештантів в селі Непокрите загнали в покинуту господарську будівлю, яку облили бензином і підпалили. (вікіпедія)
А Богдан-Ігор Терещенко в статті про О.Введенського, посилаючись на "Меморіал" цитує якихось свідків, імена яких невідомі:
«Прибыли в село Непокрытое и увидели там страшную картину: сгоревший огромный коровник и горы изувеченных огнём трупов, которые догорали. Крестьяне рассказывали, что коровник подожгли с четырёх сторон, он был закрыт, и никому не дали выйти, а тех, кому удавалось выбраться, пристреливали. Начали растягивать крюками трупы, чтобы закопать. Были ещё живые, страшно обгоревшие. Конвоиры пытались добить прикладами, но люди не давали, женщины кричали: “Живой, живой! Оставьте!” Перенесли в пустующую хату. Смотреть было страшно - на всём теле сплошные волдыри, страдали ужасно, оставили с ними солдата, меня и ещё одну женщину. Медикаментов не было, лечить нечем. Пробыли мы так дней пять. После прибыл ещё этап (тоже интеллигенция). Немцы наступали, и нас повели дальше. Обгорелых бросили, крестьянки разобрали их по соседних жилищах. Наверное, все поумирали. Зачем спалили людей? Чтобы избавиться, чтоб меньше было тащить, кормить», - сообщила «Мемориалу» в 1990-х гг. очевидица трагедии под Харьковом.
Але місце не сходиться...Всюди, де вказана біографія Свідзинського і його страшна смерть, зазначене місце гибелі село Непокрите (нині Шестаково), "біля села Непокрите" і "недалеко від Харкова".
Про обставини гибелі Свідзинського стало відомо ще в 1941 році, коли єдиний, дивом врятований з вогню, інженер Рибаков перейшов лінію фронту і повідомив про це газету "Нова Україна", що видавалась під німецькою окупацією в Харкові.
А у спогадах матері і знайомої бувшого жителя Білгородщини Ніколая Купіна вказаний хутір Бутирки.
А ще у статті Володимира Ребрика, на яку я випадково наткнулась у пошуках , прочитала, що ця трагічна подія сталась "під Куп"янськом".
Між іншим, у нього вказано друге прізвище свідка, що бачив це - Марії Борисовни Манц, що знаходилась у с.Непокрите (Шестаково) спогади якої були записані в 1990 р. її дочкою М.Постоєвою.
Отже, с.Непокрите, хутір Бутирки (біля Мєлового, Веригівки), Куп"янськ. Лізу в яндекс карти
Россия, Белгородская область, Валуйский район, поселок Бутырки
Україна, Харківська обл. с.Шестаково
Отже, село Шестаково (в минулому Непокрите, Харківська область, Вовчанський район)
і селище Бутирки (в минулому хутір Бутирки) Білгородська область, Валуйський район.
хоч і недалеко одне від одного, але це різні місця!
Є свідчення, що вказують на різні місця:
1) хутір Бутирки: відомость НКВД, спогади, записані Купіним (1993 р.)
2) с.Непокрите: "Нова Україна", 1941 р. (свідчення Рибакова) і Манц (1990 р).
В обох випадках це відбулось після "16 жовтня 1941 року".
Можна було б припустити, що інженер Рибаков з якихось причин не схотів вказувати точне місце гибелі етапу, але розслідування обставин смерті Володимира Свідзинського було проведено заново в 1990-х "Меморіалом" та і якби навіть і недбало, то племінник Анатолій Свідзинський - доктор фіз.-мат.наук, культуролог, що зокрема, написав книгу про свого дядька, інші дослідники його творчості - уточнили б місце гибелі, якби воно було іншим.
Виходить, що масових спалень, здійснених НКВД, в'язнів з Харківських тюрем в одні і ті ж дні кінця 1941 року було, як мінімум, ДВА?
ВЕДОМОСТЬ ВЫБЫТИЯ И ДВИЖЕНИЯ
ЭШЕЛОНОВ ПО ТЮРЬМАМ НКВД УКРАИНСКОЙ ССР
...
12. Харьков -
588 з/к выведены пешком в Валуйки с назначением в Казань. 16 октября 1941 года туда же вывезено 600 з/к (в Казань). Эшелон с 881 з/к 31 октября 1941 года прибыл в Кустанай. Эшелон с 455 з/к 22 декабря 1941 года прибыл в Казань. Эшелон с 52 з/к 15 декабря 1941 г. прибыл в Казань. Эшелон с 587 з/к 5 февраля 1942 года прибыл в Иркутск. Из этого эшелона: бежало в пути- 14 з/к; убито при побеге - 11; умерло в пути - 241 з/к; сгорело в селе Бутырки - 149 з/к.
там же подаються спомини бувшого жителя Білгородської області :
http://www.proza.ru/2012/05/21/1419 *
*коменти там жгучі.
і наштовхуюсь на те, що я десь вже це бачила. Ситуація знайома і пов'язана з вона з видатним українським поетом Володимиром Свідзинським
Лізу в вікіпедію, читаю:
27 вересня 1941 року був арештований за звинуваченням в антирадянській агітації. Разом із іншими арештантами його гнали під конвоєм на схід. Коли виникла загроза оточення німецькими загонами, арештантів в селі Непокрите загнали в покинуту господарську будівлю, яку облили бензином і підпалили. (вікіпедія)
А Богдан-Ігор Терещенко в статті про О.Введенського, посилаючись на "Меморіал" цитує якихось свідків, імена яких невідомі:
«Прибыли в село Непокрытое и увидели там страшную картину: сгоревший огромный коровник и горы изувеченных огнём трупов, которые догорали. Крестьяне рассказывали, что коровник подожгли с четырёх сторон, он был закрыт, и никому не дали выйти, а тех, кому удавалось выбраться, пристреливали. Начали растягивать крюками трупы, чтобы закопать. Были ещё живые, страшно обгоревшие. Конвоиры пытались добить прикладами, но люди не давали, женщины кричали: “Живой, живой! Оставьте!” Перенесли в пустующую хату. Смотреть было страшно - на всём теле сплошные волдыри, страдали ужасно, оставили с ними солдата, меня и ещё одну женщину. Медикаментов не было, лечить нечем. Пробыли мы так дней пять. После прибыл ещё этап (тоже интеллигенция). Немцы наступали, и нас повели дальше. Обгорелых бросили, крестьянки разобрали их по соседних жилищах. Наверное, все поумирали. Зачем спалили людей? Чтобы избавиться, чтоб меньше было тащить, кормить», - сообщила «Мемориалу» в 1990-х гг. очевидица трагедии под Харьковом.
Але місце не сходиться...Всюди, де вказана біографія Свідзинського і його страшна смерть, зазначене місце гибелі село Непокрите (нині Шестаково), "біля села Непокрите" і "недалеко від Харкова".
Про обставини гибелі Свідзинського стало відомо ще в 1941 році, коли єдиний, дивом врятований з вогню, інженер Рибаков перейшов лінію фронту і повідомив про це газету "Нова Україна", що видавалась під німецькою окупацією в Харкові.
А у спогадах матері і знайомої бувшого жителя Білгородщини Ніколая Купіна вказаний хутір Бутирки.
А ще у статті Володимира Ребрика, на яку я випадково наткнулась у пошуках , прочитала, що ця трагічна подія сталась "під Куп"янськом".
Між іншим, у нього вказано друге прізвище свідка, що бачив це - Марії Борисовни Манц, що знаходилась у с.Непокрите (Шестаково) спогади якої були записані в 1990 р. її дочкою М.Постоєвою.
Отже, с.Непокрите, хутір Бутирки (біля Мєлового, Веригівки), Куп"янськ. Лізу в яндекс карти
Россия, Белгородская область, Валуйский район, поселок Бутырки
Україна, Харківська обл. с.Шестаково
Отже, село Шестаково (в минулому Непокрите, Харківська область, Вовчанський район)
і селище Бутирки (в минулому хутір Бутирки) Білгородська область, Валуйський район.
хоч і недалеко одне від одного, але це різні місця!
Є свідчення, що вказують на різні місця:
1) хутір Бутирки: відомость НКВД, спогади, записані Купіним (1993 р.)
2) с.Непокрите: "Нова Україна", 1941 р. (свідчення Рибакова) і Манц (1990 р).
В обох випадках це відбулось після "16 жовтня 1941 року".
Можна було б припустити, що інженер Рибаков з якихось причин не схотів вказувати точне місце гибелі етапу, але розслідування обставин смерті Володимира Свідзинського було проведено заново в 1990-х "Меморіалом" та і якби навіть і недбало, то племінник Анатолій Свідзинський - доктор фіз.-мат.наук, культуролог, що зокрема, написав книгу про свого дядька, інші дослідники його творчості - уточнили б місце гибелі, якби воно було іншим.
Виходить, що масових спалень, здійснених НКВД, в'язнів з Харківських тюрем в одні і ті ж дні кінця 1941 року було, як мінімум, ДВА?